79. Поняття та типологія правових систем. Критерії класифікації правових систем

Дослідження правової системи у взаємодії з економічною, політичною, ідеологічною, моральною, релігійною та іншими системами суспільства, тобто усім комплексом соціальних інститутів і цінностей, властивих певній країні, становить поняття «національної (внутрішньодержавної) правової системи» як окремого явища.

Національна правова система як конкретно-історична соціальна реальність в межах державного кордону має ознаки єдності і суверенності. Крім того, теорії права використовується термін «правова сім’я», яким позначають певну сукупність національних правових систем, об’єднаних на основі ряду спільних ознак. До таких ознак відносяться історичні умови формування і розвитку права, види форм права, галузей та інститутів права, суб’єкти і процеси правоутворення, правореалізації та право охорони та ін.

Таким чином, термін «правова сім’я» є дещо умовним і об’єднує правові системи певних країн на основі не одного, а цілої низки критеріїв. Ця обставина обумовлює те, що в залежності від кількості та змісту таких критеріїв може утворюватись різний перелік правових сімей.

На думку С.Л. Лисенкова найбільш авторитетним є погляд, що розглядає право як явище, яке має багато елементів. Ці елементи не можуть бути ніким змінені або відмінені, оскільки обумовлені процесами розвитку цивілізації. Якщо приймати до уваги такі постійні елементи, а не виходити із змісту конкретних норм, то різниця між правом різних країн істотно зменшується. Зміст норм може відрізнятися, але спосіб їх створення, систематизації, реалізації, зміни чи відміни є спорідненим. А це і робить можливим згрупувати ряд національних правових систем у правові сім’ї.

Так, на Першому Міжнародному конгресі порівняльного права, що відбувся у 1900 році, виділяли французьку, англо-американську, германську, слов’янську і мусульманську правові сім’ї. У 1919 році члени французького Товариства порівняльного законодавства обмежились класифікацією, що включає три правові сім’ї: французьку, англо-американську, мусульманську.

Німецькі компаративісти К. Цвайгерт і Х. Кьотц в якості критерію для класифікації правових систем запропонували «стиль права», який, на їх думку, складається із п’яти елементів: походження і еволюція правової системи; своєрідність юридичного мислення; специфічність правових інститутів; природа джерел права і способи їх тлумачення; ідеологічні фактори. На підставі «стилю права» дослідники виділяють сім правових кіл: романське коло; германське; скандинавське; англо-американське; соціалістичне; ісламське та індуське.

Один із класиків порівняльних досліджень Рене Давид на основі двох критеріїв – ідеологічного (релігія, філософія, свідомість) і техніко-юридичного обґрунтовує виділення трьох основних правових сімей – романо-германської, англосаксонської, соціалістичної, до яких до того ж додає релігійну та традиційну правові сім’ї. Ця класифікація правових систем і досі є популярною в юридичній науці, оскільки дає можливість без ґрунтовного аналізу особливостей конкретної правової системи, а, зосередивши увагу лише на загальних ознаках і властивостях, визначити, до якої правової сім’ї відноситься та чи інша країна.

На думку професорів М.В. Цвіка та О.В. Петришина найбільш аргументованою є класифікація, що ґрунтується на системі критеріїв, що дозволяє уникнути одномірності, однобічності при вивченні змісту правових систем.

Зокрема, в основу класифікації можуть бути покладені такі критерії:

- історична ознака – спільність походження;

- географічні ознаки;

- своєрідність нормативної основи, ієрархія форм права;

- техніко-юридичні особливості, засоби правотворення, своєрідність юридичних понять або окремих правових інститутів;

- роль судових органів у правотворенні;

- особливості механізму реалізації і застосування норм права;

- особливості юридичної ідеології сил, які є при владі, і морально-етичні уявлення в суспільстві.

На підставі вищезазначених критеріїв, вони розрізняють такі основні види: романо-германське право (його називають ще континентальним), до якого близькими є скандинавське, латиноамериканське право і право Японії; англо-американське право, або система «загального права»; соціалістичне право; релігійно-традиційні правові системи, що складаються з систем мусульманського права, індуського, іудейського, канонічного, далекосхідного, традиційного права країн Азії та Африки.