Розвиток мовлення підлітків:

На основі розвитку пізнавальних процесів активно розвиваються у підлітковому віці монологічне, діалогічне і писемне мовлення. Від уміння переказувати невеликий твір, уривок тексту діти переходять до здатності самостійно готувати усний виступ, міркувати, висловлювати думки, аргументувати їх. Вони не тільки здійснюють письмовий переказ тексту, а й самостійно пишуть твори на задану чи довільну тему.

Мовленнєвий розвиток підлітків пов'язаний з поєднанням і взаємопроникненням мислення та мовлення. Молодші підлітки вже складають план усного, писемного тексту, старші - план виступу і дотримуються його, їх мовлення стає контрольованішим і регульованішим. В деяких значущих ситуаціях вони особливо намагаються висловлюватися правильно і красиво.

Розширюється їх словниковий запас, удосконалюються навички оперування словом, що відкриває їм шлях до словесної творчості, багатьох зацікавлює нею.

У мовній практиці підлітків нерідко проявляється таке явище, як власна мова підлітків. Вони часто послуговуються словесним максималізмом, який прямо чи опосередковано відображає їх переживання незвичного "космічного" порядку. Словесний максималізм ("ніколи", "назавжди", "класно" та ін.) нерідко трансформується в захоплення жаргонною лексикою, супроводжується лексичною недбалістю, навіть зневажливістю до культури мови, мовних традицій, схильністю до вживання оригінальних, на їх погляд, словосполучень. Такі експерименти над мовою дослідники вважають закономірним явищем, породженим особливостями розвитку підлітків, оскільки нові переживання спонукають їх шукати відповідну форму словесного вираження, а відсутність її вони розглядають як невираженість Я, невідповідність дійсності.

Отже, у підлітковому віці розвиваються словесно-логічне мислення, монологічне, діалогічне і писемне мовлення, відбуваються становлення довільності пізнавальних процесів, вироблення індивідуального стилю інтелектуальної діяльності, виникають стійкі пізнавальні процеси.

22). Спілкування вимагає певних знань і умінь. Високий рівень комунікативності розглядається як умова успішної адаптації до навколишнього соціальному середовищі, що визначає практичну значимість формування комунікативних умінь з самого раннього віку.

Комунікація є невід'ємною частиною будь-якого виховного процесу, тому формування комунікативних умінь учнів веде до підвищення як навчально-виховного процесу та розвитку особистості дитини.

Ефективність діяльності часто залежить від якості обміну інформацією, що в свою чергу забезпечується наявністю необхідного і достатнього комунікативного досвіду суб'єктів відносин. Чим раніше освоюється цей досвід, чим багатша арсенал комунікативних засобів, тим успішніше реалізується взаємодія. Отже, самореалізація і самоактуалізація особистості в соціумі безпосередньо залежить від рівня сформованості її комунікативної культури. Сьогодні не кожна дитина зі звичайної загальноосвітньої школи може самостійно налагодити продуктивну комунікацію з однолітками, вчителями та батьками. Проблема культурного спілкування школярів - одна з найважливіших сьогодні в організації соціальної навчального середовища. Для старших школярів у віці 15-17 років навчання та спілкування є провідними видами діяльності, оскільки в найближчій долі школяра саме комунікативна компетентність почне грати основоположну роль, допомагаючи у професійній підготовці та трудової діяльності.

Анатомо-фізіологічні зміни в організмі підлітка породжують певні психічні утворення, а саме прагнення до незалежності, потребу в самоствердженні й самовизначенні щодо свого статусу в сім'ї, колективі однолітків тощо. Ставлення батьків значною мірою впливає й на формування його самооцінки, що визначає поведінку і діяльність. Перехід від одного типу стосунків між дорослим і підлітком (моралі слухняності) до якісно іншого, специфічного типу (моралі принципової рівності) є центральною психологічною характеристикою підліткового віку. Цей період може супроводжуватись певними труднощами. Підліток активно відкидає свою належність до світу дітей, але при цьому не почувається повноцінним дорослим. Він намагається бути подібним до дорослих зовні, прагне долучитись до їхнього життя, набути схожих якостей і умінь, прав і привілей. Своєрідність соціальної ситуації розвитку в цей період полягає в тому, що підліток виконує нові для нього функції та долучається до нової системи взаємин із дорослими й однолітками. Він включається у різні види суспільно-корисної діяльності, що розширює сферу соціального спілкування і сприяє накопиченню нового соціального досвіду. Часто у дорослому соціальному оточенні підліток вдається до конфліктної поведінки, прагнучи тим самим відстояти власну автономність і незалежність. Він прагне до зміни свого статусу – з дитини на дорослого. Отже, особливості прояву підліткового віку визначаються конкретними соціальними умовами життя і розвитку підлітка, його суспільним становищем у світі дорослих і ровесників. Усе це відбувається в умовах перебігу підліткової кризи та намаганням підлітка її подолати.