Лідій- Іоній- Міксолі- Дорій- Еолій- Фрігій- Локрій-

ський ський дійський ський ський ський ський

Очевидна спрямованість цього ряду від мажору до мінору, супроводжувана поступовим ослабленням і заміною висхідних тяжінь низхідними. Так, у лідійському ладі є два найгостріших, висхідних малосекундових тяжіння, в іонійському – воно тільки одне, у міксолідійському – жодного. У дорійському ладі з'являється низький III ступінь, в еолійському – низхідне малосекундове тяжіння, у фрігійському – їх уже два, у локрійському – взагалі спотворена консонантна акустична основа ладу, що виводить нас поза межі окресленого явища (стадія трансформації).

Спочатку 7-ступеневі лади складалися як сполучення більш простих звукоутворень – тетрахордів (тетрахорд – послідовність 4-х звуків, розташованих за секундами в діапазоні кварти). Якщо проаналізувати названі вище лади з огляду на їх будову за тетрахордами, зіставивши водночас попарно відповідні лади мажорного й мінорного нахилу, то загальне групування їх виглядатиме дещо інакше:

Іонійський Еолійський

Лідійський Мелодич- Міксолідійський Мелодичний Фрігійський

ний мінор Дорійський мажор

У нижньому тетрахорді визначальним є ІІІ ступінь – від нього залежить ладовий нахил. Верхній тетрахорд фактично забезпечує майже всю ладову розмаїтість. Чільну роль тут відіграють два пів тонових сполучення: висхідне – УІІ-І ступенів і низхідне – УІ-У ступенів, що ніби репрезентують якості відповідно мажорності й мінорності. Два найслабших (щодо вираженості цієї якості) лади опиняються у центрі поданого ряду. Посилення, накопичення мажорності й мінорності здійснюється врешті у протилежних напрямках:

мажор мінор

Лідійський та фригійський лади, подвоюючи відповідні якості нахилу (два висхідних або два низхідних малосекундових тяжіння), створюють суперечність, що розхитує головну опору: у лідійському ладі – завдяки висхідному ввідному тону до домінанти, у фрігійському – низхідному ввідному тону до тоніки. В обох випадках посилюється периферійна опора: У ступінь у лідійському і УІ ступінь у фрігійському ладах:

Якщо вилучити з діатонічного 7-ступеневого звукоряду ступені, що утворюють мало секундове тяжіння, віддалені один від одного на квінту, то ми одержимо 5-ступеневий лад – пентатоніку – теж в аналогічних двох нахилах (мажорному й мінорному).

Така помітна й різноманітна участь у ладовому конструюванні числа „5” змушує припустити існування якоїсь прихованої закономірності, що має більш загальний характер. Не випадково, напевне, видатний представник філософсько-естетичної науки О.Лосєв зазначав: „Життя чисел - ось сутність музики”.

У пошуках такої закономірності звернімося до... нумерології, до її найдавнішого джерела – таємничої Кабали. Тут серед багатьох „премудростей” знайдемо число цілісності — 10, що складається з двох п'ятірок, орієнтованих у протилежних напрямках, буквально: „п'ять проти п'яти”. Виходячи з цього, розташуймо п'ять висхідних квінт проти п'яти низхідних від до першої октави у центрі. Ми отримаємо основу класичної музичної системи, звуки однойменного мажоро-мінору, що утворили її фундамент. Тому не дивно, що серед стародавніх ладів особливу роль у розвитку музичного мистецтва надалі відіграли саме іонійський та еолійський лади, які перетворилися на натуральний мажор і мінор.

Числові закономірності, що багаторазово виявляються в організації ладових систем, виразно свідчать про те, що лад — це та царина, в якій таємнича природа музики виявлена з найбільшою силою. Цікаве у зв'язку з цим висловлювання математика Г.В.Лейбніца: „Музика є таємна вправа в арифметиці не спроможної себе обчислити душі”. Ці „арифметичні вправи” – виявлення Логосу Всесвіту як єдності й універсальності законів, що лежать в його основі.

Якщо до розглянутої 7-ступеневої шкали звуків додати у висхідному і низхідному напрямках ще по 5 тонів, що віддалені один від одного на квінту, то дістанемо 12-ступеневий діатонічний звукоряд двох видів – автентичний і плагальний:

12-ступенева діатоніка автентичного нахилу

5 + 7 + 5

g es des as es b f e g d a e h fis cis gis dis ais

1 2-ступенева діатоніка плагального нахилу

У цьому є ще одне підтвердження числових символів Кабали, що стверджує: „трійка керує сімкою, сімка керує дванадцятою” („Трійка” – це і третій обертон, і три основні ладові опори, і три основні гармонічні функції, і три звуки тризвуку, і терцієвість структури акордів та ін..). За цими числовими закономірностями відкривається „космічний” характер музичного мистецтва. Гармонічний і мелодичний види мажору й мінору утворюються внаслідок змін у верхньому тетрахорді натуральних ладів. У гармонічних видах мажору і мінору виявляються сполученими в межах одного тетрахорду два визначальні для нахилу півтонових тяжіння: VII —І і VI —V.

Таким чином, гармонічні й мелодичні види ладів ґрунтуються на взаємопроникненні якостей мажорного і мінорного нахилів.

Мелодичні різновиди мажору і мінору ніби обмінюються своїми верхніми натуральними тетрахордами.

Таким чином, гармонічні й мелодичні види ладів ґрунтуються на взаємопроникненні якостей мажорного і мінорного нахилів.

При цьому порушився обов'язковий для діатоніки принцип розташування тонів за чистими квінтами. Історичний розвиток ладових систем і супроводжувався значним збагаченням їх різновидів, пов'язаним із виходом за межі 6-квінтового ряду. Це дає підставу для ширшого тлумачення діатоніки: діатонічним можна визнати звукоряд, кожний із тонів якого є самостійним ступенем (хроматичними ступенями в такому ладі будуть тони, похідні від основних).

Крім об'єктивних, акустичних величезну роль у зародженні та розвитку ладу завжди відігравали психофізіологічна і соціально-психологічна передумови. Вони сукупно опосередковують відбиття у людському сприйнятті фізичних закономірностей сполучення тонів. При цьому має значення спроможність свідомості сприймати явища в системному взаємозв'язку, диференціювати сприймане на головне і другорядне, створювати певну психологічну установку, детерміновану, зокрема, і конкретними соціально-історичними реаліями, що через мовні й моторно-пластичні стереотипи впливають на ладо-інтонаційний добір.

Таким чином, у процесі ладової кристалізації чітко визначилися певні загальні, абстраговані від конкретної структури якості, що властиві взагалі ладовим відношенням і зазнають разом із ними закономірної еволюції. Про деякі з цих якостей ми вже писали під час розгляду акустичних передумов ладоутворення. Відзначимо тепер інші їх прояви.