Контрольні питання:

1. Яке значення має нервова система в організмі?

2. Вкажіть види нервових волокон.

3. Вкажіть властивості нервових волокон

4. Що таке синапси? Які існують види синапсів?

5. Вкажіть особливості проведення збудження через синапси.

6. Що таке нейрон? Як він побудований?

7. Вкажіть види нейронів.

8. Що називають нервовими центрами?

9. Вкажіть властивості нервових центрів

10. Що являє собою вегетативний відділ нервової системи?

11. В чому полягає фізіологічний вплив симпатичних і парасимпатичних нервів на роботу окремих органів?

12. Вкажіть рівні регулювання вегетативної нервової системи.

ДЛЯ ЗАМІТОК

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Розділ 14 Центральна нервова система

Центральна нервова система складається з головного та спинного мозку та побудована з великої кількості нейронів, що тісно контактують один із одним.

Основною формою діяльності центральної нервової системи є рефлекс. Рефлексом називається реакція організму на подразнення рецепторів, що здійснюється за участю центральної нервової системи. Рефлекс здійснюється за рахунок того, що збудження проходить певним шляхом – рефлекторною дугою, котра складається з таких частин: рецептора, аферентного (чутливого) нейрона, проміжного нейрона й ефектору. Для здійснення рефлексу необхідна цілісність усіх частин рефлекторної дуги. Рефлекси виникають, якщо подразнюється не один, а кілька рецепторів, що розміщені на певній ділянці тіла і утворюють рецептивне поле, або рефлексогенну зону.

Тонус – це стан незначного постійного збудження центрів. Наприклад, тонус рухових центрів підтримують безперервні потоки імпульсів, що йдуть від чутливих нервових закінчень, які закладені в самих м’язах. Слабке збудження від центрів передається до м’язів, підтримуючи їх також у тонусі.

Обмін речовин у нервових центрах, порівняно з нервовим волокном, високий у стані спокою, а під час збудження збільшується в 3-4 рази. Тому центри дуже чутливі до нестачі кисню та глюкози.

Втома нервових центрів – наслідок дуже високого рівня обміну речовин, це пов’язано з порушенням проведення збудження в міжнейронних синапсах.

Гальмування – це процес послаблення або припинення будь-якої діяльності. Гальмування в центральній нервовій системі відкрив у 1862 р. І.М. Сєченов.

Рухові рефлекси можна призупинити, якщо в центрах зустрінуться збудження, що йдуть від двох рецептивних полів.

У центральній нервовій системі виділяють два види гальмування: первинне, яке викликається гальмівними нейронами, та вторинне, що виникає при певних умовах в тих самих нейронах, в яких відбувається збудження. Первинне гальмування виникає на постсинаптичній мембрані гальмівного синапсу в результаті її гіперполяризації. Вторинне гальмування відкрив М.Є. Введенський, він знайшов песимальне і парабіотичне гальмування. Песимальне гальмування виникає в тому випадку, якщо частота імпульсів, які потрапляють у нервові центри перевищує їх лабільність. Парабіотичне гальмування виникає при патологічних станах, коли лабільність нервових центрів значно знижується і звичайні збудження для центрів є надто сильними та частими.

Збудження по центральній нервовій системі поширюється зі значною затримкою. Цим пояснюється відносна довжина часу рефлексу від початку подразнення рецептора до появи відповідної реакції. Цей час ще називають латентним періодом рефлексу.

Час рефлексу – це сумарний час, необхідний для збудження рецептора, проведення збудження по доцентрових нервах до центрів, передачу збудження з одних нейронів на інші усередині центральної нервової системи, проведення збудження по відцентрових волокнах від центральної нервової системи, передачу збудження з нерва на робочий орган і латентний період його збудження. Чим складніший рефлекс, тим більше нейронів включає його рефлекторна дуга, тим довша центральна затримка. Навіть у простих рефлексах на проведення збудження через центри витрачається 0,001-0,003с. Час рефлексу залежить від сили подразнення та стану центральної нервової системи. При сильному подразненні він коротший, при втомі він подовжується, при підвищеній збудливості нервових центрів – укорочується.