16. Кількісна школа менеджменту як інструмент оптимізації управлінських рішень.

Кількісна школа менеджменту вивчає застосування кількісних методів і інструментів для оптимізації прийняття рішень.

Існує два напрямки кількісного підходу: теоретичний і операційний (практичний) менеджмент.

Теоретичний менеджмент в основному ґрунтується на побудові теоретичних моделей, які визначають спрощене зображення системи, процесу або відносин. Вони дають можливість визначити, як найкраще використати ресурси організації. Моделювання забезпечує виробників точнішою інформацією і таким чином дає змогу уникнути збитків.

Операційний менеджмент менш математизований і простіший, його можна застосувати до управлінських ситуацій. Засоби операційного менеджменту переважно спрямовані на забезпечення ефективного виробництва продукції і послуг та вирішення широкого кола проблем в таких сферах як фінанси, маркетинг, менеджмент людських ресурсів.

Більшість методів і засобів кількісної школи ґрунтується на таких характеристиках:

- головна увага зосереджується на прийнятті рішень;

- критерієм обирається максимізація економічної ефективності;

- використання формалізованих математичних моделей, які фактично виступають можливими варіантами вирішення проблем;

- використання комп’ютерів, з допомогою яких здійснюється обчислення при розв’язку моделей.

Отже, кількісна школа забезпечує менеджерів великою кількістю засобів та інструментів для ухвалення рішень і дає змогу зрозуміти загальні організаційні процеси. Особливо корисна така оцінка для планування і контролю. З іншого боку, вона не дає змоги повністю враховувати індивідуальну поведінку та позицію працівника.

17. Процесний підхід як єдність змісту, структури і технології в управлінні.

Менеджмент доцільно розглядати як процес, як серію неперервних взаємозв’язаних дій. Кожна із таких дій є також процесом. В цілому процес управління виступає у єдності трьох сторін: змісту, структури і технології.

Зміст менеджменту як процесу розкривається в його функціях, що являють собою окремі види діяльності. Анрі Файоль вперше поділив процес управління на п’ять вихідних функцій - передбачення і планування, організування, розпорядження, координування і контролювання. Сьогодні більшість авторів виділяють чотири основні функції: планування, організування, лідерство і мотивацію та контроль. Ще існують інші підходи, які до головних функцій відносять комунікації, оцінку, прийняття рішень, підбір персоналу. Існує поділ функцій на основі та часткові та ін.

У змістовному аналізі виділяють не тільки функції, але й підфункції, роботи, завдання. Всі функції та підфункції об’єднуються пов’язуючими процесами комунікацій і прийняття рішень. Лідерство розглядається як окрема діяльність. З його допомогою здійснюється вплив на окремих працівників та їх групи для досягнення організаційних цілей.

Організаційна сторона процесу управління забезпечує просторову взаємодію суб’єкта і об’єкта управління. Вона передбачає побудову структури як сукупності ланок, які здійснюють вплив, а також зв’язки, через які вони народжуються. Іншою складовою організаційної сторони процесу управління є власне процес управління, який характеризує склад і послідовність операцій при формуванні і реалізації впливу, порядок діяльності окремих організаційних ланок. Структура і процес управління виражають параметри і порядок функціонування системи управління. Правильно сформована структура забезпечує нормальний і ефективний хід процесу управління.

Технологічна або процедурна сторона процесу – це взаємозв’язок і чергування в часі його складових частин. З погляду технології процес управління поділяється на етапи, управлінські процедури, операції, алгоритми та ін.

Найчастіше виділяють наступні етапи процесу управління: постановку мети, оцінку ситуації, визначення проблеми, управлінські рішення. Реалізація кожного етапу процесу управління здійснюється за допомогою взаємозв’язаних управлінських процедур, зокрема: постановки мети, інформаційного забезпечення, аналітичної діяльності, вибору варіантів дій, реалізації рішень.