40). Фізичне та гігієнічне виховання в ранні роки:

З усіх тих видів виховання, які можна осуществлять вже в ранньому віці, крім вже розглянутих, вимагає виховання дисципліни, а також фізичне і гігіенвд виховання. Перше стосується вироблення у дітей здатності ретельно регулювати свої дії, другий належить до півночі вованію сили, до підвищення витривалості і работоспособності організму, поліпшенню фізичного здоров'я, рухових і навичок дитини. Гігієнічне виховання включає в себе работу у дитини елементарних гігієнічних навичок. Фізичне виховання в ранньому віці необхідно зміцнення здоров'я, сили і витривалості дітей та їх інтелектуального розвитку. Фізичне виховання ще можна вважати функціонально пов'язаним з вихованням у дитини дисципліни. Ранній дитячий вік є сензитивним для формування у дітей елементарних гігієнічних навичок. У цьому віці діти порівняно легко засвоюють ці навички. Вироблення елементарних гігієнічних навичок також дисциплінує дитину, сприяє формуванню у нього ряду інших корисних якостей особистості, зокрема акуратності, яка потім переноситься на різні види діяльності.

Дітей 2-3 років вчать акуратно є, самостійно вмиватися, користуватися носовою хусткою, зачісуватися, чистити зуби, прибирати на місце свої іграшки, книги. У наступні роки ці навички вдосконалюються, число їх збільшується і вони перетворюються в стійку звичку. У гігієнічних цілях необхідно, щоб кожна дитина мала предмети індивідуального користування: мило, зубну щітку, гребінець, мочалку, рушник, кухоль для полоскання рота, посуд. Для забезпечення самостійності дій дітей слід придбати відповідну їхньому росту меблі, полиці, шафи для зберігання одягу, іграшок, книг і т. п. Гігієнічне виховання сприяє набуттю трудових умінь, з ранніх років готуючи і долучаючи дітей до трудової діяльності: самі прибирають постіль, іграшки, свій стіл, підтримують порядок і чистоту в кімнаті. Дошкільнята повинні твердо засвоїти і гігієнічні заборони: не брати різні предмети, іграшки в рот, є тільки миті фрукти й овочі, не їсти їжу, що впала на підлогу, на землю; влітку не є невідому зелень, ягоди з куща; під час сну не можна дитині закриватися ковдрою з головою, тому що йому доводиться дихати не свіжим повітрям, а своїми випарами; перед сном слід зняти денний натільна білизна і надіти нічний, не можна спати тільки на одному боці або «калачиком», найкраще спати на спині, у вільній позі, для попередження деформації черепа, грудної клітки, хребта. Вранці дитина не повинна довго лежати в ліжку, прокинувшись, слід відразу вставати і робити ранкову зарядку. У дошкільні роки дітям повідомляють елементарні відомості про хвороби, які передаються від людини до людини через брудні руки, немиті овочі та фрукти. Необхідно познайомити їх з поняттям «постава» під час ходьби, сну, під час занять у доступній для дитячого сприйняття формі повідомити про значення дотримання її для здоров'я та краси людини. Запорукою здоров'я служить виконання дитиною режиму дня. Дітям важливо роз'яснити значення необхідного для їх віку режиму, закласти позитивне ставлення до тих режимним процесам, які вони виконують з небажанням (загравшись, не хочуть вчасно лягти спати, робити ранкову зарядку, проводити загартовуючі процедури і т. д.), В останній рік перебування в дитячому саду вихованців знайомлять з режимом дня школяра. Гігієнічне виховання допомагає вирішувати спільні завдання виховання, сприяє розвитку волі, дисциплінованості та інших позитивних рис характеру. Завідувачі дошкільними установами організовують виховний процес таким чином, щоб забезпечити, перш за все, охорону і зміцнення здоров'я дітей. Вони створюють гігієнічні умови виховання і розвитку дітей в дошкільних установах. До їхніх обов'язків входить організація повноцінного харчування, правильного режиму дня, перебування дітей на свіжому повітрі, участь у проведенні процедур, що гартують. Вони контролюють дотримання гігієнічних вимог на заняттях, прогулянках, під час ігор, прийому їжі, сну та ін; забезпечують методичну підготовку вихователів, надають їм адміністративну допомогу; здійснюють контакт з батьками для забезпечення єдності гігієнічних вимог у дошкільному закладі та в сім'ї. Більшою мірою гігієнічне виховання дітей у групах здійснюють вихователі. Використовуючи методи дидактики та дошкільної педагогіки, вони прищеплюють дітям гігієнічні навички, повідомляють наукові гігієнічні відомості. Гігієнічні навички та вистави діти набувають на заняттях з розвитку мовлення, фізичної культури, праці та ін Важливим досягненням роботи вихователів є навчання дітей проводити аналіз своїх дій на основі вже наявних гігієнічних уявлень і сформованих навичок. Для цього не треба при наявності навику давати дітям пряма вказівка, що треба зробити. Наприклад, можна дітям сказати, що гра закінчилася, через 10 хвилин буде обід або денний сон. Діти самі повинні здогадатися, що пора мити руки або готуватися до сну. Такий прийом добре виявляє свідоме застосування закріпленого навику. При проведенні гігієнічного навчання вихователі, враховуючи особливості конкретного сприйняття і мислення дітей Дошкільного віку, повинні використовувати ігри, прогулянки, користуватися книжками-картинками, плакатами на гігієнічні теми і просити дітей розповідати по них. Вихователі встановлюють і підтримують контакт з батьками для забезпечення єдності вимог при гігієнічному вихованні дошкільнят. Своєрідність педагогічної роботи з фізичного виховання дітей від народження до двох років обумовлено специфікою розвитку періоду раннього дитинства, коли закладаються основи здоров'я, гармонійного фізичного розвитку, цілеспрямованої поведінки, співчуття, доброти та інших позитивних якостей людини. Фізичне виховання дітей раннього віку спрямоване на застосування фізичних вправ та масажу, чітке дотримання режиму дня, раціональне харчування, правильне використання природних факторів: сонця, повітря та води. Воно сприяє зміцненню здоров'я, загартуванню, кращому фізичному і нервово-психічному розвитку, удосконаленню діяльності організму в цілому та окремих його органів, забезпечує всебічний розвиток дітей. Дитина народжується з потребою до рухової активності. Вона багато рухається, виявляє активний пошук до різноманітних (зорових, слухових, тактильних та ін.) подразників. Все це є вродженою особливістю маленької дитини і сприяє швидкому фізичному та розумовому її розвитку. Обмеження рухової діяльності малюків (гіподинамія), бідність та одноманітність вражень від оточуючого призводять до значного відставання у психічному їх розвитку. Рухи збагачують дитину новими почуттями, поняттями, уяв­леннями, внаслідок цього у них більш інтенсивно розвиваються цілеспрямоване мислення та пам'ять. 

42). Проблема взаємозв'язку людини з природою не нова, вона мала місце завжди. Але зараз, в даний час, екологічна проблема взаємодії людини і природи, а також впливу людського суспільства на навколишнє середовище стала дуже гострою і набула величезних масштабів. Наукова основа охорони природи включає в себе різноманітні галузі природничих і гуманітарних знань, серед них основне місце займає екологія, яка, в свою чергу, тісно пов'язана з іншими біологічними та географічними науками. Екологія із суто біологічної науки в 60-і роки трансформувалася в загальну проблему. У 70-і роки відбулася швидка екологізація природознавства. Екологічний підхід стає загальним. Важливо мати на увазі, що якщо "розчинити" екологічний аспект в матеріалі навчальної дисципліни, тим більше якщо "розчиняти" систематично, то ефект виявиться значно менше бажаного, а еколого - моральні переконання учнів, які і є мета роботи, навряд чи вдасться сформувати. Особлива складність полягає в тому, що процес формування екологічної свідомості має охопити всі вікові групи учнів, але ж їм властиві далеко не однакові можливості сприйняття знань. Ось чому необхідний найширший спектр методичних та дидактичних прийомів. Екологія – наука про відносини рослинних і тваринних організмів і утворюваних ними співтовариств між собою і навколишнім середовищем. А під екологічним вихованням розуміється формування у широких верств населення високої екологічної культури всіх видів людської діяльності, так або інакше пов'язаних з пізнанням, освоєнням, перетворенням природи. Основна мета екологічного виховання: навчити дитину розвивати свої знання законів живої природи, розуміння суті взаємин живих організмів з навколишнім середовищем і формування умінь управляти фізичним і психічним станом. Поступово визначаються освітні і виховні завдання:

• поглибити і розширити екологічні знання;

• прищепити початкові екологічні навички та уміння – поведінкові, пізнавальні, перетворювальні;

• розвинути пізнавальну, творчу, громадянську активність школярів у ході екологічної діяльності;

• виховати почуття дбайливого відношення до природи.

Екологічне виховання - це систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури. Його завдання - сприяти нагромадженню екологічних знань, виховувати любов до природи, прагнення берегти, примножувати її багатства, формувати вміння і навички діяльності в природі. Екологічне виховання передбачає розкриття сутності світу природи - середовища перебування людини, яка має бути зацікавлена у збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі. Це, зокрема, вміння осмислювати екологічні явища, робити висновки про стан природи, розумно взаємодіяти з нею. Естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності. Отож, любов до природи слід виховувати з раннього дитинства. Екологічне виховання здійснюється на всіх етапах навчання в школі, на кожному з яких ставиться певна мета, завдання, добирається відповідна методика з огляду на вікові особливості учнів. Загальна мета екологічного виховання учнів може бути реалізована через систему завдань: 

• формування в учнів розуміння необхідної гармонії людини з природою;

• оволодіння знаннями по природу (зокрема свого краю); 

• виховання почуття відповідальності за природу як національне багатство, основу життя на Землі; 

• формування готовності до активної екологічної діяльності та основ глобального екологічного мислення. 

Правове виховання:

Правове виховання — виховна діяльність сім'ї, школи, правоохоронних органів, спрямована на формування правової свідомості та правомірної поведінки дітей.

   Потреба широкого правового виховання молоді зумовлена зростанням творчої, організуючої, координуючої ролі права в соціальному, політичному й економічному розвитку суспільства.

   Правове виховання покликане забезпечити формування у молоді високої правової культури, яка передбачає глибокі правові знання і прагнення поглиблювати їх, свідоме ставлення до прав та обов'язків, повагу до законів і правил людського співжиття, готовність дотримуватися і сумлінно виконувати їх.

   Правове виховання має свої завдання:

— надання учням знань про закони Держави, підвищення їх юридичної обізнаності, інформування з актуальних питань права; —виховання поваги до держави і права; —вироблення умінь і навичок правової поведінки; —виховання нетерпимого ставлення до правопорушень і злочинності, спонукання до посильної участі в боротьбі з негативними явищами в житті; — подолання в правовій свідомості хибних уявлень, негативних навичок і звичок поведінки.    У процесі правового виховання учнів знайомлять з окремими положеннями державного, адміністративного, цивільного, трудового, кримінального, сімейного права. Важливими також є знання основних положень Конвенції про права дитини.    Правове виховання в школі здійснюють у навчально-виховному процесі (під час уроків правознавства, історії, літератури, географії та ін.), позакласній та позашкільній виховній роботі (бесіди, лекції, диспути на правову тематику, зустрічі з представниками правоохоронних органів, перегляд та обговорення кінофільмів, організація клубів на зразок “Підліток і закон”).    Критеріями ефективності правового виховання є глибина та міцність правових знань, повага до права визнання його верховенства, переконаність та впевненість у значущості й справедливості норм права, інтерес до їх вивчення, непримиренність до правопорушень, свідоме дотримання законів держави і норм співжиття.

43). Мета статевого виховання - виховання дитини як представника певної статі, формування в неї моральних неї моральних норм взаємин між представниками протилежної статі, озброєна її знаннями про особливості власного розвитку та розвитку представників протилежної статі, виховання статевої культури. Основними методами статевого виховання слід вважати: - методи формування свідомості особистості; - методи формування досвіду поведінки; - методи стимулювання і корекції поведінки. Статеве виховання - це цілеспрямований педагогічний вплив, що сприяє формуванню красивих взаємин осіб рівного статі, вихованню високоморальних відносин між хлопчиками і дівчатками, юнаками і дівчатами, чоловіками і жінками.