14). Мовлення і його розвиток у дошкільному віці:

Усі психічні функції розвиваються за безпосереднього впливу мовлення, яке стимулює і поглиблює розвиток. Розвиток мовлення продовжує здійснюватись за активної участі дорослих.

Мовлення - процес спілкування, опосередкований мовою.

У дошкільному віці дуже інтенсивно розвиваються комунікативні форми і функції мовної діяльності, удосконалюються практичні мовні навички, суттєво змінюється словниковий обсяг мовлення, відбувається усвідомлення мовної діяльності загалом. Дитина дошкільного віку активно засвоює мовлення, оскільки це зумовлюють її потреби дізнатись, розповісти, вплинути на себе Й на інших. Оволодіваючи мовою у процесі спілкування з дорослими, дитина отримує не лише засіб ефективного спілкування з оточенням, а й засіб успішного керування власною поведінкою. За допомогою мови дитина може сформулювати мету своїх дій, спланувати їх послідовність, а також зіставити зміст і цілі діяльності. Після оволодіння мовою та мовленням дитина здатна спрямувати свої дії чи утриматись від виконання деяких із них. У дошкільному віці процес оволодіння основами мовлення зазвичай завершується. Воно супроводжує всі види діяльності дошкільника, сприяє встановленню і розвитку його соціальних контактів, стає ефективним інструментом мислення. Зміст і форми дитячих висловлювань залежать від форм спілкування, комунікативних завдань дошкільника. У процесі спілкування мовлення удосконалюється, набуває нових якостей, зумовлює перебудову психічних процесів тощо. Основними напрямами його розвитку є розширення лексичного запасу слів і граматичної структури мовлення. Перехід до внеситуативное спілкування в дошкільному віці, ускладнення діяльності та розширення соціальних контактів стимулюють мовленнєвий розвиток дітей. Починають розвиватися комунікативна і плануюча функції мови, яка стає знаряддям мислення. У дошкільному віці відбуваються якісні та кількісні зміни у складі словника дитини. Кількісний ріст словника залежить від умов виховання дітей, що зумовлює наявність значних індивідуальних відмінностей. У молодшому дошкільному віці в словнику дитини в середньому налічується 1 200 слів, а активний словник дитини старшого дошкільного віку досягає 3000-3500 слів. При цьому частини мови в складі словника дошкільнят різного віку і з різним рівнем розвитку комунікативних навичок представлені неоднаково. Так, у дітей з домінуючою ситуативно-деловой формою спілкування в словнику є велика кількість іменників, прикметники або відсутні, або показують атрибутивні властивості об'єктів (колір і розмір), майже всі дієслова позначають тільки конкретні дії. У дітей з домінуючою внеситуативно-пізнавальної формою спілкування більше слів, що відображають якості навколишніх предметів; є прикметники, що визначають естетичні, етичні та емоційні властивості, і дієслова, що позначають вольові та інтелектуальні дії. Загальна закономірність розвитку словникового запасу полягає в тому, що спочатку діти опановують назвами наочно представлених груп предметів, властивостей і відносин, що обумовлено наочно-образним характером мислення дошкільнят. Абстрактних понять в словнику дошкільника майже немає. Діти дошкільного віку поступово вчаться будувати словосполучення і речення відповідно до правил граматики. Вже до молодшого дошкільного віку дитина використовує основні граматичні закономірності: змінює слово за відмінками, числами, особам, вживає всі часи дієслова, використовує прості і складні (союзні і безсполучникові) пропозиції. Поступово дитина опановує системою морфологічних засобів оформлення граматичних категорій, типами відмін і дієвідмін, способами словозміни і словотворення, вчиться будувати більш складні пропозиції. Проте мова дітей характеризується великою кількістю граматичних помилок. Для мовлення дошкільнят характерним є словотворчість, яке виражає недостатній рівень оволодіння різноманітними граматичними формами рідної мови і в якому проявляються здібності дітей створювати неологізми. Виділяють три основних принципи, відповідно до яких діти утворюють нові слова: • частина слова виступає як цілого слова; • до кореня одного слова додається закінчення іншого слова; • слово складається з елементів двох інших слів.

15). Розвиток особистості дошкільника: Дошкільне дитинство охоплює молодший дошкільний вік (4-й рік), середній дошкільний вік (5-й рік), старший дошкільний вік (6-й рік). На цьому етапі складається нова соціальна ситуація розвитку, провідною діяльністю стає сюжетно-рольова гра, яка має велике значення у розвитку дошкільника. Під час сюжетно-рольової гри діти опановують інші види діяльності, виникають важливі новоутворення у їх психічній та особистісній сферах, відбувається інтенсивний інтелектуальний розвиток, формується готовність до навчання у школі. Так, у сюжетно-рольовій грі виникає радість від того, що дитина діє так, як вимагають правила. У ній дитина плаче як пацієнт, і радіє, як гравець. Це особлива форма життя дитини в суспільстві. Сюжетно-рольова гра є діяльністю, в якій діти виконують ролі дорослих, відтворюючи в ігрових умовах їх життя, працю та стосунки між ними. Через неї вони задовольняють свої потреби у спілкуванні з дорослими. Рушійними силами розвитку психіки дошкільника є протиріччя, які виникають у зв’язку з розвитком потреб дитини. Це потреба в спілкуванні, тобто сумісній діяльності, у якій діти набувають досвіду керівництва іншими дітьми, досвіду підкорення. Найбільш ранньою формою спілкування є свідоме наслідування окремих форм поведінки дорослих і однолітків (засвоюється соціальний досвід), потреба у зовнішніх враженнях (відбувається розвиток пізнавальних здібностей), потреба в рухах (призводить до оволодіння цілою системою різноманітних навичок та вмінь) Провідним засобом спілкування дошкільника є мова. Молодші дошкільники задають багато питань: куди зникає ніч, чому корова мукає… Таке співробітництво дитини з дорослим називається пізнавальним спілкуванням. Якщо дитина не бачить серйозного відношення до неї як до товариша зі сторони дорослих, то у неї виникає негативізм та впертість. Існує ще й особистісна форма спілкування, яка характеризується тим, що дитина обговорює із дорослими поведінку й вчинки інших людей і своїх власних із погляду моральних норм. Розвиток психічних функцій. У дошкільному дитинстві завершується процес оволодіння мовою, процес фонематичного розвитку; інтенсивно збільшується словниковий склад мови: у 6 років – 2,500-3000 слів. Розвивається граматичний склад мови. У дитини відбувається перехід до конкретної мови (вона може переказати прочитану казку, описати картину). Хоча ситуативна мова повністю не зникає, вона зберігається в розмовах на побутові теми і в розповідях про події, що мають яскраве емоційне забарвлення. У дошкільному віці під впливом навчання і виховання відбувається інтенсивний розвиток усіх пізнавальних процесів. Це відноситься і до сенсорного розвитку. Сенсорний розвиток – вдосконалення відчуттів, сприймання, наочних уявлень; засвоєння уявлень про різноманітні властивості й відношення предметів і явищ та опанування новими діями сприйняття, які дозволяють повніше сприймати навколишній світ. У дітей знижуються пороги відчуттів, підвищується гострота зору, розвивається фонематичний слух, зростає точність оцінок ваги предметів. У результаті сенсорного розвитку дитина оволодіває перцептивними діями, основна функція яких полягає в обстеженні об’єктів і виділенні сенсорних еталонів, загальноприйнятих зразків чутливих якостей, властивостей та співвідношень предметів. Сенсорні еталони – вироблені людством уявлення про основні варіанти кожного виду властивостей і відношень: кольори, форми, розміри предметів, їх розташування у просторі, висота звуків. Найбільш доступними для дошкільників сенсорними еталонами є геометричні форми (квадрат, трикутник, коло) та кольори спектра, які формуються у діяльності. Прискоренню сенсорного розвитку найбільше сприяють ліплення, конструювання, малювання. Мислення дошкільника розвивається від наочно-дійового до образного. Далі на основі образного розвивається образно-схематичне, яке дає можливість установлювати зв’язки й співвідношення між предметами та їх властивостями. Розвиток мислення тісно пов’язаний з мовою. У малого дошкільника мова супроводжується практичними діями, але це не виконує функції планування. У чотири роки дитина уявляє хід практичної дії, але не вміє про неї розповісти. У середнього дошкільника мова передує виконанню практичної дії, допомагає планувати її, образи залишаються основою мислительних дій. Лише старший дошкільник здатний вирішувати практичні завдання, планує їх словесними міркуваннями. Провідну роль у розвитку пам’яті молодшого дошкільника відіграє впізнавання, але все більшого значення починає набувати відтворення. У середньому та старшому дошкільному віці з’являються достатньо повні уявлення пам’яті (запам’ятовування предметів та їх зображення). Характерним для розвитку пам’яті є рух від образної до словесно-логічної. Розвивається довільна пам’ять (людина ставить за мету щось запам’ятати). Уява дитини починає розвиватись у кінці 2 на початку 3-го року життя. Розвитку відтворювальної і творчої уяви сприяють такі види продуктивної діяльності, як конструювання, ліплення, малювання. Особливість образів, які створюють діти, полягає у тому, що вони не можуть існувати самостійно. Їм треба зовнішня опора в діяльності (у грі дитина повинна створити образ людини, цю роль вона бере на себе і діє в уявній ситуації). Велике значення у розвитку творчої уяви має дитяче словотворення (діти складають казки, дражнилки).

Характерним є зростаюча діяльність уяви. У ході розвитку вона перетворюється у відносно самостійну психічну діяльність. У дошкільному віці виникають такі особливості новоутворення, як субпідрядність мотивів, засвоєння моральних норм, формування довільної поведінки.

Субпідрядність мотивів полягає у тому, що діяльність і поведінка дошкільника не просто існують поряд, а вступають між собою у взаємозв’язок. Мотиви бувають особистісними та суспільно-значимими. У дітей молодшого і середнього шкільного віку переважають особистісні мотиви: вони намагаються отримати емоційну оцінку дорослого схвалення, похвалу, ласку. Необхідність у такій оцінці настільки велика, що діти часто приписують собі позитивні якості („Який я сміливий!”). Поступово в процесі сумісної діяльності в дошкільників формуються і суспільно-значимі мотиви, які виражаються у формі бажання зробити щось корисне для інших людей.

Засвоєння моральних норм. У дошкільному віці дитина починає керуватися у своїй поведінці моральними нормами. У неї формується моральні уявлення та оцінки. Зв’язок між емоційними реакціями дітей на оцінні впливи дорослих призводять до появи самолюбства, гордощів; поступово формується потреба гордитися певними якостями, зберігати позитивну оцінку дорослих і тим задовольняти своє самолюбство. З усвідомленням суспільних цінностей діти починають гордитися трудовими успіхами, професійною майстерністю батьків. Почуття самолюбства, гордощів, власної гідності, сорому стають мотиваційними компонентами всіх їхніх моральних якостей. Засвоєння дитиною норм та правил, уміння співставити свої вчинки з цими нормами поступово призводить до формування перших проявів довільної поведінки, тобто такої поведінки, для якої характерні неситуативність, стійкість, відповідність зовнішніх вчинків внутрішній позиції. Дитина сама ставить мету дії і знаходить засоби для її досягнення, у неї з’являється можливість планувати свої дії і проводити їх аналіз та самоконтроль. Протягом дошкільного віку діти проходять величезний шлях розвитку – від відділення себе від дорослого (“Я сам”) до відкриття свого внутрішнього життя, самосвідомості. При цьому вирішальне значення має характер мотивів, що спонукають особистість до задоволення потреб у спілкуванні, діяльності, в певній формі поведінки. Об’єктами самопізнання є окремі частини тіла, дії, мовні акти, вчинки, переживання та особистісні якості. З розвитком довільності психічних процесів стає можливим їх усвідомлення, що служить основою саморегуляції. У спільній грі, виконуючи різноманітні завдання, діти порівнюють свої досягнення із досягненнями інших; оцінюють не лише наслідки своєї роботи, але й власні можливості; вчаться контролювати себе та ставити перед собою конкретні вимоги. Самооцінка дитиною власних учинків, умінь та інших якостей формується на основі оціночних суджень дорослих. З віком зростає об’єктивність дитячих самооцінок. Характерною також є схильність дитини до самоутвердження спочатку в очах дорослих, потім – однолітків, а згодом – і у власних очах. Отже, від народження до вступу до школи дитина долає ряд важливих етапів: новонародженість, немовля, раннє дитинство, дошкільний вік. Кожному з них властиві спеціальні ситуації розвитку, певні провідна діяльність, новоутворення і досягнення у психічному та особистісному розвитку, особливі кризи й поєднання процесів дозрівання й розвитку. Основним досягненням у житті дитини є її готовність до навчання у школі. У цей період закладаються основи її психічного здоров’я, характеру, здібностей, особливості самосвідомості тощо. Досягнення у психічному та особистісному розвитку є передумовою для гармонійного розвитку дитини на наступних етапах. За несприятливих умов виникають передумови для формування слабкості „Я”, неспроможності,  майбутніх акцентуацій особистості, для невротичної поведінки у шкільному та дорослому віці. Усе це вимагає значних і послідовних зусиль рідних, вихователів, дитячих установ, практичних психологів щодо забезпечення сприятливих умов для розвитку дитини.

16). Комунікативна функція — зв'язок людини з світом у всіх формах діяльності. Дошкільна педагогіка і психологія розглядають спілкування як провідну форму життєдіяльності дитини, що визначає необхідність розвивати у дошкільному віці комунікативно-пізнавальні здібності, потреби у спілкуванні. Комунікативні здібності забезпечують ефективність спілкування, адекватне сприйняття й оцінку інших людей, соціально-психологічну адаптацію.

До критеріїв сформованості комунікативно-мовленнєвих здібностей дітей вчені (Т. Піроженко, Г. Арушанова) відносять: стійкість сформованості мотивів спілкування з дорослими та однолітками; ініціативність спілкування; самостійність; активність взаємодії з оточуючими людьми; особистісне проникнення у зміст бесіди; емоційно-оцінне ставлення; мовленнєві вміння: побудова мовленнєвих висловлювань у діалозі та монолозі, їх відповідність партнерському оточенню.

Важливим засобом розвитку комунікативно-мовленнєвих здібностей дітей є ознайомлення з художніми творами, різноманітні форми відтворення їх змісту та театралізованої діяльності.

Близькість і доступність сюжету, привабливість героїв казки, експресивність їхнього мовлення роблять казку універсальним засобом формування психічних процесів, комунікативно-пізнавальних здібностей дітей .

Спілкування в групі однолітків істотно відображається на розвитку особистості дитини. Від стилю спілкування, від положення серед однолітків залежить, наскільки дитина почуває себе спокійною, задоволеною, якою мірою вона засвоює норми стосунків з однолітками. У спілкуванні дітей досить швидко складаються стосунки, в яких проявляються лідери і аутсайдери. Спілкування з однолітками - жорстка школа соціальних стосунків. Саме таке спілкування вимагає високої емоційної напруги. Діти шкільного віку активно проявляють зацікавленість один одним, у них з'являється виражена потреба в спілкуванні з однолітками. В умовах спеціального дошкільного виховання, коли дитина постійно знаходиться з іншими дітьми, вступає з ними в різноманітні контакти, складається дитяче товариство, де дитина набуває перші навички поведінки серед рівних учасників спілкування. Спілкування з однолітками впливає на розвиток особистості дитини. Саме в умовах такого спілкування дитина постійно зіштовхується з необхідністю застосовувати на практиці засвоєні норми поведінки. Особливе місце в спілкуванні дітей починають займати стосунки між хлопчиками і дівчатками. Хлопчикам, зазвичай, дозволяють більше виявляти агресивність, заохочують фізичну активність, ініціативність. Від дівчаток очікують душевності, чутливості та емоційності. В сім'ї дитину щодня орієнтують на цінності у відповідності до її статі. їй повідомляють, як повинні вести себе хлопчик чи дівчинка.  Дитина потребує доброзичливого контролю і позитивної оцінки дорослого. Правильна поведінка в присутності дорослого - перший етап морального розвитку поведінки дитини. І хоча потреба поводити себе за правилами і набуває особистісного смислу для дитини, її почуття відповідальності найкращим чином розкривається в присутності дорослого. Потреба у визнанні виявляється в прагненні дитини утвердитися в своїх моральних якостях. Дитина рефлексує, намагається проаналізувати власний психічний стан, прогнозувати можливі реакції інших людей на свій вчинок, при цьому вона хоче, щоб люди відчували до неї доброзичливість, вдячність, визнавали і цінували її гарний вчинок. Дитина відчуває постійну потребу звертатися до дорослих за оцінкою результатів своєї діяльності і досягнень. У цьому випадку дуже важливо підтримати дитину, оскільки неувага, зневага, неповажне ставлення дорослого можуть призвести до втрати впевненості в своїх можливостях. Спілкування з дорослими і однолітками дає можливість дитині засвоювати еталони соціальних норм поведінки. Дитина в певних життєвих ситуаціях зіштовхується з необхідністю підпорядковувати свою поведінку моральним нормам і вимогам. Тому важливим моментом в моральному розвитку дитини стає знання норм спілкування і розуміння їх цінності й необхідності.