10). Особливості розвитку мовлення у дітей раннього віку:

Мовленнєвий розвиток дитини – один з основних чинників становлення особистості у ранньому дитинстві. Рідна мова є загальною основою навчання і виховання дітей, засобом пізнання і способом специфічного людського спілкування.

Актуальність теми полягає в тому, що розвиток мовлення та виховання мовленнєвої культури є однією з найзначущих проблем сучасної дошкільної освіти. Вона зумовлена пріоритетними напрямами Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті, Законами України „Про освіту”, „Про дошкільну освіту”,Базовим компонентом дошкільної освіти, програмами розвитку дитини дошкільного віку „Українське дошкілля”, „Дитина в дошкільні роки” та іншими нормативними документами.

Мовлення дітей раннього віку розвивається в таких напрямах: а) розвиток розуміння мовлення дорослих; б) формування функції узагальнення; в) збагачення та активізація словникового запасу; г) розвиток здібності наслідування і вдосконалення звуковимови; д) формування граматичної будови мови .

На першому етапі продовжується розвиток розуміння мови, на другому – збагачується словниковий запас, розвивається активне мовлення.

         Перший рік життя належить до підготовчого періоду, всередині якого виділяються три етапи.

         Перший етап – 1 міс. – 5-6 міс. – з провідною діяльністю – емоційне спілкування дитини з дорослим. Він характеризується появою перших перед мовленнєвих реакцій. Починаючи з крику, перших мимовільних звуків, до 5-6 міс. з’являється белькіт, який є найбільшим складним голосовим утвором цього періоду. На думку Р. Тонкової-Ямпольської, саме з белькоту започатковується власне активне мовлення дитини. Він готує мовленнєвий апарат до вимови звуків, складів і слів, сприяє розвитку фонематичного слуху.

         На другому етапі підготовчого періоду (6-12 міс.) з’являється новий тип спілкування дорослих і дитини – спілкування на основі розуміння мовлення дорослих. Слово набуває для дитини значення умовного подразника. Отже, дитина навчається розуміти, що кожен предмет, дія, властивість мають свою назву. З психологічного боку, розвиток розуміння мовлення у дітей допомагає встановлювати зв’язки між словами, які вони промовляють, і предметами чи діями.

         Третій етап підготовчого періоду (10-12 місяців – другий рік життя) характеризується розвитком самостійного мовлення, появою перших слів.

         Таким чином, на кінець першого року життя дитина добре розуміє не тільки окремі фрази, а й цілі речення у мовленні дорослих, відтворює відповідно до словесних подразників дії і рухи. Слово дорослого починає регулювати поведінку дитини. У словнику однорічної дитини налічується в середньому 10-15 слів.

         Другий рік життя – це період інтенсивного і швидкого розвитку мовлення дітей. На початку другого року життя дитина починає швидко встановлювати зв’язок між словом і предметом, відбувається подальше розуміння мовлення дорослих. Поступово розуміння мовлення виходить за межі конкретної побутової ситуації.

У другому півріччі дитина починає розуміти слова, що означають стать і вік людини, назви предметів, живі і неживі об’єкти, назви кімнат житла, де перебуває дитина. Розуміння мовлення розвивають потішки, віршики, забавлянки.

Саме на другому році життя відбувається формування однієї з основних особливостей другої сигнальної системи – узагальнення. На кінець другого року життя з’являється узагальнення на основі загальних ознак, незалежно від величини, кольору, форми предмета.

У цьому віці формується, хоча і нерівномірно, активний словник дитини. Якщо на початку другого року життя у дитини з’явилося близько 20 слів і вона користується емоційно-жестовим мовленням, то на кінець року активний словник дитини складає близько 300 слів, і назва предмета набуває важливого змісту. Активний словник стає основним засобом спілкування малюка.

На третьому році життя мовлення дітей розвивається дуже швидко і за такими напрямками:

–       розуміння мовлення дорослих;

– оволодіння словником;

– удосконалення звуковимови;

– засвоєння граматичної будови мовлення;

– розвиток діалогічного мовлення .

Розуміння мовлення дорослого дитиною зростає за обсягом і якісно змінюється. Дитина полюбляє слухати мову дорослого, віршики, казки. У другому півріччі дітям доступне розуміння художніх творів без використання наочності. На основі розуміння мовлення дитина починає робити перші самостійні висновки та узагальнення.

Саме у цьому віці найбільш виражені індивідуальні відмінності в темпах зростання словника. Завдання дорослого – збагачувати активний словник дитини іменниками (назвами овочів, фруктів, свійських тварин, предметів одягу, меблів рослин тощо); дієсловами, що позначають різні дії; прикметниками та прислівниками.

Третій рік життя дитини характеризується активізацією мовлення дитини. Зростає її мовленнєва активність у спілкуванні з дорослими та однолітками, дидактичних та сюжетних іграх, самостійній діяльності. Вона виявляється у бажанні римувати слова, складати казки. Систематичне спілкування зі старшими є додатковим фактором розвитку активного мовлення.

Отже, можна зробити висновок, що найважливішим досягненням раннього дитинства є оволодіння мовленням, що передбачає опанування рідною мовою, вироблення вміння користуватися нею як засобом пізнання навколишнього світу і себе, засвоєння набутого людством досвіду, саморегуляції, спілкування і взаємодії людей. Ранній вік є сензитивним періодом для засвоєння дитиною мовлення і запорукою її подальшого розвитку.

Корекційно-розвивальні завдання: - розвивати артикуляційний апарату засобами гуління, агукання, лепету, наслідування голосу дорослих; розвивати різні способи взаємодії з дорослими; - відтворювати деякі голосні звуки, поєднувати звуки у звукосполучення, склади; - навчати слухати, чути й розрізняти інтонації голосу дорослого, звуки природи, музичних інструментів, мовних і немовних звуків; - формувати пасивний словниковий запас малюка вживанням під час спілкування слів-назв, слів-дій, слів-ознак знайомих предметів, слів на позначення просторових категорій, слів-назв частин тіла, вбрання та ін.; - впізнавання свого імені реагуючи тілом на нього, голосу мами і тата; - використання деяких жестів, повторення їх спільно з дорослим і самостійно; - розвиток позитивних емоцій, збережених аналізаторів, гучності голосу.

Вимовні дитиною перші звуки позбавлені комунікативної функції. Вони виникають через органічних відчуттів або моторних реакцій на зовнішні стимули. Проте вже у віці двох-трьох тижнів діти починають прислухатися до звуків, а у віці двох-трьох місяців починають співвідносити голосові звуки з присутністю дорослого. Так, почувши голос, двох-трьох-месяч дитина починає поглядом шукати дорослого, що можна вважати першими передумовами мовного спілкування. У другому півріччі життя у немовлят виникають елементи справжнього мовного спілкування. Спочатку вони проявляються у виникненні у дитини специфічних реакцій на жести дорослого, супроводжуваних словами. Приблизно на півроку дитина здатний зв'язувати сприймалася предмет з певним словом - ім'ям або найменуванням об'єкта і предмета, реагувати на окремі слова.

У другому півріччі у дитини значно збільшується кількість слів, пов'язаних з певними діями або враженнями. Найважливішою особливістю мовного розвитку дітей є те, що перше розуміння слів дитиною виникає в дієвих і емоційно значущих для нього ситуаціях. Найчастіше такою ситуацією є ситуація спільної діяльності дитини і дорослого з якими-небудь іграшками. Перші слова, які засвоює дитина, він сприймає як невіддільні від емоційного переживання і дії.

Соціальна ситуація спільного життя дитини з матір'ю приводить до виникнення нового типу діяльності - безпосереднього емоційного спілкування дитини і дорослого. Провідним типом діяльності в період немовляти є безпосередньо-емоційне спілкування, предметом якого для дитини є доросла людина. Перша потреба, яка формується у дитини, - це потреба в іншій людині. Тільки розвиваючись поряд з дорослою людиною, дитина сама може стати людиною. 

Приблизно у 5 місяців відбувається перелом у розвитку дитини, і починається другий підперіод немовлячого віку. Він пов'язаний з виникненням акту хапання - першої організованої, спрямованої дії. Це справжня революція в розвитку дитини першого року життя. Акт хапання народжується як спільна діяльність дитини з дорослим. Акт хапання - це поведінковий акт, а поведінка передбачає обов'язкову участь орієнтування. Тому для того, щоб виникло хапання, необхідно, щоб рука перетворилася в орган дотику. Поки рука не перетворилась в орган перцепції, вона не може стати органом хапання. Хапання здійснюється під контролем зору: дитина розглядає свої ручки, стежить за тим, як ручка наближається до предмету. Акт хапання має надзвичайне значення для психічного розвитку дитини. З ним пов'язане виникнення предметного сприйняття. Коли подразник падає на око, образу ще не існує. Образ виникає тоді, коли є практичний, дієвий контакт між зображенням і предметом. Завдяки хапанню виникає простір, це простір витягнутої руки. Завдяки акту хапання розвивається рука: виникає протиставлення великого пальця, що слугує одним із родових відмінностей людини від її найближчих предків.

На основі акту хапання розширяються можливості маніпулювання з предметом, а у віці від 4 до 7 місяців виникають результативні дії: просте переміщення предмета, рухання ним, одержання з нього звуків. У віці 7-10 місяців формуються співвідносні дії: дитина може маніпулювати з двома об'єктами одночасно, віддаляючи їх від себе і співвідносячи їх між собою: дитина віддаляє об'єкт від себе, наближаючи його до іншого об'єкта, щоб покласти, поставити чи нанизати на нього.

12). Дошкільний вік: Рушійними силами розвитку психіки дошкільника є протиріччя, які виникають у зв'язку з розвитком цілого ряду потреб дитини. Найважливіші з них: потреба в спілкуванні, з допомогою якої засвоюється соціальний досвід; потреба в зовнішніх враженнях, в результаті чого відбувається розвиток пізнавальних здібностей; потреба в рухах, яка призводить до оволодіння цілою системою різноманітних навичок та вмінь. Розвиток провідних соціальних потреб у дошкільному віці характеризується тим, що кожна з них набуває самостійного значення.

Соціальна ситуація розвитку дошкільника: Потреба в спілкуванні з дорослими та однолітками визначає становлення особистості дитини. Спілкування з дорослими розгортається на основі значної самостійності дошкільника, розширення його знайомства з оточуючою дійсністю. Провідним засобом спілкування у дошкільників є мова. Молодші дошкільники задають "тисячі" запитань. Вони хочуть вияснити, куди зникає ніч, із чого зроблені зорі, чому корова мукає, собака гавкає. Вислуховуючи відповіді, дитина вимагає, щоб дорослий серйозно ставився до неї, як до партнера, товариша. Таке співробітництво дитини з дорослим отримало назву пізнавального спілкування. Якщо вона не зустрічає такого відношення, у дитини виникає негативізм та впертість. У дошкільному віці виникає й інша форма спілкування — особистісна, яка характеризується тим, що дитина намагається обговорювати з дорослими поведінку і вчинки інших людей і своїх власних з погляду моральних норм. Та для розмови на цю тему необхідний більш високий рівень інтелекту. Заради цієї форми спілкування дитина відмовляється від партнерства і стає в позицію учня, а дорослому відводить роль вчителя (А.В. Запорожець, М.І. Лісіна). Особистісне спілкування найбільш ефективно підготовлює дитину до навчання в школі, де доведеться слухати дорослого, уважно вбирати в себе все те, що буде говорити вчитель. Важливу роль у формуванні особистості дитини має потреба у спілкуванні з однолітками, в оточенні яких він знаходиться з перших днів життя. Між дітьми можуть виникати найрізноманітніші форми взаємин. Тому дуже важливо, щоб дитина з самого початку перебування в дошкільному закладі, здобувала позитивний досвід співробітництва, взаємодопомоги. На третьому році життя взаємини між дітьми виникають, в основному, на основі дій з предметами, іграшками. Ці дії набувають сумісний, взаємозалежний характер. Діти старшого дошкільного віку в сумісній діяльності вже засвоюють такі форми співробітництва: чергують і узгоджують дії; сумісно виконують одну операцію; контролюють дії партнера, виправляють його помилки; допомагають партнеру, виконують частину його роботи; приймають зауваження партнера, виправляють свої помилки. У процесі сумісної діяльності діти набувають досвіду керівництва іншими дітьми, досвіду підкорення. Прагнення до керівництва у дошкільників визначається емоційним відношенням до своєї діяльності, а не позицією керівника. Діти дошкільники ще недостатньо усвідомлюють боротьбу за керівництво. Впродовж дошкільного віку у дитини змінюється характер наслідування. Якщо молодший дошкільник наслідував окремі форми поведінки дорослих і однолітків, то старший дошкільник не сліпо наслідує, а свідомо засвоює зразки норм поведінки. Дитина-дошкільник має велике бажання включитися в доросле життя, активно в ньому брати участь. За словами Д.Б. Ельконіна, дошкільний вік обертається як навколо свого центру, навколо дорослої людини, її функцій, її завдань. Дорослий виступає н узагальненій формі як носій суспільних функцій в системі суспільних відносин (дорослий — тато, лікар, шофер і т. -ін.). Протиріччя цієї соціальної ситуації розвитку Д.Б. Ельконін бачить у тому, що дитина є членом суспільства, поза суспільством вона жити не може, основна його потреба — жити разом з оточуючими людьми, але це здійснити в сучасних історичних умовах неможливо: життя дитини проходить в умовах опосередкованого, а не прямого зв'язку зі світом.

Протягом всього дошкільного дитинства гра становить важливу умову розвитку психіки й особистості дитини. Від того, як дорослий організує цей перший вид діяльності дитини залежить успішність формування особистості дитини. Тому глибокі знання психологічних закономірностей ігрової діяльності - важлива складова професійної підготовки вихователя дошкільного закладу.

Поява гри у житті дошкільника зумовлюється соціальною ситуацією його розвитку. Складність сучасного виробництва визначає тривалу підготовку підростаючого покоління до включення у трудову діяльність. У первісному суспільстві, коли маленька дитина вже з одного-трьох років могла допомагати дорослим по господарству, гра як вид діяльності була відсутня. Протягом дошкільного дитинства дитина оволодіває такими різновидами гри, як предметно-маніпулятивна (1-3 роки), сюжетно-рольова (3-7 років), конструктивна, будівельна, дидактична, рухлива, гра з правилами. Предметно-маніпулятивна й сюжетно-рольова ігри виступають у відповідних вікових періодах провідними. Дитина починає вирізняти в іграшках певні властивості, пов'язувати свої дії та їх результат, в якому виявляється та чи інша властивість предмета: якщо натиснути на гумового зайчика, то він "розмовляє", якщо штовхнути м'ячик, він котиться, а з коробочкою такого результату не отримаєш. Таким чином за допомогою власних дій дитина навчається виявляти властивості предметів, по-різному діє з різними іграшками, передбачаючи на основі попереднього досвіду їхні фізичні властивості. Змістом відображувальних предметних ігрових дій дітей виступає маніпулювання з різними предметами, спрямоване на виявлення та підтвердження їхніх властивостей. Так, дитина складає й розбирає мотрійку чи пірамідку, зминає та рве папір, насипає та висипає з відерця пісок тощо. Значущість особи дорослого у житті дитини стимулює її наслідувати дії дорослих. Від одного року дитина навчається ходити, оволодіває мовленням, тобто її можливості значно розширюються. Вона також має певний досвід маніпуляцій із предметами. Спілкування з дорослим набуває виразного предметного змісту, віддзеркалює прагнення малюка до спільних з дорослим предметних дій. Цим дитина хоче прилучитись до життя дорослих, стати його учасником. Розвиток ігрових дій протягом раннього віку спирається на розвиток предметних. Досвід виконання предметних дій підводить малюка до їх узагальнення: він навчився набирати пісок совочком, а згодом робить це і за допомогою відерця; подібно до того, як набирав пісок, набирає сніг. У цьому прикладі виявляється перенос засвоєної дії на інші, зовні не схожі ситуації. На основі розвитку предметних дій, коли предмети використовуються у звичному суспільно закріпленому їх призначенні, розвивається сюжетно-відображувальний етап предметно-маніпулятивної гри. Спостерігаючи за працею дорослих, дитина розкриває для себе сенс дій дорослого з предметами і намагається відтворити його у своїй грі: дорослий бере мило, щоб вимити руки; сідає за кермо автомобіля, щоб поїхати на роботу тощо. Предметні дії малюка поступово набувають ознак ігрових дій, чому сприяє дорослий, коли спонукає дитину: "вилікуй хвору ляльку; йдіть обідати разом із зайчиком". Відмінність ігрової дії від предметної полягає в її умовному та узагальненому характері; вона не може призвести до реального результату, тому останній носить уявний характер. Для дитини головним стає не сама по собі предметна дія, а її умовний результат. Малюк виконує своєрідні розумові дії з уявними предметами: немовби годує котика обідом. Ось дитина гойдає ляльку, наслідуючи схему відповідних рухів дорослого: тримає ляльку під грудьми, гойдає її кілька разів і, маючи на увазі досягнення уявного результату (лялька "заснула"), завершує ігрову дію. У предметно-маніпулятивній грі закладаються основи сюжетно-рольової гри, яка властива дітям з 3-х років. 

13). Розвиток психічних процесів:   У дошкільному дитинстві в основному завершується довгий і складний процес оволодіння мовою. До 7 років мова стає засобом спілкування і мислення дитини, а також предметом свідомого вивчення, оскільки при підготовці до школи починається навчання читанню і письму. Як вважають психологи, мова для дитини стає дійсно рідним.  Розвивається звукова сторона мови. Молодші дошкільники починають усвідомлювати особливості своєї вимови. Але у них ще зберігаються попередні способи сприйняття звуків, завдяки чому вони дізнаються неправильно вимовлені дитячі слова. Пізніше формуються тонкі і диференційовані звукові образи слів і окремих звуків, дитина перестає впізнавати невірно сказані слова, він і чує, і говорить правильно. До кінця дошкільного віку завершується процес фонематичного розвитку.  Інтенсивно зростає словниковий склад мови. Як і на попередньому віковому етапі, тут великі індивідуальні відмінності: у одних дітей словниковий запас виявляється більше, в інших - менше, що залежить від умов їх життя, від того, як і скільки з ними спілкуються близькі дорослі. Наведемо середні дані по В. Штерна: в 1,5 року дитина активно використовує приблизно 100 слів, в 3 роки - 1000-1100, в 6 років - 2500-3000 слів.  Розвивається граматичний лад мови. Дітьми засвоюються тонкі закономірності морфологічного порядку (будова слова) і синтаксичного (побудова фрази). Дитина 3-5 років не просто активно опановує мову-він творчо освоює мовну дійсність. Він вірно вловлює значення «дорослих» слів, хоча і застосовує їх іноді своєрідно, відчуває зв'язок між зміною слова, окремих його частин і зміною його сенсу. Слова, що створюються самою дитиною за законами граматики рідної мови, завжди впізнавані, іноді дуже вдалі і неодмінно - оригінальні. Цю дитячу здатність до самостійного словообразованию часто називають словотворенням.  Те, що дитина засвоює граматичні форми мови та набуває великого активний словник, дозволяє йому в кінці дошкільного віку перейти до контекстної мови. Він може переказати прочитаний розповідь чи казку, описати картину, зрозуміло для навколишніх передати свої враження про побачене. Це не означає, зрозуміло, що його ситуативна мова зовсім зникає. Вона зберігається, але в основному в розмовах на побутові теми і розповідях про події, що мають для дитини яскраве емоційне забарвлення. Щоб отримати уявлення про особливості ситуативної мовлення, досить послухати, як діти переказують один одному мультфільми або бойовики, пропускаючи слова, недоканчівая фрази, перескакуючи через цілі дії  Взагалі в дошкільному віці дитина опановує всіма формами усного мовлення, властивими дорослим. У нього з'являються розгорнуті сообшенія - монологи, оповідання. У них він передає іншим не тільки те нове, що він дізнався, але і свої думки з цього приводу, свої задуми, враження, переживання ..Егоцентрична мова допомагає дитині планувати і регулювати його дії. У вимовних для самого себе монологах він констатує труднощі, з якими зіткнувся, створює план подальших дій, міркує про способи виконання завдання.  Використання нових форм мовлення, перехід до розгорнутих висловлювань обумовлені новими завданнями спілкування, що встають перед дитиною в цей віковий період. Повноцінне спілкування з іншими дітьми досягається саме в цей час, воно стає важливим чинником розвитку мови. Продовжує розвиватися, як відомо, і спілкування з дорослими, яких діти сприймають як ерудитів, здатних пояснити все, що завгодно, і розповісти про все на світі. Завдяки спілкуванню, названому М.І. Лисиной внеситуативно-пізнавальним, збільшується словниковий запас, засвоюються правильні граматичні конструкції. Але справа не тільки в цьому. Ускладнюються, стають змістовними діалоги, дитина вчиться задавати питання на абстрактні теми, попутно міркувати - думати вголос.