4. Модальність і тональність як історичні етапи ладового розвитку

В еволюції ладових систем виділяються два явища, про які варто сказати окремо. Це явища модальності й тональності, що виникли на певній стадії руху від простих форм звукового вираження до складних: від монодичних ладів до модальних і тональних. При цьому ускладнюється центральний елемент ладу:

о кремий тон монодія

і нтервал модальність

а корд тональність

Тональність — звичне для нас поняття. Воно стосується гармонічної ладової системи з єдиним опорним центром, що називається тонікою. Для тональності характерна ієрархічна система функціонально-гармонічних тяжінь із домінуванням трьох функцій – Т, S, D. Мажор і мінор класичного типу — ось що звичайно розуміють під тональністю (Нині таке тлумачення терміна варто визнати вузьким).

До сфери модальних (модус – правило, узагальнена модель) ладів долучають лади народної музики, пентатоніку та інші „стародавні” лади, у яких домінантним чинником, що зумовлює ладову структуру, є незмінність звукоряду. Положення в ньому устою не підпорядковується закону октавної тотожності, характерному для тональності. В модальних одноголосих ладах середньовіччя (Характерно, що у своїх витоках музика західноєвропейського середньовіччя й Русі тяжіла до різних структурних принципів: квінтова діатоніка – у першому випадку і квартова – у другому) і Ренесансу головний стійкий звук має чітко визначене інтервальне оточення і положення – знизу (автентичні модуси) або в середині (плагальні модуси) звукоряду.

Нині, коли еволюція ладоутворення досягла завершення останньої з трьох розглянутих вище стадій, цілком очевидно, що ладовий розвиток пов'язаний із поступовим освоєнням акустичного цілого, репрезентованого обертоновим рядом. Його перші інтервальні утворення – досконалі консонанси – стали об'єктом освоєння середньовічною модальною системою. В її основі – кварто-квінтові сполучення: 4 види заповнення квінти і 3 – кварти, що розрізняються за позицією півтону. Для зручності викладу проіндексуємо їх:

Тон – тон – півтон – тон (А) біла діатоніка від до

К вінти Тон – півтон – тон – тон (В) біла діатоніка від ре

Півтон – тон – тон – тон (С) біла діатоніка від мі

Тон – тон – тон – півтон (D) біла діатоніка від фа

Тон – тон – півтон (E)

К варти Тон – півтон – тон (F)

Півтон – тон – тон (G)

8 найуживаніших комбінацій цих інтервалів і утворюють 8 модальних звукорядів:

F+B – дорійський – B+F

G+C – фригійський – C+G

E+D – лідійський – D+E

F +A – міксолідійський – А+F

Відмінність тонального і модального принципів ладової організації чітко виявиться, якщо порівняти будь-які два інтервали, наприклад до — соль і соль — ре. Оскільки в тональності головним є тяжіння до центру і, отже, положення звуків щодо нього важливе, зазначені квінти функціонально протилежні (Т — D) у до мажорі і до мінорі й ідентичні в модальній системі (А). Таким чином, не функціональність, а загальний специфічний колорит звучання, барвистість характеризують модальність у порівнянні з тональністю. У модальному одноголоссі немає наперед установленої логіки відношень тонів. Сутність їх зв'язку розкривається лише ретроспективно, більшою мірою залежно від кінцевого тону, що надає визначеності звукорядній моделі.

В епоху Ренесансу в багатоголоссі реалізується тип модально-гармонічного ладу, пов'язаного з використанням константного кола співзвуч – своєрідного гармонічного модусу (за типом звукорядного в одноголоссі). Центр ладу при цьому може бути не лише тризвуком, а й унісоном, октавою, квінтою.

З XVII ст. тональність поступово витіснила модальність, проте вже в XIX ст. розпочався процес її відродження, стимульований інтересом до народної музики різних національних культур. Нова модальність замінила, зрештою, тонально-функціональну систему, набувши особливо великого поширення в XX ст. Зрозуміло, в ході історичного процесу виникали всілякі проміжні та змішані структури, що сполучали ознаки модального і тонального мислення.

Конкретизуємо тепер основні історичні типи формування і розвитку ладових систем.

1. Доладова форма звукової організації, пов'язана з фіксацією устою і його мелізматичним оспівуванням. Звуковисотні відношення ще не зафіксовані.

2. Первинні ладові утворення – 2-3-звукові поспівки з яскраво вираженою диференціацією функцій устою і неустою.

3. Пентатоніка, характерною ознакою якої є відсутність півтонових сполучень звуків.

4. Гексахорд – діатонічний 6-ступеневий звукоряд, похідний від пентахорду (п'ятиступеневість із прилеглим допоміжним тоном).

5. Діатоніка як 7-ступенева система з яскраво вираженою диференціацією напівтонових і тонових тяжінь. Цей центральний етап ладової кристалізації включає настання різних стадій, що спираються на принципи монодичних, гармонічних і, нарешті, змішаних — монодично-гар-монічних ладоутворень.

6. Геміоліка — лади зі звукорядом, що включає збільшену секунду.

7. Хроматика, ознакою якої є послідовність двох і більше півтонів підряд. Тут також є свої стадії, пов'язані з поступовим заповненням діатонічної системи півтонами. Граничним вираженням цієї тенденції стала система з 12 самостійних ступенів на відстані півтону (додекафонія). Створення такої системи можливе тільки на основі рівномірної темперації, що породжує енгармонічну рівність півтонів.

8. Змішані ладові системи. У XX ст. відбувається змішання різних типів ладоутворення, в результаті чого утворюються слабкоцентралізовані багатоступеневі лади, в яких функція тоніки ускладнюється і може бути диссонантною. Фонічна роль акорду (забарвлення його звучання) як ладової опори тут посилена, виділена.

9. Індивідуалізовані лади. У ХХ столітті намітилася також індивідуалізація ладових утворень, що складаються залежно від властивої композиторові форми ладового мислення.

Отже, історичний процес ладового „конструювання” спрямований не лише на кількісне збільшення ступеневого складу ладу, а й на якісне ускладнення його структури.