51. Види правомірної поведінки

Класифікація правомірної поведінки:

1. За формами реалізації норм права:

- дотримання;

- виконання;

- використання;

- застосування.

2. З точки зору фактичного змісту правовідносин:

- діяння, що спрямовані на використання суб’єктивних прав;

- діяння, що спрямовані на виконання юридичних обов’язків.

3. За зовнішньою формою вираження:

- дії;

- бездіяльність.

4. За способом формування в текстах правових документів:

- прямо й однозначно сформульована;

- опосередковано передбачена.

5. За характеристиками суб’єктів:

- індивідуальна;

- колективна;

- посадова;

- професійна та ін.

Однією з найбільш відомих класифікацій правомірної поведінки є її поділ відповідно доособливостейсуб’єктивної сторони:

- соціально-активна поведінка свідчить про високий ступінь відповідальності суб’єкта. При реалізації норм права він діє дуже активно, намагаючись здійснити правові приписи якомога краще, ефективніше, принести максимальну користь суспільству, реалізувати свої здібності. Правова активність може проявлятись у різних сферах суспільного життя – правотворчій, політичній та ін. Так, у сфері правоохоронної діяльності це творче відношення до праці, постійне підвищення її продуктивності, ініціатива і дисциплінованість при виконанні службових обов’язків.

- законослухняна поведінка – це вид правомірної поведінки, що характеризується усвідомленою покорою людей вимогам закону. Правомірні приписи в цьому випадку використовують добровільно на основі належного рівня правосвідомості. Така поведінка домінує у демократичних суспільствах. Наприклад, працівник міліції вчасно заступає на чергування;

- конформістська (пристосовницька) поведінка – пасивно-пристосовницьке ставлення до правового середовища за принципом «поводься так, як поводять себе інші». Тобто, пасивна правомірна поведінка базується не на внутрішній переконаності суб’єкта в необхідності неухильного виконання норм права, а на способі його пристосування до оточуючого соціального середовища.

- маргінальна поведінка характеризується знаходженням суб’єкта, немов би на межі, антисуспільної, неправомірної поведінки (в перекладі з лат. «маргінальний» – той хто находиться на межі). Вона не стає неправомірною через страх суб’єкта перед покаранням (а не через усвідомлення необхідності реалізації норм права) або в силу якихось корисливих мотивів. У цих випадках суб’єкт лише підкоряється нормам права, але не визнає, не поважає їх.

Дещо осторонь від цієї класифікації розміщена звична поведінка – коли правомірні дії в силу багаторазового повторення перетворюються у звичку. «Звична» поведінка не даремно називається «другою натурою», вона стає внутрішньою необхідністю людини. Особливістю «звичної» поведінки є те, що людина не фіксує в свідомості ні соціального, ні юридичного її значення, не замислюється над цим. Так, працівник міліції із стажем ніколи не залишить зброю без нагляду, де б це не було. Але звичка не заперечує розуміння фактичних елементів свого вчинку, хоча належна соціальна оцінка її наслідків і відсутня. Разом з тим, це звичайна свідома поведінка.