19. Поняття, ознаки та види органів держави

Основоположним елементом апарату держави є державний орган влади.

Специфічними властивостями, які виражають якісну індивідуальність державних органів, єте, що вони:

1. Створюються відповідно до закону шляхом безпосередньої демократії (виборів) або представницької демократії (державними органами, що сформовані народом).

2. Складаються з однієї особи або групи людей, які здійснюють управління суспільством на професійній основі.

3. Реалізують свою компетенцію від імені держави, керуючись загальним принципом «дозволено лише те, що прямо передбачене законом».

4. Мають територіальний масштаб діяльності.

5. Наділені повноваженнями державно-владного характеру.

Отже, державний орган – це створена в установленому законом порядку організація, що складається з однієї особи або колективу осіб, які реалізують свою компетенцію на певній території від імені держави в одній із правових форм державної діяльності, застосовуючи державно-владні повноваження.

Разом з тим, слід мати на увазі, що структуру державного органу складає не тільки апарат, що безпосередньо виконує завдання та функції держави, маючи для цього державно-владні повноваження (особи, які здійснюють керівництво, відповідно до покладених на них юридичних обов’язків і наданих їм суб’єктивних прав), але й допоміжний апарат, що не має державно-владних повноважень (спеціалісти та інші особи, що забезпечують технічні умови у здійсненні керівних управлінських функцій).

У своїй сукупності, державні органи, незалежно від тлумачення і розуміння, заповнюють собою увесь змісті формують структуру державного апарату. Вони є складовою частиною державного апарату і різняться між собою за місцем у системі державного апарату, способом утворення, часом, територією дії, характером компетенції та порядком її здійснення, правовими формами діяльності, принципом «поділу влади» та ін. Тобто,класифікувати державні органи можна за різними підставами:

1. За місцем у системі державного апарату:

- первинні – такі, що не створюються іншими державними органами, виникають у порядку наслідування (монарх) або обираються шляхом волевиявлення громадян (виборів) – наприклад, Президент України та Верховна Рада України;

- вторинні – такі, що створюються первинними органами, які й наділяють їх державно-владними повноваженнями (наприклад, Кабінет Міністрів України, суди).

2. За способом утворення:

- виборні – це органи, що обираються на певний строк безпосередньо громадянами (наприклад, глава держави у більшості президентських республіках) або іншими суб’єктами (наприклад, глава держави у парламентських республіках, як правило обирається парламентом; у федеративних монархічних державах главою може бути виборна особа – у Малайзії, монарх обирається султанами 9 султанатів, які входять до федерації).

- призначувані – такі, що призначаються іншими державними органами влади (наприклад, Верховна Рада України призначає на посаду Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини);

- успадковані – такі, що передаються за спадком (наприклад, посада глави держави при монархічній формі державного правління).

3. За характером та формами реалізації державної діяльності:

- законодавчі органи – покликані представляти волю та інтереси суспільства, шляхом розробки і прийняття законів – нормативно-правових актів, які мають вищу юридичну силу в державі. Переважно є виборними, а тому називаються представницькими органами, тобто складаються з представників народу. Узагальнено називаються парламентом (від франц. parle – розмовляти), хоча у кожній країні мають свою назву (Конгрес у США, Генеральні Кортеси в Іспанії, Сейм у Литві та ін). В унітарних державах, переважно, діють однопалатні парламенти. У крупних федеративних державах – двопалатні (бікамеральні), які складаються з «нижньої» палати, що обирається народом та «верхньої», яка формується суб’єктами федерації (регіонами) та узагальнено називається сенатом. Сутність такого поділу полягає у тому, щоб верхня палата стримувала поспішні рішення нижньої палати;

- глава держави – державний орган та посадова особа одночасно. За конституцією має великі повноваження у сфері зовнішньої і внутрішньої політики, є носієм виконавчої влади і вищим представником держави в міжнародних відносинах. Його фактичний правовий статус залежить від форми правління, відповідно, главою держави може бути монарх або президент. У деяких країнах діє інститут колективного глави держави (наприклад, у Швейцарії функції глави держави виконує Федеральна рада, яка складається з 7 осіб, що обираються парламентом). Глава держави, який знаходиться поза системи поділу влади, координує та погоджує діяльність усіх гілок влади. Інколи, глава держави очолює виконавчу владу, а уряд у таких країнах відсутній (США, Бразилія, Аргентина та ін.) або глава держави ділить виконавчу владу із урядом (наприклад, Франція).

- виконавчі органи – забезпечують реалізацію політики держави, законів та інших актів прийнятих законодавчим органом. З цією метою, у межах своєї компетенції мають право видавати підзаконні нормативно-правові акти, які не повинні протирічити нормам законів. Тому їх інколи називають виконавчо-розпорядчими органами влади. Органи виконавчої влади поділяються на загальні та галузеві. Загальні органи виконавчої влади узагальнено називають урядом. У різних країнах уряд називається порізному: Федеральна рада – у Швейцарії, Рада міністрів – в Італії, Державна рада – у Китаї та ін. Галузевими органами виконавчої влади є міністерства та інші відомства, які, як правило, очолюються міністрами – членами уряду. Главою виконавчої влади може бути монарх, президент або глава уряду – прем’єр міністр, в залежності від форми правління. Від цієї ж обставини залежить порядок формування органів виконавчої влади. Монарх отримує свою посаду за спадком; президент обирається безпосередньо народом або колегією виборщиків (США), або парламентом, або іншими органами; члени уряду призначаються главою держави, або обираються парламентом. У деяких країнах у формуванні уряду приймають участь спільно глава держави та парламент.

- судові органи – здійснюють правосуддя у чітко встановленій процесуальній формі, шляхом вирішення цивільних, кримінальних, економічних (господарських), трудових та адміністративних справ (спорів). Суди складають ієрархію, де вищою судовою інстанцією більшості судових систем, є верховний суд, нижче у судовій вертикалі знаходяться суди адміністративно-територіальних одиниць. У країнах континентальної системи права існують декілька систем спеціалізованих судів (адміністративні, військові) зі своїми вищими судами. Конституційне правосуддя, як правило, реалізують конституційні суди, які у деяких країнах входять до єдиної судової системи (наприклад, Франція), а в інших – є самостійними інститутами. Конституційні суди приймають участь у системі стримувань та противаг, шляхом вирішення питань про конституційність законів та інших правових актів глави держави, уряду і парламенту. Суди формуються, переважно, сумісно органами законодавчої та виконавчлї влади. Можуть обиратися безпосередньо населенням або представницькими органами чи призначатися президентом.

- контрольно-наглядові. До їх числа відносять органи конституційного нагляду, уповноважені по правах людини (омбудсмени), органи прокуратури, державні інспекції. Специфіка їх діяльності полягає в охороні Конституції, причому ця охорона має комплексний сукупний характер. Зазначені органи не встановлюють загальних правил поведінки, як це робить законодавча влада, не займаються організаційною роботою, щопритаманне виконавчій владі, не розглядають і не приймають остаточних рішень уконкретнихкримінальних, цивільних, трудовихчи іншихсправах, що є сферою діяльності судової влади. Контрольно-наглядові органи займаються лише розслідуванням, перевіркою, вивченням стану справ і не мають права втручатися в оперативну діяльність підприємств, установ, організацій. Переважно вони доповідають про результати перевірки іншим органам держави, якіівживають відповіднихзаходівщодо порушників. Самі ж контрольно-наглядові органи, як правило, ніяких покарань призначати не можуть,а тільки контролюють діяльність органів усіх гілок влади і створюють умови виключення можливості їхнього виходу за межі своїх повноважень.

- правоохоронні органи – це державні органи, основною (спеціа­льною) функцією яких є забезпечення законності та охорона право­порядку, боротьба з правопорушеннями, охорона законних прав та інтересів громадян, юридичних осіб, суспільства і держави в цілому. До них відносять органи прокуратури, міліції, служби безпеки, органи охорони державних кордонів, державної податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби та ін., які формуються на основі трьох традиційних гілок влади.

4. За часом функціонування:

- постійні – такі, що створюються на невизначений строк (без обмеження строку дії), але їх склад оновлюється через законодавчо визначений термін (наприклад, представницькі органи держави, прокуратура, суд);

- тимчасові – такі, що створюються в умовах надзвичайного стану або для виконання певного завдання (наприклад, Верховна Рада України може створюватитимчасові спеціальні комісії для підготовки та попереднього розгляду питань або тимчасові слідчі комісії для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес).

5. За територією дії:

- загальнодержавні (загальнофедеральні при федеративному устрою), повноваження яких поширюються на всю територію держави (наприклад, глава держави, генеральний прокурор). Вони можуть бути поділені навищі(Кабінет Міністрів України) та центральні(міністерства, відомства). У федераціях діють два рівні вищих органів: федеральні вищі органи та вищі органи суб’єктів федерації;

- республіканські (суб'єктів федерації) при федеративному устрою (наприклад, Президенти Татарстану, Башкортостану, міністерство внутрішніх справ Дагестану);

- місцеві – діють у межах території певної адміністративно-територіальної одиниці (графства, комуни, провінції, області, канйона тощо), наприклад, місцеві державні адміністрації Президента України, місцеві суди, губернатори областей Російської Федерації).

6. За способом прийняття рішень:

- колегіальні – приймають рішення більшістю голосів, простим або кваліфікованим (наприклад, парламент, уряд);

- єдиноначальні, де рішення приймаються одноособово керівником (наприклад, Президент України, губернатори областей Російської Федерації).

7. За характером компетенції:

- загальної компетенції, які у межах своєї компетенції приймають рішення з будь-яких питань (наприклад, Кабінет Міністрів України);

- спеціальної компетенції – здійснюють діяльність в одній із сфер суспільного життя (наприклад, міністерства, відомства, державні комітети).

8. За характером підлеглості:

- органи виключно «вертикальної» підлеглості (наприклад, прокуратура, суд);

- ргани «подвійної» («вертикально-горизонтальної») підпорядкованості – це органи галузевого управління: міністерства, відомства з їх територіальними управліннями та відділами.