Питання для перевірки знань:

1. Що вивчає мікро-та макроекономіка? У чому схожість і відмінність цих двох розділів економічної теорії?

2. Чим відрізняються нормативна і позитивна економічні теорії? Наведіть приклади питань, що відносяться до нормативної та позитивної економічним теоріям.

3. Які методи використовує економічна теорії?

4. Коли сформувалася економічна теорія як наука?

5. Які функції виконує економічна теорія?

Тема 2. Економічна система та відносини власності

1. Сутність та структура економічної системи.

2. Типи, види й моделі економічних систем.

3. Економічний зміст відносин власності.

4. Типи, види і форми власності.

1. Сутність та структура економічної системи

Економічна система — це сукупність взаємопов'язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства, яка має загальну мету.

Економічну систему також визначають як сукупність відносин між людьми, що складаються з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання економічних благ; як сукупність всіх економічних процесів, що функціо­нують у суспільстві на основі притаманних йому відносин влас­ності та організаційно-правових норм, тощо.

Структура економічної системи:

1) продуктивні сили – сукупність особистих, матеріальних факторів виробництва, науки, технологій, інформації, призначених для виробництва благ. Якісний та кількісний показники продуктивних сил визначають потенціал економічної системи. Рівень розвитку продуктивних сил залежить від: чисельності та кваліфікації працівників; ступеню розвитку технологій та знарядь праці; наявності сировинних ресурсів; доступності інформації та ступеню використання інноваційних методів виробництва тощо. Продуктивні сили становлять матеріально-речовий зміст економічної системи.

2) економічні відносини – відносини між людьми з приво­ду виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних та нематеріальних благ. Вони поділяються на:

а) організаційно-економічні, що виникають між людьми з приводу застосування способів і методів організації та управління суспільним виробництвом;

б) техніко-економічні – це відносини між людьми з приводу створення та використання ними знарядь та предметів праці у процесі виробництва, за допомогою яких вони впливають на сили природи і виробляють необхідні життєві блага;

в) соціально-економічні, які відображають спосіб поєднання працівника із засобами праці, тобто відбивають форми власності на засоби виробництва;

Сціально-економічні відносини, основою яких є певна форма власності, займають визначальне місце у структурі економічних відносин та в економічній системі взагалі, виконуючи в ній системотвірну функцію.

3) господарський механізм складається із сукупності форм і методів регулювання економічних процесів та суспільних дій господарю­ючих суб'єктів на основі використання економічних законів ринку, державних економічних важелів, правових норм та інституційних утворень.

2. Типи, види й моделі економічних систем

При класифікації економічних систем використовують різні економічні підходи. Найбільшого поширення набули формаційний та цивілізаційний підходи.

Формаційний підхід, розроблений К. Марксом, виходить із того, що вирішальна роль у суспільному розвитку належить процесу виробництва, відноси­нам власності, а його головною рушійною силою є протиріччя між продуктивними силами й виробничими відносинами і загострен­ня класової боротьби в суспільстві.

Відповідно до цього підходу виділяють п’ять формацій, які послідовно змінювали одна одну: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична та комуністична.

Однак у сучасних умовах формаційний підхід при визнанні певних його положень вважають методологічно недостатнім і справедливо піддається критичному аналізу.

По-перше, п'ятиланкова періодизація розвитку суспільства не має всеохоплюючого значення. Вона більш-менш прийнятна в основному для країн Західної Європи, але не відображає пов­ною мірою своєрідності розвитку азійського способу виробниц­тва, еволюції цивілізацій Китаю, Індії, а також не висвітлює особливостей історичного розвитку Росії, України.

По-друге, формаційний підхід не розкриває багатоваріантності життя, збіднює історію людського суспільства, зводячи її в основному до одного фактора — розвитку матеріального ви­робництва, практично не враховує ролі соціокультурного та інших неекономічних факторів у розвитку суспільства (націо­нальних, релігійних, етнічних, ментальних тощо).

По-третє, уявляючи історію розвитку людства як процес "р­еволюційного" руйнування старого способу виробництва і заміни його новим, формаційний підхід, таким чином, припускає певну перервність (дискретність) природно-історичного процесу.

По-четверте, формаційний підхід надмірно абсолютизує класову конфронтаційність між власниками і не власниками, між роботодавцями і найманими працівниками.

Цивілізаційний підхід розрізняє економічні системи, використовуючи як критерій соціокультурний та релігійний чинники. У широкому трактуванні цивілізація – окрема епоха в історичному розвитку суспільства, у вузькому – територіально обмежена економічна система. Епоха цивілізації, у свою чергу, класифікується поетапно у горизонтальному і вертикальному аспектах. Горизонтальний аспект характеризує співіснування і взаємо­дію неоднорідних за своїм змістом локальних цивілізацій окремих країн і народів, що розвивалися в історично визначені періоди (давньогрецька, давньоримська, візантійська, азіатська, інків тощо).

Вертикальний аспект відбиває розвиток цивілізації у широ­кому розумінні цього слова: історичну еволюцію суспільства, його поступальний рух від одного ступеня зрілості до іншого — вищого (аграрна, індустріальна, постіндустріальна).

У доіндустріальному (аграрному) суспільстві переважають сільське господарство і ручна праця. Воно існувало до кінця XVII ст., тобто до періоду розгортання промислової революції.

В індустріальному суспільстві провідну роль відігравало ве­лике механізоване промислове виробництво.

Постіндустріальне суспільство — це нова, найрозвинутіша стадія людської цивілізації, початок якій поклала науково-технічна революція, що розгорнулася у другій половині XX ст. У постіндустріальному суспільстві домінують на­ука, принципово нові види техніки і технологій, інформатика, комп'ютеризація, автоматизація і роботизація всіх сфер еконо­міки й управління. В суспільному виробництві на перший план висуваються інтелектуальний капітал, знання, сфера послуг (освіта, охорона здоров'я, культура, виробництво духовних благ тощо).

Для постіндустріального суспільства характерним є також поглиблення міжнародного поділу праці, посилення взаємо­зв'язків та взаємодії національних економік.

На сучасному етапі економічні системи класифікують за формою власності на засоби виробництва та за способом управління господарською діяльністю. Відповідно розрізняють такі типи економічних си­стем: традиційну, ринкову (економічна система вільного капіталізму), командно-адміністративну, змішану. Вони поділяються на два типи: економічні системи ринкового й неринкового типу.

До економічних систем неринкового типу належать традиційна та командно-адміністративна економічні системи, оскільки в них недостатньо розвинені ринкові відносини та відсутні умови для вільного функціонування ринкового механізму (табл. 1).

Таблиця 1.

Ознаки економічних систем неринкового типу

Традиційна економічна система

Командно-адміністративна економічна система

1) координація господарських процесів здійснюється за допомогою вікових традицій і звичаїв; 2) домінування сільського господарства, риболовства, полювання; 3) використання натуральної та дрібнотоварної форм господарювання; 4) збереження натурально-общинних форм господарювання; 5) відстала техніка, широке застосуванням ручної праці; 6) нерозвинена інфраструктура, найпростіші форми організації праці і вироб­ництва; 7) бідність населення.

1) домінування державної форми власності на всі економічні ресурси; 2) монополізація економіки; 3) жорстке, централізоване директивне державне планування; 4) відсутність приватної ініціативи та конкуренції та вільного ціноутворення; 5) товарно-грошові відносини мають формальний характер; 6) бюрократизація економіки та адміністративні методи управління економічними процесами; 7) висо­ка затратність виробництва, зрівняльний розподіл результатів виробництва; 8) відсутність матеріа­льних стимулів до ефективної праці, хронічний дефіцит (особливо товарів народного споживання)

Простішою серед цих систем вважається традиційна, яка панувала в минулому, і зараз деякі її риси властиві слаборозвинутим країнам Африки, Азії та Латинської Америки. Командно-адміністративна економічна система існувала в Радянському Союзі та країнах Східної Європи (до розпаду СРСР). Зараз вона притаманна для Куби, КНДР та ін.

До економічних систем ринкового типу відносять ринкову (економічну систему вільного капіталізму) й змішану економічні системи (табл. 2).

У більшості країн Європи та США економічна система вільного капіталізму почала формуватися з другої половини ХІХ ст., проте виявила низку недоліків, що призвело до Великої депресії 1929-1933 рр. Ринкова економіка вільної конкуренції проіснувала при­близно до першої третини XX ст.

Таблиця 2