65. Принцип законності і його моральний зміст.

Принцип законності є деталізацією основного принципусправедливості. Ці поняття синонімічні за своєю суттю і нероздільні за природою. Вони ніби доповнюють один одного, ціпринципи є основою, на яких кріпляться вимоги моральності. На ґрунті принципу законності провадять свою діяльність безліч професій, зокрема, вихователь. Оскільки, виховуючи дошкільнят варто спиратися на права дитини, не піддавати їх психологічному або фізичному тиску, в своїй роботі спиратися тільки на закон. Об’єктом діяльності вихователя є діти з їхніми інтересами і потребами, правами і обов’язками.

Виховання дитини впливає на її подальшу долю, на становлення її як особистості. У дошкільному віці формується соціально-емоційна сфери дитини, закладаються основи переживань і почуттів. Від виховання дитини залежить її світосприйняття, рівень домагань, цілі, на досягнення яких будуть використані набуті дитиною знання і вміння, здатність створювати і підтримувати контакти з однолітками, вміння співпрацювати у колективі.Діти в усьому беруть приклад з педагогів, наслідують їх, навіть не усвідомлюючи цього. Тому неабияку роль грає гідна, належна поведінка вихователя, яка служить дітям як зразок моральності, справедливості. Саме педагог формує у дітей перші уявлення про законність, прищеплює перші морально-правові норми і правила. Вихователь своїм прикладом вчить поважати закон і підкорятися закону, привививає любов до своєї країни, повагу до свого народу. Дає перші уявлення про гуманність, справедливість, доброту, взаємо підтримку, розтлумачуючи ці поняття для дитини у конкретних ситуаціях.

66. Проблема неправди у філософії Канта

І. Кант уважає: “…якщо людина знає, що говорить неправду, то її висловлювання називається брехню. Навіть нешкідливу брехню не можна вважати невинною, оскільки вона залишається серйозним порушенням обов’язку щодо самого себе”. Така брехня принижує людську гідність, ставить під сумнів порядність особистості людини й позбавляє її довіри з боку оточуючих.

Неправда – це висловлювання, засноване на омані або неповному знанні. Вона буває двох різновидів. По-перше, вона розглядається як еквівалент омани, коли людина сама не знає і не усвідомлює, що повідомляє помилкове твердження. Таке висловлювання не можна вважати брехнею, тому що воно висловлюється на несвідомому рівні, що не має будь-яких мотивів, цілей. По-друге, неправда розглядається як наслідок обмеженості знання. Наприклад, людина може описувати зовнішню поведінку оточуючих, не знаючи, що ними керує, яку мету вони переслідують насправді

67. Статева мораль та її історичний розвиток.

Що ж таке статева мораль, це певна сукупність моральних норм, що керуються сексуальними сторонами життя людини. У статевій моралі теперішнього покоління з’являються певні зміни. Але масштаб цих змін, а також їх значення оцінюється по різному. Деякі вченні вважають, що теперішня мораль не має розумних сексуальних стосунків. Другі кажуть, що відбувається катастрофічне падіння моральності, відсутність глибоких почуттів, можливо доцільніше сказати велика присутність аморальності,піднесення сексуальності людей до рівня тварин.  Звичайно мораль минулих років, значно відрізняється від теперішніх. Знищення минулих цінностей моралі, та набуття нових для себе пріоритетів. Традиційна статева мораль суперечна, стійка і лицемірна. Основна тенденція, від якої залежить здвиг в сексуальній поведінці сучасного народу зламання традиційної статевої системи, сильне ослаблення чоловічих та жіночих соціальних ролей, відмінні риси і в нормах поведінки і в психології жінок і чоловіків.  Важливі зміни сталися також і в культурі стереотипів маскулійності і феміністичності. Вони стали менш жорстокими, а більш внутрішньо суперечливими. Традиційні риси переплітаються з новими, крім того вони значно повніші і різноманітніші.  Великі зміни траплялися і в культурі. Найперше це руйнування сексуальних установок та їх ніби то наукового обґрунтування. Суспільство перестає бачити в сексуальності щось низьке і ганебне. Елементи еротики знаходять різне вираження в масовій культурі, чи то літературі чи то кіно, а також образотворче мистецтво. Хоч проституція засуджувалась морально, в нещасних бідних радянських жінок, які не мали змоги купити собі модні наряди, за скромну зарплатню, такий життєвий спосіб викликав деколи болючу заздрість.

68. Самопізнання та сенс власного життя.

• Сенс життя - це поняття, яке відбиває постійне прагнення людини співвідносити свої вчинки із системою суспільних цінностей, з вищим благом, щоб у такий спосіб діставати можливість виправдовувати себе у своїх власних очах, в очах інших людей чи перед якимось авторитетом, Богом. Інакше кажучи, це пояснення собі й іншим, для чого ти живеш.  Сенс життя кожної людини унікальний і неповторний, як і її життя. Людина завжди вільна у виборі сенсу і в його реалізації. Але свободу не можна ототожнювати зі свавіллям. її слід сприймати з точки зору відповідальності. Людина відповідає за вірно знайдений і реалізований сенс свого життя, життєвих ситуацій, що в них вона потрапляє. Людина повинна йти за своїм покликанням, у якому життя набуває сенсу. Відчути і знайти своє покликання їй допомагає самопізнання, відповідальність за реалізацію свого призначення, що на Землі допомагає узгодити універсальні життєві цінності з конкретними життєвими ситуаціями. У Г. Сковороди ідея самопізнання є центром усіх його світоглядних зацікавлень і практичною метою усього життєвого шляху. Ідеї самопізнання Г. Сковорода відводив особливе місце у власних філософських роздумах, духовних бесідах і педагогічній практиці. Перша виступає у філософа неодмінною умовою істинного шляху пізнання. Сенс життя у філософії українського філософа виявляється в самопізнанні і самовдосконаленні, в розкритті людиною самої себе. Звичайно, ця самореалізація людини припускає повернення до глибоких основ її буття. У поверненні людини до самої себе і розкривається стратегія людського життя, її внутрішній світ. Саме тут і виникають "сердечна веселість", "сердечна радість" і "душевна потужність". Це і є основа для глибоко вивіреної внутрішньої рівноваги і спокою, одухотворення душі, спрямованої думки, розвитку люблячого серця.

69. Проблема батьків і дітей в сучасній етиці.

На сьогодні, питання проблеми батьків та дітей є дуже актуальним. Вона є складною, тому що стосунки між ними є дуже зіпсованими, батьки не розуміють дітей, так як вважають, що сучасна молодь є безвідповідальними, а їх моральні норми зовсім не відповідають нормам часам їхньої молодості. Особливо це стосується старших батьків, які жили більше часу в період СРСР, та ще користуються поняття того часу, тими ж цінностями, користуються іншими методами впливу. Але існують проблеми і з сучасними батьками, адже, не всі є позитивним прикладом для своїх дітей. Часто спостерігається байдужість до своїх дітей, грубість, недовіра, недостатність вільного часу, щоб провести його з дітьми. Так зустрічаються проблеми зі сторони дітей, які вважають, що батьки занадто турбуються за них.  Часто трапляється так, що батьки виконують всі забаганки своїх дітей. Зазвичай, це призводить до того, що у дітей формуються негативні риси, такі як корисливість, байдужість до інших, вередливість, жадібність, виникає роздратованість, коли діти не отримують те, що хочуть. Так батьки переконують себе, що дбають про їх забезпечення, а за виховання мають відповідати вихователі та вчителі в дитсадках та школах. Це є дуже актуальна проблема на сьогодні, причиною цього може слугувати відсутність вільного часу у батьків на виховання дітей, не розуміння важливості взаємодії із дітьми або їхня звичайна байдужість.