80. Англосаксонська правова сім'я

В англо-американській правовій сім’ї поєднання загальних та спеціальних засобів характеризується тим що: значна частина загальних правових засобів входить до складу механізму правового впливу поряд зі спеціальними і при цьому порушується оптимальність у корисності перших. До того ж рівень нормативності знижує менш загальний та абстрактний характер норми права, а також можливість її об’єктивації не тільки у нормативно-правових актах, але й у судових прецедентах. Тому рівень нормативності країн цієї правової сім’ї – середній.

Серед ознак цієї правової сім’ї можна виділити такі:

основною формою права виступає судовий прецедент (правила поведінки, сформульовані суддями в їхніх рішеннях по конкретній справі, які поширюються на аналогічні справи);

прецеденти носять індивідуальний (казуїстичний) характер;

провідну роль у формуванні права (у правотворчості) відіграють суди, які у цьому зв’язку займають особливе місце в системі державних органів;

на першому місці знаходяться не обов’язки, а права людини і громадянина, які захищаються насамперед судом;

велике значення має процесуальне (процедурне, доказове) право, що багато в чому визначає право матеріальне;

відсутні кодифіковані галузі права;

відсутній розподіл права на приватне і публічне;

законодавство і правові звичаї виступають у якості допоміжних, додаткових форм права;

юридична доктрина, зазвичай, носить суто прагматичний, прикладний характер.

Особливості права США:

в основу покладено право Англії;

прецедент дещо обмежений законодавством штатів і федеральним законодавством;

законодавство штатів не тільки не збігається, але може навіть суперечити одне одному;

тенденціями розвитку законодавства є збільшення обсягу федеральної нормотворчості.

81. Романо-німецька правова сім'я і її особливості

Серед ознак романо-германської правової сім’ї можна виділити наступні:

єдина ієрархічно побудована система форм права, в якій домінуюче місце займають нормативно-правових актів (законодавство);

головна роль у формуванні права приділяється законодавцю, який створює загальні юридичні правила поведінки; особа, яка застосовує норми права (суддя, адміністративні органи тощо) повинна лише точно реалізувати ці загальні норми в конкретних правозастосовних актах;

маються писані конституції, що мають вищу юридичну силу;

високий рівень нормативних узагальнень досягається за допомогою кодифікованих нормативних актів;

вагоме положення займають підзаконні нормативні акти (регламенти, інструкції, циркуляри й таке інше);

розподіл системи права на публічне та приватне, а також на галузі;

правовий звичай і юридичний прецедент виступають у якості допоміжних, додаткових форм права;

на першому місці знаходяться не обов’язки, а права людини та громадянина;

особливе значення має юридична доктрина, яка розробила і розробляє в університетах основні принципи (теорію) побудови даної правової сім’ї.

82. Сім’я релігійного та традиційного права

До сім’ї релігійного права відносяться правові системи таких мусульманських країн, як Іран, Ірак, Пакистан, Судан та ін., а також індуське право громад Індії, Сінгапуру, Бірми, Малайзії та іудейське право – Ізраїлю.

Серед ознак цієї правової сім’ї можна виділити такі:

головний творець права Бог, а не суспільство чи держава, тому юридичні розпорядження дані раз і назавжди, у них потрібно вірити та суворо дотримуватись;

джерелами права є релігійно-моральні норми і цінності, що містяться, зокрема, у Корані та поширюються на мусульман, в Шастрах, Ведах та діють на поведінку індусів або в Торі – для іудеїв тощо;

дуже тісне переплетення юридичних положень з релігійними, філософськими і моральними постулатами, а також з місцевими звичаями утворить у своїй сукупності єдині правила поведінки;

особливе місце в системі джерел права займають праці вчених (доктрини), що конкретизують і тлумачать першоджерела і покладені в основу конкретних рішень;

відсутній розподіл права на приватне і публічне;

нормативно-правові акти (законодавство) мають вторинне значення;

судова практика у власному змісті слова не є джерелом права;

багато в чому заснована на ідеї обов’язків, а не прав людини (як це має місце в романо-германській і англо-американській правових сім’ях).

До сім’ї традиційного права відносяться правові системи Мадагаскару, ряду країн екваторіальної Африки і Далекого Сходу.

Серед ознак даної правової родини можна виділити наступні:

домінуюче місце в системі джерел права займають звичаї і традиції, які мають, як правило, неписаний характер і передаються з покоління в покоління;

звичаї і традиції являють собою синтез юридичних, моральних, міфічних розпоряджень, що склалися природним шляхом і визнані державами;

звичаї і традиції регулюють відносини в першу чергу груп та співтовариств, а не окремих індивідів;

нормативно-правові акти (писані закони) мають вторинне значення, хоча останнім часом їх приймається все більше і більше;

судова практика (юридичний прецедент) не виступає як основна форма права;

судова влада керується ідеєю примирення, встановлюючи згоду в суспільстві та забезпечуючи його згуртованість;

юридична доктрина не відіграє істотної ролі в юридичному житті даних суспільств;

архаїчність багатьох звичаїв і традицій.