63. Поняття державної дисципліни

Дисципліна – це підпорядкування обов’язкам, що містяться у правових актах (нормативних, правозастосовних, інтерпретаційних, договірних) або в інших соціальних і технічних приписах.

Основні ознаки дисципліни:

- дисципліна є формою соціального зв’язку суб’єктів, що створюється і реалізується у процесі тієї або іншої спільної діяльності (службової, трудової, навчальної тощо). Відомо, що спільна діяльність припускає певну узгодженість і організацію, що і досягається за допомогою дисципліни;

- дисципліна пов’язана з відношенням підпорядкування одного суб’єкта іншому, що передбачає певні владні або авторитетні вимоги, установки, орієнтири. Проте самі по собі стосунки підпорядкування похідні або від влади, або від авторитету.

Дисциплінованість характеризує суб’єктивні якості окремого індивіда і є результатом виховання, соціалізації людини. Дисциплінованість не зводиться тільки до слухняності, а з включає необхідність свідомої ініціативи з боку людини. Високий рівень свідомості дозволяє людині програмувати свою поведінку та діяльність, ставити найближчі перспективні завдання, цілі та сприяти їх досягненню, що дає можливість контролювати свої думки і справи, передбачати їх наслідки, давати їх аналіз, оцінку, співвідносити їх зі справами і вчинками інших людей та з вимогами соціальних норм.

Дисципліну, залежно від того, які відносини регулюються і якими нормами стверджується порядок поведінки людей поділяють на такі види:

- державну – виконання державними службовцями вимог, що ставляться державою;

- трудову – обов`язкове дотримання учасниками трудового процесу встановленого розпорядку;

- військову – дотримання військовослужбовцями правил, встановлених законами, військовими статутами, наказами;

- договірну – дотримання суб`єктами права договірних зобов`язань;

- фінансову – дотримання суб`єктами права бюджетних, податкових та інших правил;

- технологічну – дотримання технологічних правил у процесі виробничої діяльності та ін.

Державна дисципліна – це режим верховенства закону у взаємовідносинах органів держави, посадових осіб, інших уповноважених суб`єктів, заснований на вимогах до кожного суб`єкту виконувати свої обов`язки, не перевищувати свої повноваження, не зазіхати на права інших, проявляти ініціативу та відповідальність за доручену справу.

64. Суспільний порядок і правопорядок

Суспільний порядок – це стан (режим) упорядкованості соціальними нормами (нормами права, нормами моралі, корпоративними нормами, нормами-звичаями) системи суспільних відносин та їх додержання. Поняття суспільного порядку ширше за поняття правового порядку, оскільки у зміцненні та підтриманні першого важлива роль належить усім соціальним нормам. Правопорядок складається лише на підставі норм права і внаслідок цього охороняється спеціальними державно-правовими заходами Правопорядок – частина суспільного порядку..

Отже, правопорядок – це частина системи суспільних відносин, що врегульовані нормами права та перебувають під захистом закону й охороняються державою. Він встановлюється в результаті додержання режиму законності в суспільстві. Якщо законність – це принцип, метод діяльності, режим дій і відносин, то правопорядок є їх результатом.

Основні ознаки правопорядку:

- закладається у нормах права у процесі правотворчості;

- спирається на принцип верховенства права і панування закону в галузі правових відносин;

- встановлюється в результаті реалізації норм права, тобто здійснення законності в діяльності з реалізації норм права;

- створює сприятливі умови для здійснення суб’єктивних прав;

- припускає своєчасне і повне виконання всіма суб’єктами юридичних обов’язків;

- вимагає невідворотності юридичної відповідальності для кожного, хто вчинив правопорушення;

- встановлює сувору громадську дисципліну;

- припускає чітку та ефективну роботу всіх державних і приватних юридичних органів і служб, насамперед правосуддя;

- створює умови для організованості громадянського суспільства і режим сприяння індивідуальній свободі;

- забезпечується всіма державними заходами, аж до примусу.

Зміст правопорядку – це система правових і неправових елементів, властивостей, ознак, процесів, що сприяють встановленню і підтримці правомірної поведінки суб’єктів, тобто такої поведінки, яка врегульована нормами права і досягла цілей правового регулювання.

Види змісту правопорядку:

- матеріальний – система реальних (економічних, політичних, морально-духовних, юридичних) упорядкованих відносин у громадянському суспільстві, з правомірною поведінкою їх учасників – фізичних і юридичних осіб, як результат їх об’єктивної потреби. У матеріальному змісті правопорядку виражається закономірність його виникнення, розвитку і функціонування у процесі взаємозв’язку з економікою, політикою, культурою;

- юридичний (державно-правовий) – система реалізованих прав, обов’язків, відповідальності громадян, тобто результат встановлення законності, впорядкованості та урегульованості правових відносин, правомірної поведінки їх учасників, досягнутий за допомогою правових засобів через виражену в них волю держави.

Структура правопорядку – це єдність і одночасно поділ системи суспільних відносин, урегульованих нормами права відповідно до їх галузевого змісту. Правопорядок включає конституційні, фінансові, адміністративні, земельні, сімейні та інші види суспільних відносин, урегульованих нормами відповідних галузей права. У структурному відношенні правопорядок відображає реалізовані елементи системи права.

Елементи структури правопорядку:

1) суб’єкти права – держава, її органи, державні, громадські та комерційні організації, громадяни, які мають права, обов’язки, повноваження, відповідальність, суворо визначені конституцією, законами, іншими нормами права актами – статична частина.

2) правові відносини і зв’язки між реалізованими елементами системи права (конституційні, фінансові, адміністративні, земельні, сімейні та ін.) – динамічний зв’язок.

Упорядкованість усіх елементів структури – суб’єктів права, правових відносин і зв’язків між реалізованими елементами системи права, методів правового регулювання і поведінки людей, процедурно-процесуальних форм їх здійснення і оформлення, тобто введення багатосторонньої правової регламентації – розпорядку, в межах якого організує та функціонує громадянське суспільство і держава, – інтегративний зв’язок.