20.Етика Ніцше

Усвідомлення винятковості волі над власною долею стає інстинктом свобідної суверенної людини. Цей інстинкт Ф.-В. Ніцше називав совістю.

Мораль філософ пов'язував із творчим началом людини. Вона може бути проявом або позитивної творчості, самореалізації індивіда, що є результатом природного спонукання (аристократична мораль), або негативної, що служить демагогічним прикриттям руйнівних емоційно-вольових імпульсів (рабська мораль).

Етичним поглядам Ніцше властиві презирливе ставлення до простих людей, засудження демократичних засад у житті суспільства, заперечення всезагального характеру моралі тощо. Проголошувана мислителем "воля до влади" означає насамперед владу над собою, панування над собою. Однак, досягнувши панування над собою, надлюдина повинна панувати над обставинами, над природою. Ця надлюдина – просто сильна особистість.

21.Етика 20 століття

Дослідження сутності моралі було зведено до завдань класової боротьби пролетаріату, до революційної стратегії й тактики. У рамках соціалістичною суспільства етична наука майже не розвивалася до середини 50-х років. Радянська етична наука зосередила свою увагу на таких проблемах як дослідження історії етичної думки; обґрунтування нормативної етики радянського суспільства; розробка теорії морального виховання — тобто проблемах педагогічної етики; акцентуванні питань професійної етики.

Етична концепція прагматизму (Дж. Л'юї, Ч. С. Пірс, У. Джеймс та ін.) заперечує теоретичний аспект моралі та зводить її до розглядання утилітарних життєвих проблем, до «практичної науки». Основу моралі складає досягнення користі будь-якою ціною й будь-якими засобами, що означає виправдання будь-якої мети й характеру діяльності.

Треба зауважити, що кінець ХХ ст. у європейській етиці характеризується переходом до прикладної етики. Прикладна етика займається моральними колізіями у конкретних сферах суспільної практики та існує як сукупність дисциплін — біоетика, етика бізнесу, етика науки, політична етика тощо.

22.Основні етапи розвитку української етичної думки

Торжество гуманізму й раннього Просвітництва знайшло своє відображення в науці про людину, принципи її поведінки—етичних ученнях указаного періоду, які характеризуються особливим інтересом до людської особистості. Гуманістичні ідеї розкріпачення особистості, звільнення її від оков середньовічної феодально-церковної ідеології, ствердження високої гідності людини (вільного творця земного щастя) поряд з іншими передовими етичними ідеями стали визначальними в курсах моральної філософії професорів Києво-Могилянської академії.

Самостійне відгалуження в розробці етичних теорій у руслі релігійно-містичної течії утворили в цей період кантіанство, гегельянство, позитивізм. Формуються нові філософські течії — персоналізм, інтуїтивізм, екзистенціалізм. Енергійно розробляють етичну проблематику В. Соловйов, Л. Лопатін, П. Струве, С. Булгаков, М. Бердяев, С. Франк, Е. Радлов.