7. Антимонопольна політика держави. Антимонопольно законодавство

Монополії мають істотні негативні наслідки:

1. монополії придушують конкуренцію — важли­ву рушійну силу економічного прогресу;

2. вони здатні збільшувати прибутки, зменшуючи обсяг випуску продукції, її якість і підвищуючи її ціну;

3. схильні до уповільнення науково-технічного прогресу;

4. схильні до хижацького використання при­родних ресурсів та забруднення довкілля;

5. розорюють малий та середній бізнес;

6. монополізують засоби масової інформації (пре­су, радіо, телебачення), за допомогою яких впливають на сві­домість населення у необхідному їм напрямку;

7. здійснюють тиск на уряд у пошуках неправомір­них пільг та привілеїв тощо.

Однак монополії мають і суттєві позитивні риси.

Завдяки привласненню високих прибутків монопольні структури мають більше можливостей фінансувати науково- дослідні роботи, впроваджувати новітню техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію працівників. Крім того, ефект "масштабу виробництва" великих підприємств дає змогу їм виробляти дешеву і якісну продукцію. Великі підприємства більш стійкі в умовах криз, що зменшує рівень безробіття і соціальну напругу у суспільстві.

Сучасна економічна наука вважає, що не можна ототож­нювати поняття "монополія" з поняттям "велике підприємство", навіть якщо воно має високу частку виробництва і реалізації продукції. Монополією слід вважати лише те підприємство, яке використовує ринкову владу — диктує ціни на ринку, придушує конкуренцію і здійснює інші негативні дії. Проти таких підприємств-монополістів з метою запобігти зловживанню їх монопольним становищем держава здійснює антимонопольну політику.

Антимонопольна політика — комплекс заходів, розроб­лених і впроваджених у багатьох країнах світу, спрямова­них на припинення, попередження й обмеження діяльності монополій, а також створення відповідного законодавства.

Перший антимонопольний (антитрестівський) закон — так званий Закон Шермана — був прийнятий у США у 1890 р. За прикладом США в інших країнах світу також схвалювали антимонопольні закони. Антитрестівське законодавство за типом американського було прийняте у Великобританії в 1948 р., у Франції в 1963, в Італії 1964 р. У країнах Східної Європи антимонопольне законодавство почали розробляти наприкінці 80-х років XX ст.

Країни мають спеціальні державні органи, які контролюють дотримання норм антимонопольного законодавства. Кожна країна має свої нормативи щодо визначення монопольного становища підприємства.

Антимонопольне законодавство в Україні представлено За­конами України: "Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності" (1992 р.), "Про захист від недобросовісної конкуренції" (1996 p.), "Про природні монополії" (2000 р.), "Про захист економічної конкуренції" (2001 р.), "Про Антимонопольний комітет Украї­ни" (1993 р.) та ін.

Підприємство в Україні вважається монополістом, якщо його частка на ринку перевищує 35%, трьох підприємств — 50, п'яти — 70 %.

Порушенням антимонопольного законодавства є: зловживання монопольним становищем на ринку; угоди, що спрямовані на обмеження конкуренції; дискримінація підприємств органами влади. Відповідальність за порушення законів може бути майновою і у вигляді оперативно-господарських санкцій (проведення моніторингу, перевірок, примусовий поділ монопольних утворень, позбавлення ліцензії, накладання штрафів тощо).

Державний контроль за дотриманням конкурентного зако­нодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюється Антимонопольним комітетом Украї­ни відповідно до його повноважень, визначених законом.

Основними завданнями Антимонопольного комітету України є:

1. здійснення державного контролю за дотриманням зако­нодавства про захист економічної конкуренції;

2. запобігання, виявлення і припинення порушень конку­рентного законодавства;

3. контроль за економічною концентрацією;

4. сприяння розвитку добросовісної конкуренції.

Практика дії антимонопольного законодавства в Україні показала, що воно не в повній мірі запобігає монопольним зловживанням, тому передбачені заходи щодо подальшого його удосконалення.