56. Об'єктивні і суб'єктивні фактори формування правосвідомості і правової культури

Для пізнання закономірностей явищ, виявлення зв’язків і відносин між речами необхідна розумова діяльність, оскільки зв’язки в навко­лишньому світі не можуть бути пізнані органами почуттів людини. Діяльність людини розумна завдяки мисленню. Мислення дає відпо­відь на питання, які не можна вирішити шляхом безпосереднього почуттєвого відображення. Завдяки мисленню людина орієнтується в навколишньому світі, оскільки використовує отримані раніше узагаль­нення в ситуації, що змінилася. Мислення здійснюється через опосе­редковане відображення у свідомості істотних властивостей, зв’язків і відносин предметів і явиш навколишнього світу.

Професійно-правове мислення юриста – це система інформаційно-правової насиченості юриста, яка склалася завдяки настановам профе­сійного призначення, що дозволяє узагальнено орієнтуватися в кон­кретних професійно-правових ситуаціях дійсності.

Уміння юридично мислити означає цілеспрямовано оперувати поняттями в умовах юридично значимих практичних завдань, які виникли. Мислення судді, адвоката, слідчого – це практичне мислення, воно на кожному етапі пов’язано з певними практичними виявами. На відміну від ро­зумової діяльності юриста-теоретика (вченого), що здійснюється на шляху переходу від практики до абстракції (теорії), у юриста-практика інший шлях мислення – від абстракції до живої дійсності.

Так, оглядаючи місце події, слідчий знаходить сліди минулої події. Встановлюючи істотні, неминуче повторювані взаємозв’язки між подіями, слідчий шляхом логічного мислення реконструює цілісну картину можливого ходу події. Ця реконструкція відбувається опосе­редкованим шляхом – через розуміння зв’язків між зовнішніми ви­явами і сутністю того, що відбувалося в дійсності. Таке логічне відо­браження можливе на підставі узагальнення і наявних знань. Однак цього недостатньо. Потрібна і нова інформація, що здобувається в про­цесі вивчення матеріалу справи та особи підозрюваного. Мислення зв’язує минулий досвід і знання з новою отриманою інформацією, сприяє її аналізу, добору необхідного, уявному вирішенню завдання.

Правове мислення являє собою процес розуміння соціально-правової дій­сності. Повсякденне правове мислення є невід’ємним елементом ме­ханізму соціальної дії права, який лежить в основі правового мислен­ня. Правова традиція і культура суспільства формує правове мислення і знову ним конструюються.

Форми правового мислення:

1. Правове судження – встановлення загальних взаємозв’язків у професійно-правовій сфері. Судження юриста повинно характеризува­тися нормативністю, точністю, формалізованістю виснов­ків. Воно обґрунтовується перевіреними фактами, встановленими закономірностями, системою умовиводів.

2. Правовий умовивід – узагальнення властивостей однорідної групи правових явищ, одержання нового знання з наявних знань. Умовивід юриста не повинен виходити за межі норм, встановлених законами та іншими юридичними джерелами права.

3. Правове життя – розуміння сутності (істотних властивостей) конкретного правового явища як різновиду певної групи таких явищ Даючи кваліфікацію тому або іншому явищу через поняття (крадіжка, підробка, замах на вбивство та ін.), юрист-практик підбиває підсумок творчої розумової діяльності, орієн­туючись на закріплене в законі поняття.

Отже, у мисленні юриста моделюються об’єктивні властивості і взаємозв’язки між правовими явищами, їхні істотні загальні особли­вості, що виражаються у формі суджень, умовиводів і понять. Весь процес мислення базується на співвіднесенні ситуативної інформації (про конкретну подію, факт) з узагальненою інформацією, що збері­гається в пам’яті індивіда.

Здатність правового судження виражається в тому, що відбуваєть­ся розрив логічно замкнутого кола – норми (безлічі аналогічних ситу­ацій) і казусу (однієї із ситуацій) – через творчий акт формування ба­жаного права, який поєднує життєвий і правозастосовний досвід юриста-практика і виступає контекстом їх (норми і казусу) інтерпре­тації. Розуміння, інтерпретація, тлумачення – основні процедури правового мислення.

Основною функцією професійно-правового мислення є інтерпретація, у ході якої відбувається осмислення, освоєння, розуміння соціально-правової дійсності. Мислення юриста-практика виступає як інструмент соціального життя, практичної здатності, що задовольняє не стільки потреби в знаннях про позитивне право, скільки в засвоєнні і форму­ванні власних нормативних суджень, правових поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій. Коли законодавець типізує соціально-правові явища і на їх основі формує юридичні поняття і правові норми, іноді мимовільно відбувається перекручування соціально-правової дійсності. Воно згодом згладжується розсудом юриста (правозастосувача) при створенні проміжної норми, яка конкретизує загальну норму настільки, наскільки це можливо для справедливого вирішення справи. У ході тлумачення відбувається примирення різноманіття життєвих випадків з абстрактним і типізуючим характером правових конструкцій, що яв­ляють собою різні аспекти того самого процесу – розуміння права. У процесі з’ясування змісту правових норм у контексті конкретного ви­падку відбувається непомітне для тлумача співавторство, або констру­ювання власного індивідуального змісту норми, що поєднує і "волю” за­кону” і "волю законодавця” у "волі тлумача”. Судове рішення лише частково може бути запрограмовано законодавцем, воно вимагає широ­кого підходу до права у ході розгляду і вирішення юридичної справи.

Ефективність права і відправлення правосуддя судовою владою більше залежать від моральних якостей її кадрового складу, ніж від досконалості законодавства. Те ж слід сказати про кадровий склад правоохоронних та інших правозастосовних органів.

Так, мислення працівника правоохоронних органів неможливо пі­знати без вивчення специфіки правоохоронної діяльності, її природи, ролі волі і інтуїції слідчого, дізнавача, оперуповноваженого, експерта в збиранні та аналізі інформації про правопорушення. Вони дають ключ для збагнення моральних якостей і ціннісної позиції працівника право­охоронних органів, а також розуміння взаємодії ірраціональних і раці­ональних моментів його правосвідомості в ході тлумачення права.

Динаміка (процес) професійно-правового мислення має такі етапи:

1) виявлення, створення і формулювання ситуації, пов’язаної з певним об’єктом мислення, одержання його фактичної і правової характеристики, формулювання завдання (у слідчого цей початковий етап розумової діяльності передує порушенню провадження у кримі­нальній справі);

2) аналіз можливостей використання правових засобів і способів вирішення завдання з урахуванням наслідків і існуючих обмежень (у слідчого цей етап виражається в складанні розгорнутого плану роз­слідування у кримінальній справі);

3) вибір оптимального варіанта рішення, визначення можливих результатів і негативних наслідків (у слідчого цей етап виявляється у тактичних комбінаціях, своєрідній програмі діяльності у вигляді су­купності слідчо-пошукових дій, націлених на розкриття злочину).