6. Викриття неправди в показаннях.

Під час допиту свідків (потерпілих) або обвинувачених (підозрюваних) в їхніх показаннях можливе виникнення перекручень, які є наслідком свідомої неправди. Попере­дження, виявлення та усунення таких перекручень є важ­ливим завданням слідчого при допиті.

У криміналістичній теорії зазначається необхідність спостереження в процесі допиту за поведінкою обвинува­ченого або свідка та його психофізіологічними реакціями. Виявити неправду у показаннях таке спостереження не дозволяє, однак воно реєструє зовнішні прояви, які відби­вають динаміку стану допитуваного під час допиту, різне реагування на те чи інше запитання або пред'явлений до­каз. Ці зовнішні прояви не мають доказового значення, а виконують лише орієнтуючу функцію.

У процесі попередньої оцінки показань можливо вияв­лення негативних обставин, які при допиті можуть ви­ступати у двох формах: а) відсутності у показаннях допи­туваного даних, які повинні мати місце; б) наявності у по­казаннях даних, яких не повинно бути. Так, у разі наявно­сті даних, яких не повинно бути, негативні обставини при допиті можуть проявлятися у вигляді обмовок та винної поінформованості допитуваного. Значення негативних об­ставин у допиті полягає в тому, що вони виступають спе­цифічними сигналами неправди у показаннях і потребу­ють використання відповідних тактичних прийомів.

Виявлення неправди у показаннях обвинувачених або свідків передбачає їх попереднє дослідження шляхом зіс­тавлення таких показань з різними даними, які є у роз­порядженні слідчого (зіставлення окремих елементів у по­казаннях допитуваних, зіставлення з показаннями інших осіб тощо).

Повідомлення неправди свідками чи обвинуваченими — це вольовий і свідомий акт, спрямований на перекручення істини. Отже, для запобігання і встановлення неправди слідчий повинен знати її можливі мотиви. Засобами усу­нення мотивів неправди при допиті є тактичні прийоми, розроблені на підставі методу переконання.

Побудова системи тактичних прийомів, спрямованої на викриття неправди в показаннях допитуваного, перед­бачає необхідність урахування його процесуального стано­вища та форми неправдивого повідомлення. Підсис­тема тактичних прийомів, спрямована на викриття непра­вдивої заяви про алібі, передбачає:

а) постановку деталізуючих запитань щодо перебуван­ня допитуваного у вказаному місці;

б) постановку контрольних запитань щодо фактів, точ­но встановлених у справі;

в) оголошення фрагментів показань осіб, на яких по­силався обвинувачений (підозрюваний), стосовно супереч­ностей, що виникли;

г) оголошення показань осіб, які спростовують заяву про алібі;

ґ) пред'явлення доказів, які підтверджують перебу­вання допитуваного у місці вчинення злочину;

д) оголошення висновку експерта, результатів окре­мих слідчих дій, які свідчать про можливість перебування допитуваного на місці злочину.

Розглянемо функціональне призначення і ефектив­ність окремих тактичних прийомів цієї підсистеми під час її використання.

7. Тактика очної ставки. Перехресний допит.

Підготовка до очної ставки передбачає вирішення та­ких питань: між якими особами вона буде проведена; які запитання слід поставити; які суперечності необхідно усу­нути та яким шляхом; які взаємовідносини між допитуваними мають місце; яка черговість допиту осіб на очній ста­вці буде ефективною; які тактичні прийоми доцільно за­стосувати.

Сутність очної ставки полягає в тому, що слідчий по черзі пропонує кожному з допитуваних дати показання про обставини, в яких виявлено істотні суперечності. Під час очної ставки допитуваним може бути дозволено стави­ти запитання один одному, але слідчому треба пильно кон­тролювати цей процес.

Проведення очної ставки передбачає «ефект присут­ності», коли обвинуваченому треба давати показання у присутності особи, яка знає дійсні обставини події, що від­булася. Допитувані впливають один на одного своїм авто­ритетом, вольовими якостями, життєвим досвідом. Однак такий вплив може бути й негативним, коли авторитет не­добросовісного учасника (який може мати злочинний ха­рактер) впливає на добросовісного. Складні психологічні стосунки можуть виникати при очній ставці потерпілого і обвинуваченого. Якщо є симптоми нестійкості потерпілого, очну ставку проводити не слід.

Тактика очної ставки має певну специфіку, яка по­в'язана з розширеним складом її учасників; ускладненим інформаційним обміном; сильним психологічним впливом учасників очної ставки один на одного; зниженням рівня прогнозу слідчого; можливістю зміни показань; підвище­ним ступенем тактичного ризику.

Перехресний допит є специфічним видом судового до­питу. У судовому засіданні правом ставити запитання на­ділені суддя, прокурор, захисник, експерти, цивільний по­зивач, цивільний відповідач та їхні представники, а також підсудні та потерпілі. Допит є перехресним тільки тоді, ко­ли до нього включаються рівноправні учасники криміналь­но-процесуальної діяльності. Кожний учасник судового розгляду має право ставити допитуваному додаткові запи­тання для з'ясування чи доповнення відповідей, які були й на запитання інших осіб.

На перехресному допиті можуть бути допитані усі учасники процесу (підсудні, свідки, потерпілі, цивільні по­зивачі та цивільні відповідачі, а також експерти), які допи­туються у судовому засіданні. Такий допит справляє силь­ний вплив на психіку допитуваного. Він передбачає одно­часний допит кількома учасниками процесу однієї особи відносно одних й тих самих обставин. Особлива роль у пе­рехресному допиті належить суду, який повинен викону­вати регулятивну функцію.

Перехресний допит збільшує небезпеку виникнення навіювання. Це пов'язано з постановкою однотипних запи­тань, повторюванням однакових запитань кілька разів, різною тактикою допитуючих.