3. Економічний зміст відносин власності

Власність – це система економічних та правових відносин між суб'єктами господарювання з приводу привласнення засобів виробництва та його результатів. Як правова категорія власність відображає майнові відносини, наявність прав у суб’єкта на об’єкт. Як поняття економічної теорії вона виражає відносини між людьми щодо відчуження-присвоєння благ й реалізується у формі грошового доходу чи іншої вигоди. У такий спосіб відносини власності передбачають два взаємопов’язані процеси:

1) привласнення – спосіб отримання блага у власність;

2) відчуження – позбавлення економічного суб’єкта права власності на певні об’єкти.

Для виникнення відносин власності необхідно щонайменше два суб’єкти та один об’єкт власності. Об’єкт власності – благо, що привласнюється. Об’єктом власності можуть бути: нерухомість, природні ресурси, гроші, цінні папери, інтелектуальні твори тощо. Суб’єкт власності – економічний аґент, який привласнює-відчужує об’єкт власності. До суб’єктів власності належать: фізична, юридична особи, держава.

Власність передбачає сукупність прав:

1) володіння – право на фактичне утримання речі;

2) користування – право вилучати з об’єкту корисні властивості та використовувати їх у власних цілях;

3) розпорядження – право на визначення фактичної «долі» об’єкту власності (обмін, дарування чи продаж).

В економічній науці їх сукупність отримала назву «тріада власності», яка засвідчує право власності на об’єкт. Наявність лише одного з цих прав в економічного суб’єкта не дозволяє йому вважатися повноправним власником. Суб'єкти, які тимчасово отримують право на володіння і користування чужою власністю (наприклад, орен­дар) без права на розпорядження, не є повними власниками.

4. Типи, види і форми власності

Існує два основних типи власності: приватна і суспільна. За умов приватної власності права користування, володіння та розпорядження належать одній, а суспільної – багатьом особам.

Партнерська власність є об'єднанням капіталів або майна кількох фізичних чи юридичних осіб. З метою здійснення спільної підприємницької діяльності кожний учасник парт­нерського підприємства зберігає свою частку внесеного ним ка­піталу чи майна у партнерській власності.

Корпоративна (акціонерна) власність — це капітал, утво­рений завдяки випуску і продажу акцій.

Рис. 2. Сучасні форми приватної власності

До основних видів суспільної власності належать:

- власність народу в цілому, зокрема в Україні такою власністю поки що залишається земля;

- власність окремих колективів.

Суб’єктом державної власності виступає сама держава, комунальної – територіальна громада, від імені якої управління здійснює орган місцевого самоврядування.

Загальнодержавна власність — це спільна власність усіх громадян країни, яка не поділяється на частки і не персоні­фікується між окремими учасниками економічного процесу. Об'єктами державної власності є природні ресурси (земля, її надра, ліси, води, повітряний простір), енергетика, транспорт, зв'язок, дороги, навчальні за­клади, заклади національної культури, фундаментальна наука, оборонні та космічні об'єкти тощо.

Рис. 3. Сучасні форми суспільної власності

Муніципальна (комунальна) власність — це власність, яка перебуває в розпорядженні регіональних державних органів (області, міста, району тощо).

Власність трудового колективу — спільна власність, пере­дана державою чи іншим суб'єктом у розпорядження колективу підприємства (на умовах викупу чи оренди), яка використовуєть­ся відповідно до чинного законодавства.

З метою підвищення ефективності виробництва часто використовують змішану форму власності, яка передбачає поєднання різних форм власності.

Основні методи переходу однієї форми власності в іншу:

1) націоналізація – перехід приватної власності на основні об’єкти (земля, промисловість, банки) у власність держави;

2) приватизація – передача державної чи муніципальної власності в приватну власність через продаж підприємств з аукціону, за конкурсом;

3) денаціоналізація – процес повернення державою націоналізованого майна попереднім власникам.