3. Види підприємств за розміром та формою власності

Крім розглянутих організаційно-правових форм підприємств існують і інші критерії класифікації. Зокре­ма, за формою власності підприємства поділяють на:

1. приватні (засновані на власності окремого громадянина з правом використання найманої праці);

2. колективні (засновані на власності трудового колективу, кооперативу, громадської чи ре­лігійної організації);

3. державні (засновані на загальнодержавній та комунальній власності).

Серед колективних форм підприємництва найпоширенішою є кооператив.

Кооператив — об'єднання громадян з метою спільного ви­робництва та збуту продукції, закупівлі та споживання товарів і послуг, будівництва, споживання житла тощо.

Риси кооперативу:

1. юридична особа;

2. членство на засадах пайових внесків;

3. необмежена відповідальність;

4. зберігається індивідуалізм у розподілі, пропорційно до паю.

Переваги кооперативу: проста процедура вступу та виходу з кооперативу; об'єднання зусиль для вирішення спільних завдань; рівноправність членів у вирішенні господарських проблем.

Недолік кооперативної форми — обмеженість економічної свободи через необхідність узгодження інтересів членів коопе­ративу.

Державне підприємство — підприємство, основні засоби якого є державною власністю, а керівники призначаються дер­жавними органами або працюють за контрактом.

Державні підприємства загальнодержавної власності най­частіше поширені в галузях:

1. що забезпечують національну безпеку;

2. не привабливих для приватного підприємництва, а таких, що мають важливе стратегічне значення для країни;

3. природних монополіях (з метою запобігання виникненню приватної монополії);

Комунальні підприємства є власністю влади адміністра­тивно-територіальних утворень.

Найпоширенішими критеріями визначення масштабів під­приємств (великі, середні чи дрібні) світовою практикою визнані: обсяг капіталу, чисельність зайнятих, обсяг випуску.

Законодавства різних країн встановлюють свою кількісну приналежність підприємств до того чи іншого типу. Вибір типу підприємства значною мірою залежить від га­лузі, обраної для здійснення підприємницької діяльності.

Головною організаційно-правовою формою для великого під­приємства є акціонерне товариство (AT).

Переваги великого (крупного) виробництва порівняно з дрібним:

1. технічні й технологічні переваги, зумовлені значно кращи­ми фінансовими можливостями для використання досягнень НТП;

2. економія від масштабу виробництва, комбінування та за­йнятості;

3. порівняно вища стійкість і стабільність (навіть в умовах скрутного фінансового становища великі підприємства, як пра­вило, не ліквідуються, а тільки змінюють власника та структу­ру управління);

4. більші можливості використання кредиту;

5. переваги у сфері обігу (закупівля ресурсів оптом коштує дешевше), витрати на транспортування, зберігання та реаліза­цію великих партій товару нижчі в розрахунку на одиницю про­дукції.

Середні підприємства займають проміжне становище між малими і великими. Їх значно менше, ніж дрібних, але більше, ніж великих. Вони спеціалізуються на обслуговуванні тих сег­ментів ринку, які невигідні чи через певні обставини не зайняті крупними або дрібними підприємствами.

Малі підприємства законодавчо найчастіше визначаються чисельністю зайнятих на них працівників з урахуванням спе­цифіки сфер, галузей та видів економічної діяльності.

Риси дрібних підприємств:

1. велика кількість;

2. гнучкість (здатність швидко реагувати на кон'юнктурні зміни в економіці);

3. нестійкість (у США щороку банкрутують три з п'яти за­ново створених малих фірм).

Функції дрібних підприємств:

1. оперативно реагують на кон'юнктурні коливання економіки;

2. забезпечують розвиток конкуренції, сприяють послабленню монополізму;

3. створюють додаткові робочі місця;

4. насичують ринок товарами та послугами за відсутності великих стартових капіталів;

5. швидко відшкодовують витрати і відновлюють здатність заново інвестувати;

6. є основою для формування середнього класу;

Змішана економіка поєднує різні типи підприємств і різні організаційно-правові форми їх за принципом економічної до­цільності.

Дослідним шляхом встановлено, що валові витрати на оди­ницю продукції мінімізуються за досить великих обсягів вироб­ництва у таких галузях, як газова, електроенергетика, водопо­стачання (природні монополії), а також металургія, автомобіль­на промисловість тощо.

Є галузі, де успішно можуть працювати як дрібні, так і се­редні та великі підприємства. Це виробництво одягу, взуття, торгівля тощо.

Мале підприємництво найпоширеніше у високоризикових видах діяльності, а також там, де масове виробництво недо­цільне.