44. Вимоги (принципи) правильного правозастосування

Принципи застосування норм права – це головні ідеї (осно­ви), якими характеризується зміст правозастосовчої діяльності. Без них не можливо досягти результату щодо ефективного вирі­шення конкретних юридичних справ, а ігнорування їх у процесі застосування норм права може привести до порушення законнос­ті. Людина з її законними інтересами залишиться поза захистом з боку держави.

Принципи застосування норм права є основою щодо здійс­нення правозастосовчої діяльності та виступають як її орієнтири. Вони відображають суть застосування норм права та основні зв’язки, які реально існують при взаємодії суб’єктів правозасто­совчої діяльності. У них зосереджується багатогранний досвід, накопичений юридичною наукою і практикою. Тому їх безсумні­вно можна визначити як серцевину діяльності щодо застосування норм права.

Ознаки принципів застосування норм права:

1) розчиняються у великій кількості норм, на базі яких здій­снюється правозастосовча діяльність, пронизуючи правову мате­рію і слідуючи з неї;

2) є серцевиною усієї сукупності норм, які є основою щодо вирішення конкретних життєвих ситуацій і винесення індивідуа­льних актів застосування норм права;

3) надають процесу застосування норм права логічний по­слідовний та збалансований характер;

4) характеризуються вищим рівнем абстрагування, не міс­тять конкретики;

5) виступають як загальний масштаб поведінки не вказуючи на права та обов’язки;

6) знаходяться над рівнем норм права і визначають їх цінні

сну орієнтацію;

7) не мають способів регулювання.

До основних принципів, на базі яких здійснюється правозастосовна діяльність необхідно віднести такі принципи: законнос­ті, обґрунтованості, доцільності, справедливості, гуманізму.

45. Прогалини в праві та юридичні колізії: поняття та шляхи їх усунення

У практичній діяльності щодо застосування норм права іно­ді виникає ситуація, коли спірні відносини мають правовий хара­ктер, входять до сфери правового регулювання, але не передба­чені конкретною нормою права. Така ситуація характеризується тим, що суб’єкт застосування норм права виявив прогалину в за­конодавстві.

Прогалина в законодавстві являє собою відсутність конкре­тної норми, яка необхідна для регламентації відносин, що вхо­дять до сфери правового регулювання. Вони існують в основному тому, що:

1) з’являються нові суспільні відносини, які в момент прийняття закону не існували і не могли бути враховані законодавцем;

2) існують недоліки розробки тих чи інших законів.

Види прогалин:

1) початкові (коли законодавець не врахував ті чи інші від­носини, які мали б бути врегульовані законом);

2) подальші (коли прогалини виявляються вже в процесі правового регулювання, процесі застосування норм права);

3) реальні (коли прогалини у законодавстві дійсно мають місце);

4) уявні (коли висловлюється думка щодо існування наче б прогалин, але насправді ситуація взагалі знаходиться поза право­вим полем).

Виділяють ще й такі види прогалин як: повні та часткові, подоланні та неподоланні, навмисні (В.В.Лазарєв).

Ідеальним способом усунення прогалин у законодавстві є прийняття уповноваженим органом нормативно-правового акту, закріпляючого норму або групу норм, яких не вистачає. Однак швидке усунення таким способом прогалин не завжди є можли­вим, оскільки пов’язано з процесом правотворчості. А суб’єкт за­стосування норм права зобов’язаний винести рішення щодо кон­кретної справи незалежно від наявності або відсутності відповід­ної норми в законодавстві. Спочатку, орган, який застосовує но­рми права повинен визначати місце ситуації, що розглядається у системі суспільних відносин. У тому випадку, якщо дані суспіль­ні відносини знаходяться у сфері правового регулювання – справа повинна бути вирішена. Для цього використовують інститут ана­логій, який означає схожість життєвих ситуацій і правових норм. Існує два оперативних метода подання прогалин – це викорис­тання аналогії закону і аналогії права.