6. Соціально-економічні наслідки інфляції

Наслідки інфляційних процесів є неоднозначними: одні суб’єкти одержують вигоди, інші – витрати внаслідок зростання загального рівня цін.

До негативних економічних наслідків зростання інфляції належать:

1) скорочення інвестування через зниження реальної вартості заощаджень, подорожчання кредиту, зростання інвестиційних ризиків;

2) скорочення податкових надходжень у Державний бюджет через зростання безробіття і зменшення доходів населення;

3) перерозподіл багатства від кредитора до позичальника. Останні беруть кредит «дорогими грошима», а віддають «дешевими». Розриваються кредитні угоди, бо при інфляції невигідно надавати довгострокові кредити під невеликі процен­ти, оскільки кредиторові доведеться отримувати борги у знеці­нених грошах;

4) капітали переливаються зі сфери виробництва у сфе­ру обігу, насамперед у спекулятивні комерційні структури, де вони швидше обертаються і приносять величезні прибутки, а та­кож переміщаються за кордон у пошуках прибутковішого засто­сування й гарантованого прибутку. Зростають спекуляція, тіньо­ва економіка, корупція;

5) порушується нормальне функціонування кредитно-грошової системи. Знецінення грошей підриває стимули до нагромадження їх, породжуючи таке явище як "втеча від гро­шей", коли підприємці й населення надають перевагу вкладан­ню грошових заощаджень у товари, нерухомість та інші мате­ріальні цінності;

6) поступово згортаються товарно-грошові відно­сини й розширюється прямий продуктообмін на основі бартер­них угод. Це призводить до втрати грошима своїх економічних функцій, і відносини обміну повертаються назад — до простої, або випадкової, форми вартості.

7) інфляція підриває конкурентоспроможність і експорт вітчизняних товарів, водно­час стимулює імпорт товарів з-за кордону, оскільки на внутрішньому ринку вони продаються за вищими цінами. Інфляція стри­мує надходження іноземного капіталу, знижує офіційний і рин­ковий курси національної валюти через її знецінення.

До соціальних наслідків належать:

1) перерозподіл національного доходу між населенням і державою через інфляційне оподаткування. Інфляційний податок – частина вартості грошей, втраченої внаслідок інфляції;

2) зниження життєвого рівня населення усіх верств на­селення, особливо тих, які мають сталий дохід, оскільки темпи зростання доходів відстають від темпів зростання цін на товари й послуги, знецінення заощаджень населення;

3) поглиблення майнової нерівності, зростання соціальної напруги;

4) інфляція посилює безробіття, підриває мотивацію до ефективної трудової діяльності, посилює соціальну диферен­ціацію населення і соціальну напругу в суспільстві.

Загалом економічні суб’єкти можуть виграти або програти від розгортання інфляційних процесів (табл. 3).

7. Антиінфляційна політика держави

Антиінфляційна політика – сукупність інструментів і заходів держави, спрямованих на зниження темпів зростання цін та подолання негативних наслідків інфляції. У такий спосіб завдання антиінфляційної політики є досягнення дезінфляції (сповільнення темпів зростання цін) чи в окремих випадках – дефляції (стійкої тенденції до зниження цін).

До основних видів антиінфляційної політики належать:

1) адаптативна, яка спрямована на пристосування до інфляційних процесів, пом’якшення її наслідків (індексація доходів, передбачена насамперед для власників фіксованого доходу; заморожування цін і заробітної плати);

2) активна – антиінфляційна політика, спрямована на ліквідацію причин, що зумовили зростання рівня цін (вплив на сукупний попит, пропозицію грошей, та антимонопольні заходи).

У контексті монетарної для контролю за темпом інфляції найчастіше використовують контроль за грошовою емісією, підвищення облікової ставки, продаж цінних паперів на відкритому ринку, збалансування бюджету. Іноді подолання інфляційних процесів вимагає проведення відповідних реформ таких як:

а) деномінація – процес укрупнення грошової одиниці без зміни її найменування, що проводиться з метою полегшення грошового обігу та забезпечення повноцінності грошей;

б) нуліфікація – ліквідація грошової одиниці та заміна її іншою. Проводиться, як правило, в умовах гіперінфляції з метою відновлення довіри до національної валюти.

У результаті проведення в Україні грошової реформи у верес­ні 1996 р. тимчасова грошова одиниця купоно-карбованець була замінена новою українською національною валютою — гривнею, яка стала єдиним законним засобом платежу на території України. Введення гривні та проведення довгострокової антиінфляційної державної політики стали важливими факторами значного зниження рівня інфляції та стабілізації грошового обі­гу в країні.

Серед найчастіше уживаних інструментів фіскальної політики з метою стримування інфляційних процесів використовують:

1) недопущення емісійного фінансування видатків бюджету;

2) мінімізація розміру бюджетного дефіциту;

3) регулювання цін на товари першої необхідності за допомогою цільового фінансування (дотацій, субсидій);

4) збільшення державних закупівель;

5) зменшення оподаткування;

6) контроль за монополістами та олігополістами;

7) зростання виробництва і насичення ринку товарами.