4. Ринок землі: сутність та рента

Вузьке трактування землі як фактора виробництва – це земельні площі, які можуть використовуватися у сільському і лісовому господарстві, будівництві. Широке трактування – це всі природні ресурси, які використовуються у виробничому процесі.

Пропозиція землі є абсолютно нееластичною за ціною, тому що кількість землі фіксована і вона не переміщується. Фіксований характер пропозиції землі означає, що єдиним фактором, який впливає на ціну землі є попит. Попит на землю складається з сільськогосподарського і несільськогосподарського.

Фактор «земля» є відокремленим від власника. Як правило, виникає ситуація, коли власником є одна особа, а використовує землю інша. З приводу землеволодіння і землекористування виникають особливі економічні відносини, в результаті яких утворюється особливий дохід – земельна рента –  дохід, який отримують землевласники, реалізуючи власність на землю. 

В неокласичній теорії вона називається економічною рентою – плата за землю та інші природні ресурси, кількість яких є обмеженою. Тобто, рента -  це дохід від фактора, пропозиція якого нееластична. Найпоширенішими є рентні відносини у сільському господарстві.

Земельна рента буває різних видів: абсолютна (чиста), диференціальна І і ІІ, монопольна.

1. Абсолютна (чиста) рента - це плата за будь-які ділянки землі, які здаються в оренду. Вона підвищує ціну землі і стимулює орендаря максимально ефективно використовувати землю.

2. Диференціальна рента І і ІІ. Диференціальна рента І виникає на більш родючих ділянках землі та краще розташованих. Орендар може інтенсифікувати виробництво за рахунок капітальних вкладень у землю і отримувати додатковий дохід, який утворює диференціальну ренту ІІ. Отже:

- диференціальна рента І виникає за екстенсивного ведення господарства, диференціальна рента ІІ – тільки за інтенсивного;

- диференціальна рента І утворюється на кращих та середніх землях, диференціальна рента ІІ – на всіх землях (і на гірших);

- диференціальна рента І привласнюється земельним власником, диференціальна рента ІІ на час дії оренди привласнюється орендарем.

3. Монопольна рента. Деякі землі можуть мати унікальні властивості, які дозволяють вирощувати відносно рідкісні культури (рис, тверді сорти пшениці тощо). Ціни на такі культури є монопольно високими, а ділянки землі, на яких вони вирощуються, утворюють монопольну ренту.

Питання для перевірки знань:

1. Чим відрізняються поняття „кругообороту” та „обороту” капіталу?

2. Чому пропозиції землі є абсолютно нееластиною за ціною?

3. Які чинники впливають на розмір відсоткової ставки?

Тема 11. Національна економіка та її основні показники

1. Сутність макроекономіки та цілі макроекономічної політики.

2. Економічний зміст та принципи системи національних рахунків.

3. Валовий внутрішній продукт (ВВП) та методи його обчислення.

1. Сутність макроекономіки та цілі макроекономічної політики

Макроекономіка – складова економічної теорії, яка вивчає розвиток національної економіки в цілому. На відміну від мікроекономіки, вона оперує агрегованими, тобто узагальненими величинами. Наприклад, вона досліджує загальний обсяг виробництва в країні (а не лише одного підприємства), середній рівень цін на товари та послуги (а не на конкретний вид товару), рівень зайнятості, безробіття тощо. У такий спосіб макроекономіка вивчає поведінку усіх економічних суб’єктів в цілому та результат їхньої сумісної діяльності.

До основних макроекономічних суб’єктів (агентів) належать:

1) сектор домогосподарств, тобто сукупність усіх домогосподарств, що знаходяться у межах певної країни. Їх основна ціль, як і в мікроекономіці, – максимізація корисності. Основні форми економічної активності сектору домогосподарств: попит на товари та послуги через споживання свого доходу, заощадження доходу, пропозиція ресурсів;

2) сектор підприємств, тобто сукупність усіх підприємств, що зареєстровані у певній країні. Їх основна мета, як і в мікроекономіці, – максимізація прибутку. До основних форм економічної активності сектору підприємств відносять: попит на ресурси, інвестування, пропозиція товарів і послуг;

3) державний сектор – сукупність усіх державних інституцій. Основна мета – забезпечення сталого економічного розвитку та покращення суспільного добробуту. До форм економічної активності державного сектору належать: оподаткування, здійснення державних видатків, у тому числі фінансування державних закупівель товарів і послуг, надання трансфертів, тобто безповоротної та безплатної допомоги населенню, підприємствам, органам місцевого самоврядування тощо. Основна функція державного сектору – регулювання, проте вона не повинна звужувати ринкове середовище й заміняти його тотальним державним втручанням і контролем;

4) сектор закордон – сукупність іноземних домогосподарств, підприємств та державних інституцій. Їх мета визначається подібно до трьох попередніх на підставі максимізації власної вигоди. Його активність вивчається через експорт, імпорт, рух міжнародного капіталу та встановлення валютного курсу.

Розрізняють відкриту та закриту макроекономічну систему. Закрита макроекономічна система характеризується активністю трьох перших суб’єктів, але виключає взаємодію країни з іншими державами (тобто активність сектору закордон). Відкрита економіка передбачає вплив на економічну систему поведінки усіх чотирьох суб’єктів.

Макроекономічна політика – сукупність цілеспрямованих заходів держави, спрямованих на прискорення економічного зростання, підвищення добробуту населення, ефективне використання ресурсів.

До основних цілей макроекономічної політики належать:

1) економічне зростання, що передбачає збільшення обсягу національного виробництва, підвищення економічної ефективності використання капітальних, трудових і природних ресурсів, ефективне державне регулювання спадів ділової активності;

2) стабільність цін. Низька ціна є стимулом для купівлі товарів споживачами, проте одночасно позбавляє мотивації продавців. У зв’язку з цим стабільність цін означає помірне поступове зростання цін, а не їх фіксоване чи занижене значення.

3) повна зайнятість, що пов’язана із відсутністю у державі вимушеного безробіття. Загалом повна зайнятість не означає, що всі 100 % працездатного населення повинні бути забезпечені роботою. Завжди є частина людей, які звільняються через невдоволення рівнем заробітної плати, керівництвом, зміну місця проживання тощо.

4) справедливий розподіл доходів.

Парадоксом макроекономічної політики є те, що використання її інструментів, як правило, сприяє досягненню однієї з цілей, проте суперечить іншій. Наприклад, не завжди ефективні методи збільшення обсягу виробництва є справедливими; не всі рішення влади щодо подолання наслідків кризи є соціально привабливими; неможливо одночасно приборкати інфляцію й забезпечити стабільні процентні ставки для інвесторів тощо. У такий спосіб уряд завжди має альтернативний вибір і змушений визначати пріоритетні цілі макроекономічної політики на конкретному етапі економічного розвитку суспільства.