5. Фіксація результатів обшуку.

Про проведення обшуку та виїмки складається протокол, який є джерелом доказів. Він має відповідати загальним вимогам, передбаченим ст. 85 КПК, а також спеціальним вимогам ст. 188 КПК, і складається з трьох частин: вступної, описової, заключної.

У протоколі необхідно зазначити загальні та окремі ознаки виявлених предметів (назва, розмір, форма, маса, колір, маркування, позначки, номери, пошкодження та ін.). Завдання слідчого полягає в тому, щоб охарактеризувати та індивідуалізувати вилучений предмет, зафіксувати ознаки і особливості, які дозволяють відрізнити його від інших схожих предметів, виключити можливість підміни. У разі вилучення виробів з дорогоцінних металів в протоколі обшуку (виїмки) вказують назву виробу, його родові та індивідуальні ознаки, колір або відтінок, розмір, кількість, особливості окремих частин (якщо є можливість — масу і розмір кожної частини), наявність пробірних знаків (фігурних клейм і цифрових позначок проби). При описі виробів з фарфору, фаянсу та майоліки слід звертати увагу на їх маркування.

Певну специфіку має опис зброї, яку вилучено при обшуку. Необхідно вказувати тип і вид зброї (холодна, вогнепальна, бойова, мисливська, спортивна, саморобна), систему (автоматична, напівавтоматична, нарізна, гладкоствольна), марку, номер, клеймо виробника.

У разі вилучення продовольчих товарів у протоколі зазначаються найменування, маса, об'єм, кількість продуктів, їх стан, якість, упаковка, маркування, дата виготовлення тощо. Цих вимог слід дотримуватись й при описі промислових товарів. При вилученні однорідних предметів необхідно зазначати їх кількість. Якщо вилучаються цінні папери чи гроші, то вказують їхні серії та номери, вартість, інші реквізити.

У протоколі обшуку зазначається, в якому місці та за яких обставин виявлено ті чи інші предмети пошуку (ст. 188 КПК). Необхідно описати, яким чином зберігалися такі предмети: відкрито чи переховувалися у спеціальних тайниках, інших суб'єктивно недоступних місцях.

У заключній частині зазначається, які предмети вилучені, як вони упаковані й опечатані. За наявності заяв і зауважень присутніх їх заносять до цієї частини протоколу обшуку чи виїмки.

Протокол складається у двох примірниках. Другий примірник вручається особі, в якої було проведено обшук чи виїмку, або представникові підприємства, установи чи організації, де було проведено слідчу дію. Протокол підписують слідчий, особа, у якої проводився обшук чи виїмка, та запрошені особи, які були при цьому присутні.

Додатковими способами фіксації результатів обшуку і виїмки є фото- та відеозйомка, складання різних планів і схем. Так, фотозйомка дозволяє зафіксувати загальний вигляд приміщення або місцевості, яка обшукувалась, місця приховування предметів, тайники, виявлені об'єкти. Фотознімки, відеострічки, схеми, рисунки та плани додаються до протоколу.

Тема 13. ДОПИТ

1. Поняття та види допиту.

2. Підготовка до допиту.

3. Зміст тактики допиту.

4. Встановлення психологічного контакту.

5. Актуалізація забутого в пам'яті допитуваного.

6. Викриття неправди в показаннях.

7. Тактика очної ставки. Перехресний допит.

8. Особливості допиту потерпілого.

1. Поняття та види допиту.

Допит — це процесуальна дія, яка являє собою регла­ментований кримінально-процесуальними нормами інфор­маційно-психологічний процес спілкування осіб, котрі беруть в ньому участь, та спрямований на отримання ін­формації про відомі допитуваному факти, що мають значення для встановлення істини по справі.

Допит є найбільш поширеним способом отримання до­казів. У той же час допит — одна з найбільш складних слідчих (судових) дій; його проведення вимагає від слідчо­го високої загальної та професійної культури, глибокого знання психології людини. Мета допиту полягає в отри­манні повних та об'єктивно відображуючих дійсність пока­зань. Ці показання є джерелом доказів, а фактичні дані, які в них містяться, — доказами.

Процесуальний порядок допиту регламентується нор­мами КПК (статті 107, 143—146, 166—171, 201, 300, 303, 304, 307, 308, 311), дотримання яких є обов'язковим. Недотри­мання процесуальних правил проведення допиту є пору­шенням закону і тягне за собою недійсність проведеної дії та недопустимість отриманих показань як джерела доказів.

Інформація у процесі допиту може бути класифікована за видами: 1) ін­формація, що виходить від слідчого; 2) інформація, що ви­ходить від допитуваного; 3) інформація, що виходить від інших осіб, які беруть участь у допиті. Ці види інформації взаємопов'язані та взаємозалежні. Однак кожний з вказа­них видів інформації має відносну самостійність та відпо­відну структуру.

Залежно від підстав допит може бути поділений на ті або інші види. Так, залежно від процесуального становища допитуваного розрізняють допит таких осіб, як свідок, по­терпілий, підозрюваний, обвинувачений, підсудний, екс­перт. За віковими особливостями допитуваного допит поді­ляється на допит неповнолітнього, дорослого, особи похи­лого віку. За послідовністю проведення — допит первіс­ний, повторний (з'ясовуються обставини, про які допиту­ваний вже давав показання під час попереднього допиту); додатковий (отримання показань щодо обставин, про які не йшлося під час попередніх допитів). За суб'єктом прове­дення — допит, який здійснюється слідчим, дізнавачем, прокурором, суддею. Особливими різновидами допиту є допит під час очної ставки та перехресний допит.