75. Поняття правової системи та її структурних елементів

Правова система суспільства – комплекс взаємопов’язаних, взаємоузгоджених та взаємозалежних між собою правових явищ і процесів, що розвиваються системно, циклічно та послідовно, а також правових інститутів, які здійснюють управлінський вплив на суспільні відносини у відповідності з чітко визначеною процедурою.

На нашу думку, основними ознаками правової системи суспільстває:

- системність – із самого визначення «системи» ми розуміємо, що мається на увазі певне коло правових явищ і процесів, які до того ж пов’язані між собою певними зв’язками;

- циклічність функціонування передбачає те, що у правовій системі, в процесі регуляції, охорони та захисту суспільних відносин, взаємодія елементів відбувається за принципом «отриманий результат тягне за собою певні зміни, які в свою чергу створюють підстави для досягнення якісно нового результату», іншими словами, відбувається постійне вдосконалення системи;

- послідовність розвитку правових процесів у системі – це визначений на основі здобутого досвіду та зумовлений необхідністю процесів регулювання та охорони суспільних відносин у різних умовах порядок переходу від одних елементів правової системи суспільства до інших;

- поєднання статики і динаміки можна визначити із двох характерних взаємопов’язаних блоків елементів правової системи суспільства: постійних (система права, система законодавства, правова культура та ін.) і змінних (правовідносини, правотворчість, право реалізація та ін.);

- інтегративність правової системи можна розглядати у двох значеннях:

внутрішній аспект – це глибокі взаємозалежні зв’язки між елементами правової системи суспільства, які забезпечують її існування як цілісної структури;

зовнішній аспект – можливість правової системи, наприклад певної держави, «зближатись» з метою взаємопроникнення з правовою системою іншої держави, результатом чого є виникнення нового утворення, яке органічно поєднує у собі елементи та властивості обох правових систем. Географія регулювання таких утворень збільшується, взаємозв’язки держав у сфері регуляції, охорони та захисту суспільних відносин – спрощуються;

- чіткість – забезпечується тим, що правова система структурована, тобто в ній визначені конкретні елементи, що і забезпечують її функціонування;

- внутрішня впорядкованість, яка надає системі, при всій її динамічності, стійкого характеру. Мається на увазі те, що елементи всередині правової системи розвиваються і функціонують не хаотично, а на засадах взаємозв’язку і взаємозалежності одне від одного, вони являють собою ланки єдиного ланцюга, який називається «правова система суспільства».

На думку В.Д. Перевалова, який аналізував структуру правової системи з точки зору взаємозв’язку її рівнів.Отже, на його думку, можна виділити п’ять рівнів правової системи суспільства:

- суб’єктивно-сутнісний (суб’єкти права);

- інтелектуально-психічний (правосвідомість);

- нормативно-регулятивний (норми права);

- організаційно-діяльнісний (правотворчість, правовідносини,правореалізація, правова поведінка);

- соціально-регулятивний (законність, правопорядок, правова культура).

Як відомо, метою існування будь-якої правової системи є забезпечення урегульованості суспільних відносин, досягнення високого рівня правосвідомості та правової культури, беззаперечне дотримання і виконання норм права, в яких відчувається дух права, підкріплений високими моральними принципами.

Всі вище перелічені процеси мають безпосереднє відношення до діяльності людини щодо реалізації норм права. Отже, суб’єктивно-сутнісний рівень правової системи суспільства являє собою, так зване поєднання усвідомлення суб’єктом права змісту норми права та організації своєї діяльності у відповідності з ними.Суб’єкт права, на наш погляд, є найважливішим елементом правової системи суспільства. Наприклад, проміжною ланкою між системою законодавства і реалізацією норм права є людина, яка, по-перше, «приймає» певні нормативно-правові акти у стінах Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України тощо, по-друге, забезпечує їх реальне втілення в повсякденне життя через дотримання заборон, виконання обов’язків, використання прав, застосування норм права. Саме людина, з’ясовуючи зміст тієї чи іншої норми права, роз’яснює його так, як вона до цього усвідомила його для себе. Отже, згадуючи стародавню приказку про те, що усі дороги ведуть до Риму, так само і всі правові процеси знаходять своє відображення у свідомості людини. І тому, людина, усвідомивши мету призначення, зміст певної норми права, зможе правильно, гуманно реалізовувати її у процесі правовідносин, суб’єктом яких вона виступає.

Дуже тісно переплітається із суб’єктивно-сутнісним рівнем правової системи суспільства другий її рівень –інтелектуально-психічний. Чому тісно, бо як на першому, так і на другому рівнях відбувається усвідомлення змісту правової дійсності. Різниця лише в тому, що на суб’єктивно-сутнісному рівні ця діяльність виступає як процес, а на інтелектуально-психічному – як результат. Адже саме розуміння поняття «інтелектуально-психічний рівень» дає змогу визначити ступінь усвідомленого людиною. Тобто, мова йде не про бажану сукупність розуміння правової дійсності, а про можливий обсяг її засвоєння.

Доречно охарактеризувати інтелектуально-психічний рівень саме з точки зору розуміння його складових елементів – інтелектуального та психічного.

Інтелектуальний підрівень – властивість свідомості людини сприймати інформацію правової реальності певного типу і характеру. При цьому, спостерігається прямо пропорційна залежність: чим вищий інтелектуальний підрівень сприйняття суб’єкта – тим складнішу і більшу за обсягом інформацію стосовно правової дійсності йому вдасться засвоїти.

Психічний підрівень – якісна властивість свідомості людини, спрямована на сприйняття змін оточуючого правового середовища. Саме психічний підрівень закладає підґрунтя правової поведінки, від того як людина сама себе налаштує залежить і характер її вчинків.

Отже, інтелектуально-психічний рівень правової системи суспільства необхідно розуміти як певний кількісно-якісний ступінь сприйняття та усвідомлення правової дійсності.

Наступний рівень правової системи суспільства – нормативно-регулятивний. В основі діяльності або, точніше кажучи, функціонування будь-якої правової системи суспільства лежить норма права. Вона являє собою загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки, що санкціоноване державою. Саме в нормі права знаходять своє вираження дух права і моральні принципи. Але ще раз нагадуємо, що це стосується країн, що входять до романо-германської правової сім’ї. Регулятивний вплив норми права на суспільні відносини забезпечується її офіційним статусом. Офіційний статус передбачає те, що, знаходячи своє відображення у нормативно-правовому акті, норма права поширюється на всю територію держави, крім того вона набуває характеру загальнообов’язковості, оскільки була прийнята певним органом законодавчої гілки влади (в Україні – Верховною Радою). Крім того, через такий засіб як державний примус встановлюється обов’язок щодо її виконання та дотримання.

Організаційно-діяльнісний рівень правової системи суспільства розуміється через систему відносин, які є необхідним атрибутом взаємодії між суб’єктами права. Хід та результат правових відносин залежать від наявності юридичних фактів, що безпосередньо встановлюють, змінюють чи припиняють їх розвиток. Організаційно-діяльнісний рівень – це та сфера об’єктивної правової дійсності, де знаходять своє відображення погляди різних суб’єктів правовідносин, що базуються на попередньому усвідомленні та засвоєнні змісту норм права. Саме вони зумовлюють різні види правової поведінки суб’єктів права. А в тому випадку, коли одна зі сторін правовідносин не виконує належним чином свої обов’язки – це дає підстави для правозастосовної діяльності державних органів чи посадових осіб.

Останній, п’ятий, рівень правової системи – соціально-регулятивний, передбачає цілеспрямований вплив на суспільство з метою врегулювання суспільних відносин у ньому за допомогою норм права. Тобто, це і законність, і правопорядок, і правова культура тощо.