2. Пред'явлення для впізнання людей і речей у специфічних слідчих ситуаціях.

При сучасній техніці організація впізнання можлива по телеканалу при досить

грамотній режисурі слідчого. Однією з таких ситуацій виникає при впізнанні за голосом і звуковою мовою.

Впізнання за голосом і мовою людини використовується в слідчій практиці

здавна. Ідентифікаційними ознаками при цьому виступають: сила, висота, тембр голосу, шепелявість, гаркавість, заїкуватість та інші дефекти мови.

Тактика пред'явлення для впізнання має свої особливості, а саме:

а) впізнання повинно проводитися так, щоб впізнаючий не бачив впізнаваного, а лише чув його голос;

б) необхідно надати можливість впізнаючому порівняти голос впізнаваного з голосами інших осіб;

в) зміст розмови під час впізнання не повинен стосуватися обставин розслідуваної справи, але в його тексті мають бути слова, які чув упізнаючий в момент сприйняття.

За звуковим образом можна впізнавати не тільки людей і тварин, а й предмети, агрегати, машини, що є джерелами звуку, наприклад, характерного звуку працюючого мотора автомашини тощо.

Впізнаваний пред'являється серед статистів, які мають однорідні ознаки мови. Для переконливості впізнання слідчий повинен підготувати спеціальні тексти, в яких слова і фрази, що їх чує впізнаючий, розміщують серед нейтральних пропозицій. Такі підготовлені тексти слідчий пропонує для читання впізнаючому і статистам. При цьому послідовність прочитання обирає сам впізнаючий. Ця умова фіксується понятими і відзначається в протоколі. Впізнаючий слухає тексти, що зачитуються, один за одним і заявляє, що впізнає за мовою людину, яка читала текст другою. Цю заяву, тобто факт впізнання, посвідчують поняті, а слідчий заносить до протоколу.

Потім поняті міняються місцями, і процедура впізнання повторюється, однак текст для читання використовується інший, підготовлений за такою ж методикою.

Результатом впізнання за функціональними ознаками, звичайно, є встановлення більшого чи меншого ступеня схожості, хоча і не виключено встановлення тотожності.

Повторне пред'явлення для впізнання людини допустиме, коли первісне впізнання проводилося в умовах, що ускладнюють або навіть виключають можливість впізнання. Як правило, це випадки, коли первісне впізнання проводилося з грубими порушеннями тактичних і процесуальних рекомендацій. До повторного його проведення треба підходити дуже обережно.

Іноді, коли потрібно пред'явити для впізнання лише функціональні ознаки об'єкта, що впізнається, наприклад, навичкові звички поведінки, жестикуляцію, манеру тримати паузу в конкретних випадках, виникає нетрадиційна ситуація. Видається, що пред'явлення таких навичкових властивостей і поведінкових прийомів є можливим. Безперечно, таке впізнання вимагає спеціальної підготовки із запрошенням фахівців.

У випадках, коли пред'являються антикварні речі, предмети індивідуального виготовлення, рідкісні старовинні монети, марки тощо, рекомендується пред'являти ці об'єкти у вигляді фотознімків.

Фіксація процесу впізнання і його результатів здійснюється, як правило, техніком-криміналістом фотозйомкою, відеозаписом, складанням планів, схем, що відображають розташування ділянок впізнання і місць установки засобів (камер) фіксації.

Тема 16. ПРИЗНАЧЕННЯ ТА ПРОВЕДЕННЯ СУДОВИХ ЕКСПЕРТИЗ

1. Поняття судової експертизи.

2. Види судової експертизи.

3. Процесуальні та організаційні питання призначення експертиз.

4. Основи підготовки, призначення та проведення судових експертиз.

1. Поняття судової експертизи.

Судова експертиза — це процесуальна дія, яка полягає в дослідженні експертом за завданням слідчого або судді речових доказів та інших матеріалів з метою встановлення фактичних даних та обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Проведення судової експертизи регламентовано Законом України «Про судову експертизу», КПК (статтями 75—77, 196—205, 310—312) і Цивільним процесуальним кодексом України (статті 57—61).

Згідно з чинним законодавством України експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні по справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання (ч. 1 ст. 75 КПК). До спеціальних знань відносяться будь-які знання та уміння об'єктивного характеру, отримані внаслідок вищої професійної підготовки, наукової діяльності, досвіду практичної роботи, що відповідають сучасному науково-практичному рівню.

Закон України «Про судову експертизу» визначає поняття судової експертизи як дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду.

Експертизу слід призначати тільки тоді, коли в цьому дійсно є необхідність, коли без відповіді експерта на певні питання неможливо встановити істину по справі. Недопустимо призначати експертизу для вирішення питань, що потребують таких спеціальних знань, які не виходять за межі професійної підготовки слідчого, прокурора або судді, тобто на вирішення експерта не ставляться питання правового характеру.