20. Передумови походження, етапи формування та історичні типи права

Право почало формуватись в період виникнення виробничого господарства (землеробства, скотарства, ремесла, торгівлі), тобто приблизно в 6-7 тисячолітті до н.е. На його виникнення вплинули різноманітні фактори матеріального і духовного життя.

З точки зору матеріальної, економічної при переході до виробничого господарства виникла вимога:

1) закріпити економічний статус товаровласників;

2) необхідність забезпечити для них стабільні і гарантовані економічні зв’язки;

3) створити тривалі для всіх передумови господарської діяльності, умови для самостійності, активності.

Все це забезпечувало право з властивими йому важливими рисами: загальнообов’язковістю, усним чи письмовим фіксуванням правил поведінки, взаємозв’язком прав та обов’язків.

З точки зору духовної, виникнення права пов’язане з розвитком думки, з ростом інтелекту людини, з формуванням особистості у відносно самостійного індивіда, який має власні, відмінні від колективу інтереси і потреби, для реалізації яких необхідна була соціальна свобода. Цю соціальну свободу стало забезпечувати право, окреслюючи її кордони і одночасно визначаючи міру соціальної відповідальності за перевищення міри свободи - з однієї сторони, та за необумовлене вторгнення будь-кого в сферу свободи індивіда - з другої сторони.

Необхідною умовою існування будь-якого суспільства є регулювання відносин його членів.

Соціальне регулювання виходячи з вказаного буває двох видів: нормативне та індивідуальне.

Нормативне носить загальний характер: норми (правила) адресовані всім членам суспільства або певній його частині і не мають конкретного адресата. Нормативне регулювання в остаточному підсумку приводить до впливу на конкретних індивідів, здобуває конкретного адресата. Індивідуальне відноситься до конкретного суб’єкта, є індивідуальним наказом діяти відповідним чином. Обидва ці види нерозривно зв’язані між собою.

Право відрізняється від звичаїв первісного суспільства наступними рисами:

1) Право є сукупністю приписів, які вказують дозволену і належну поведінку шляхом розподілу прав і обов’язків учасників суспільних відношень.

2) Ці приписи існують у психіці людей в вигляді правосвідомості.

3) Ця праосвідомість реалізується чи об’єктивується (отримує зовнішню форму):

а) в правових звичаях;

б) в судових прецедентах;

в) в нормативних актах, які видає держава;

г) в правомірній поведінці людей.

4) Ці форми вираження права є безумовно обов’язковими для виконання і забезпечуються органами, якістворюють право, насамперед державними.

Виходячи з вищенаведеного, не можна говорити, що право виникає тоді, коли виникає держава. Історично одночасно - виникають лише держава і законодавство, яке є системою нормативних актів, виданих чи санкціонованих державою.

Не розглядаючи передумови та причини виникнення права у різних народів, спробуємо визначити фактори, які сприяли появі права:

економічні – поява приватної власності, розподіл праці;

політичні – організація влади, яка відокремлена від населення; необхідність наведення порядку;

організаційні – необхідність утримання апарату управління;

військові – необхідність ведення війн та оборона власних територій.

В своєму виникненні право проходить різні етапи формування.

1) Етап кулачного права – індивід сам визначає власну свободу та міру своєї поведінки в суспільстві на підставі власних уявлень.

2) Етап виникнення та застосування правових звичаїв та прецедентів – посередники–судді використовували для вирішення спорів правові звичаї. При нових життєвих обставинах – рішення виносилось на підставі особистих уявлень про справедливість. Потім таке рішення використовувалось при розгляді аналогічних справ – судовий прецедент.

3) Етап формування юридичного права ( позитивне право) – за судовими органами стали виникати інші уповноважені органи держави, які мали право на створення юридичних норм. На цьому етапі юридичне право суттєво відрізняється від мононорм первісного суспільства, в яких було відсутнє ділення на права та обов’язки.

Історичний тип права – сукупність певних суттєвих ознак, які властиві державно-правовим системам, що існують у рамках однієї суспільно-економічної формації і характеризується єдністю економічної основи, соціальної сутності та зовнішніми формами виявлення.

Згідно сказаного розрізняють: рабовласницький; феодальний; буржуазний; соціально-демократичний типи права.

Але сьогодні можна впевнено говорити про інші, сучасні погляди до поняття типу праворозуміння.

Тип права – це певний образ права, що характеризується сукупністю найбільш важливих загальних теоретичних ознак права, та найбільш загальних ознак практичного (ціннісного) до нього відношення. Виходячи з цього можна виділити дві підстави для класифікації типів праворозуміння: практичну; теоретичну.

Практичний тип праворозуміння відображається в суспільній правовій свідомості у вигляді найбільш загальних ознак, що характеризують відношення суспільства до права. Кожна цивілізація має свій власний тип праворозуміння. Можливим є виділення і більш загальних груп, наприклад праворозуміння Сходу та Заходу.

Теоретичне право розуміння оформлено концептуально, а ціннісні мотиви в ньому ідеологізовані і як правило завуальовані. В своєму теоретичному розвитку класична західна правова думка сформулювала три типи основних теоретичних підходів до розуміння права:

● природно–правовий (юснатуралізм) – природне право трактується як постійне та незмінне і подібно досконалим законам природи, таке ж досконале та розумне. В силу цього воно сприймається як абсолютна цінність: втілення справедливості, добра, моральності та гуманізму.

● етатиський – назва походить від французького слова Еtat–держава. За своєю суттю є протилежністю юснатуралізму. Виникає як результат втрати релігійного значення правової культури, коли держава стала підніматися наче людське діло. Згідно цього підходу право є продуктом творення держави, або по крайній мірі завжди опосередковується державою щоб отримати всі свої правові ознаки та стати правом.

● соціологічний – характерним є бажання зрозуміти право як соціальне явище, що відображає закономірні умови соціального буття та відносно незалежне від держави. Право згідно даного підходу виникає в суспільстві, через окремі правові відносини поступово складаючись у норми звичаїв та традицій. Частина з них отримує державне визнання і або відображується в законах або санкціонується діючим законодавством, отримуючи підтвердження офіційних джерел права.

Віддати ж перевагу сьогодні мабуть слід інтегративному підходу, який враховує і поєднує усе цінне в зазначених концепціях праворозуміння.