4. Особливості перевірки показань на місці

Перевірка показань на місці — це слідча дія, що полягає у зіставленні показань про пов'язані з певним місцем обставини злочину з фактичною обстановкою на цьому місці, показаною слідчому в присутності понятих особою, яка дала показання, з метою з'ясування їх достовірності (Рис.35).

Зміст перевірки показань на місці полягає в тому, що слідчий пропонує особі, яка була допитана (свідку, потерпілому, підозрюваному, обвинуваченому), вказати місце вчинення злочину (чи інше місце), розповісти про цю подію, супроводжуючи у певних випадках свою розповідь демонстрацією своїх дій чи дій

Рис. 35. Перевірка показань на місці події.

інших осіб. Потім слідчий зіставляє відомості, одержані під час перевірки, з реальною обстановкою на місці, з одного боку, і з раніш одержаними показаннями та іншими доказами по справі, з іншого. Особа, показання якої перевіряються, дає їх в присутності понятих, показує, де і що відбувалося.

Проведення перевірки показань на місці передбачає стадії підготовки, проведення та фіксації результатів.

Підготовка до перевірки показань на місці включає підготовчі дії, пов'язані із вивченням показань допитуваного, та підготовку забезпечення цієї дії на місці її проведення.

Складність структури перевірки показань на місці робить її схожою на інші слідчі дії – допит, огляд, експеримент, пред'явлення для впізнання, обшук. Перевірка показань на місці включає окремі елементи цих дій, у зв'язку з чим її тактика деякою мірою схожа з тактикою проведення названих слідчих дій. Однак тактика перевірки показань на місці в цілому має свою, притаманну тільки їй специфіку. Проведення перевірки показань на місці характеризується наступними тактичними особливостями:

1) показання повинні перевірятися лише на тому місці, де відбувалася подія злочину, де йшов (їхав) підозрюваний (обвинувачений, свідок) до місця події, де він залишив сліди чи знаряддя злочину;

2) особа, показання якої перевіряються, повинна сама показувати, де і що відбувалося.

3) якщо перевіряються показання кількох осіб, кожна з них виводиться на місце окремо. Групова перевірка суперечить сутності слідчої дії і втрачає своє доказове значення;

4) при перевірці показань на місці неприпустимо відтворювати цинічні дії чи дії, що загрожують безпеці оточуючих осіб, принижують їх честь і гідність. Про такі дії обвинувачений може тільки розповісти на місці;

5) слідчий не повинен допускати в своїх діях чи запитаннях навідних вказівок чи слів.

Тактика перевірки показань на місці передбачає використання різних тактичних прийомів: постановку уточнюючих, доповнюючих чи контрольних запитань; аналіз відповідей особи, показання якої перевіряються; зіставлення показань, що були одержані на допиті, з реальною картиною місця події; надання свідку (обвинуваченому) можливості пояснити розбіжності між показаннями і даними місця події тощо.

Тема 15. ТАКТИКА ПРЕД’ЯВЛЕННЯ ДЛЯ ВПІЗНАННЯ

1. Пред'явлення для впізнання людей.

2. Пред'явлення для впізнання людей і речей у специфічних

слідчих ситуаціях.

1. Пред'явлення для впізнання людей.

Процес пред'явлення людей для впізнання – складна дія, в якій беруть участь близько десяти чоловік. Для пред'явлення одного підозрюваного беруть участь, як правило, слідчий і його помічник, впізнаючий і впізнаваний, двоє понятих, три статисти, серед яких буде пред'явлений впізнаваний, технік-криміналіст для фіксації впізнання, а також конвой (не менше двох чоловік), якщо впізнаваний перебуває під вартою. Таким чином, одному слідчому керувати упізнанням складно і він обов'язково запрошує другого слідчого або свого помічника. Виклик на впізнання слід організовувати так, щоб

впізнаючий і впізнаваний не зустрітилися один з одним. Виклик впізнаючого і

впізнаваного планують у різний час, а після прибуття до місця впізнання їх поміщають у різні кімнати.

З огляду на складність впізнання і чисельність учасників слідчий готує велику світлу кімнату (іноді впізнання можна організувати в закритому дворі), меблі, щоб розмістити учасників, засоби для фіксації впізнання.

Потім слідчий запрошує в приміщення понятих, статистів, фахівця, яким роз'ясняє мету і план впізнання. Понятим він роз'яснює їхні права і обов'язки і попереджує про кримінальну відповідальність. Статистам пропонує зайняти три із чотирьох стільців або стати в лінію, після чого просить свого помічника ввести впізнаваного. Якщо він у наручниках, то їх необхідно зняти. Слідчий пояснює впізнаваному, що він буде пред'явлений для впізнання, і пропонує йому зайняти за його бажанням будь-яке місце серед трьох статистів (стати або сісти, якщо вони сидять).

Після цього слідчий просить помічника запросити впізнаючого, котрого слідчий попереджає про кримінальну відповідальність за давання явно неправдивих показань, а якщо впізнаючий – свідок, то і за відмову від дачі показань. Потім слідчий пропонує впізнаючому уважно оглянути пропонованих і відповісти на запитання, чи немає серед них людини, яку він раніше спостерігав і запам'ятав. Впізнаючий оглядає пропонованих, може когось з них попросити встати, повернутися. Якщо впізнаючий заявляє, що того, хто стоїть третім справа наліво він впізнає як людину, яку він бачив на місці події, то слідчий запитує, за якими ознаками він був впізнаний. Впізнаючий повинен назвати ознаки, які він називав у протоколі допиту перед впізнанням. Останнє фіксується в протоколі впізнання.

Акт впізнання, що відбувся, фіксується фотозйомкою, відеозаписом. У ситуаціях, коли впізнаючих кілька, а впізнаваний один, він пред'являється кожному окремо, причому щоразу серед нових осіб (статистів).

Упізнання людини за функціональними ознаками на практиці можливо лише у випадках яскраво вираженої індивідуальності цих ознак, змінити які зусиллям волі практично неможливо.

Впізнання за особливостями ходи здійснюється у випадках, коли впізнаваний кульгає, має особливості в розміщенні ніг (наприклад, характерний кут розвороту стопи), швидкості руху тощо. Для впізнання за особливостями ходи впізнаючому слід продемонструвати ходу не тільки впізнаваного, а й інших осіб, які пропонуються разом з ним і мають схожість у ході. При цьому необхідно дотримуватися таких основних тактичних правил: усі пропоновані особи повинні проходити повз впізнаючого не одночасно, а кожний окремо; впізнаючому повинно бути надано досить часу для спостереження за переміщенням пред'явлених на впізнання осіб.