2. Характеристика творчості.

В'єтан формувався й починав свою діяльність у 30-40 рр.ХІХ ст.. Він був міцно пов'язаний з традиціями класичної французької скрипкової школи: Віотті - Байо - Роде. Але, водночас, він відчував на собі сильну ідею романтичного мистецтва.

В'єтан відчувв плив Беріо, Бетховена. Т.ч. його художні принципи склались завдяки пливу різних естетичних традицій. Після Лондонських концертів у 1841 р. писали:"Якщо б ми змогли дозволити музичне порівняння, ми сказали б, що він Бетховен серед всіх відомих скрипалів".

В.Одоєвський називав його "щасливою серединою між класицизмом і романтизмом".

В'єтан, безперечно романтик у прагненні до яскравої віртуозності, але він також і класик за мужньою грою, в якій розум підпорядковує почуття.

В'єтан написав: 7 скрипкових концертів,

1 віолончельний концерт,

багато фантазій,

сонати,

квартети,

концертні мініатюри,

салонні п'єси та інше.

Велика кількість його творів досить типова для віртуозно-романтичної літератури першої половини XIX ст. В'єтан віддає дань блискавичній віртуозності, спрямовується у творчості до яскравого концертного стилю. Ауер писав, що його твори "багаті чудовими музичними думками".

Але його віртуозність не всюди однакова. То він нагадує Беріо, Віотті, то близький ліриці Гуно. Найбільш романтичний 4-й концерт.

Сучасники високо цінували його творчість і зараз ця музика залишається дійсно живою й хвилюючою.

Тема V Йозеф Іоахим

(1831-1907)

Іоахим - яскравий представник ітерпретаторського напрямку в акторському мистецтві другої половини XIX століття.

Йозеф Іоахим народився 28.06.1831 року в містечку Копчень біля Братислави. Йому було 2 роки, коли батьки переїхали в Пешт, де у віці 8 років майбутній скрипаль почав брати уроки у польського скрипаля Станіслава Сервачинського, який жив там. У 1839 році Іоахим приїжджає до Відня. Відень був повен чудових музикантів. Ернст зацікавився здібностями Іоахима, рекомендував йому звернутися до Бена.

Через 18 місяців занять із Беном, Іоахим вперше привселюдно виступив у Відні з «Отелло» Ернста.

Однак справжньому формуванню своєї особистості як музиканта-мислителя, музиканта-художника Іоахим зобов'язаний Лейпцігській консерваторії, куди він направився в 1843 році. У Лейпцизі Іоахиму викладав Давид, друг Мендельсона (засновник першої німецької консерваторії). У його вихованні зіграв величезну роль Мендельсон, Давид і Гаутман, у них Іоахим навчався композиції.

Мендельсон, після виконаного його концерту Іоахимом, вигукнув: «Ах, ти, мій ангел із тромбоном!»

Через3 місяці після приїзду в Лейпциг, Іоахим виступив в одному концерті з Поліною Віардо, Мендельсоном і Кларою Шуман. 19 і 27 травня 1844 року відбулися його концерти в Лондоні, де він грав концерт Бетховена (диригент Мендельсон).

11 травня 1845 року він зіграв концерт Мендельсона (диригент Шуман). В результаті він отримав визнання.

Коли Іоахиму виповнилося 16 років, Мендельсон запросив його зайняти місце викладача в консерваторії й концертмейстера в оркестрі в Гевандхаузе.

Після смерті Мендельсона 4 листопада 1847 року, він приймає запрошення Ліста та переїжджає в 1850 році у Веймар.

Але, згодом, вихований Мендельсоном, він почав критично оцінювати Ліста. Розходження, які почалися, породили в Іоахимі бажання покинути Веймар, і він з полегшенням їде в 1852 році в Ганновер заняти місце померлого Георга Гельмесберга, сина його венського вчителя.

Ганновер - головна віха в житті Іоахима. Сліпий Ганноверський король був великим прихильником музики та високо цінував обдарованність Іоахима. Тут у повній мірі розгорнулася педагогічна діяльність великого скрипаля. У нього займався Л.Ауер, він пише угорський концерт для скрипки з оркестром - кращий свій твір.

У травні 1853 року після концерту в Дюсельдорфі, де він виступив як диригент, Іоахим потоваришував з Робертом Шуманом та підтримував його до самої смерті. Шуман присвятив Іоахиму Фантазію для скрипки ор. 131.

У Ганновері, у травні 1853 року, Іоахим познайомився з Брамсом. Сердечні стосункивстановились між ними. Іоахим відіграв велику роль у житті Брамса, багато зробив для визнання його творчості. З іншого боку, під впливом Брамса Іоахим розірвав стосунки з Лістом й взяв участь у боротьбі з Новонімецькою школою. Поряд з ворожістю до Ліста Іоахим ще більшу антипатію відчував до Вагнера, що було взаємно. У книзі про диригування Вагнер «присвятив» Іоахиму дуже «отруйні» рядки.

У 1868 році Іоахім оселився в Берліні, де через рік отримав призначення на посаду директора консерваторії, яка щойно відкрилась. На цій посаді він залишався до кінця життя.Тепер він оточений повагою та пошаною, до нього приїздять учні з усіх кінців світу, веде напружену концертну сольну та ансамблеву діяльність. Два рази (1872-1884) Іоахим приїздив до Росії й мав великий успіх. Росії він віддав свого кращого учня Л.Ауера. 22.04.1891 року в Берліні святкувалось 60-річчя Іоахіма. Струнний оркестр, за винятком контрабасистів, складався з учнів юбіляра - 24 перших, стільки ж других скрипок, 32 альта, 24 віолончелі. В останні роки Іоахим багато працював разом зі своїм учнем і біографом А.Мозером над редакціями сонат і партит І.С.Баха, квартетів Бетховена. Приймав активну участь в розробці скрипкової школи А.Мозера, тому його ім'я фігурує в якості співавтора. У цій школі зафіксовані його педагогічні принципи. Іоахим помер 15 серпня 1907 року.

* * * *

Біографи Іоахима Мозер, Вазилевський вважають, що «відкриття» скрипкової творчості Баха, популяризація концерту та останніх квартетів Бетховена належали Іоахиму. Хоча вони й перебільшують, Іоахим дійсно зіграв видатну роль у розповсюджені й популяризації творів Баха й Бетховена. Їх пропаганда - справа всього його життя. Він був наполегливим у своїх поглядах. Так, акомпанемент Шумана до сюїт Баха для віолончелі соло Іоахим заборонив видавати. Одруження його з Амалією Вейс, талановитою драматичною співачкою 1863 року (1882 - розлучення) - заборонив їй співати - ревнощі до Зімрока та Брамса.

Іоахим був головою німецької скрипкової школи другої половини XIX ст., традиції якої сходять через Давида до Шпора, високошановному Іоахиму, від Шпора до Роде, Крейцера, Віотті. 22-й концерт Віотті, концерти Крейцера, Роде, Шпора й Мендельсона були основою його педагогічного репертуару. Наступними були Бах, Бетховен, Паганіні, Моцарт, Ернст. Центральне місце займали Бах і Бетховен. Ганс Бюлов писав: «Не Иоахим играл вчера Бетховена, играл сам Бетховен: это уже не исполнение величайшего гения, это само откровение». Шуман називав Іоахима кращим інтерпретатором музики Баха, Іоахиму належить перша справжня художня редакція сонат і партит Баха для скрипки соло - плід великої осмисленої праці.

Судячи з відгуків, у грі Іоахима переважали м'якість, ніжність, романтична теплота, він мав невеликий але дуже приємний звук, йому притаманна стриманність гри.

Суворим класиком називали його сучасники.

Необхідно сказати про Іоахима як ансамбліста. Коли Іоахим оселився в Берліні, він створив квартет виконавців,який вважався одним із кращих у світі. Про інтерпритацію Бетховенських квартетів писали: геніальний композитор і його виконавці були рідними за духом.

Як композитор Іоахим не створив нічого великого, хоча Шуман і Ліст високо цінували його ранні твори. Брамс знаходив, що в його дусі закладено більше, ніж у всіх інших молодих композиторів разом взятих.

Їм написаний ряд п'єс для скрипки з оркестром і фортепіано. Анданте й алегро ор.1, романс, декілька увертюр для оркестру, Гамлет (незакінчено). До драми Шиллера «Діметріус» і до трагедії Шекспіра «Генріх IV», три концерти для скрипки з оркестром, з них кращий концерт на угорські теми, який часто виконувався Іоахимом та його учнями.

Велике значення мали й збереглись до нашого часу редакції і каденції Іоахима - редакції сонат і партит Баха, аранжування для скрипки з фортепіано «Угорських танців» Брамса, каденції до концертів Моцарта, Бетховена, Віотті, Брамса, які застосовуються в сучасній концертній педагогічній практиці.

Іоахим брав активну участь у створенні концерту Брамса й був його першим виконавцем.

Педагогіка займала основне місце в житті Іоахима. Вона була високоакадемічно й чітко відповідала художнім принципам виховання учнів. Супротивник механічного тренажу, він базувався на принципі єдності художнього й технічного розвитку учня. Школа, написана у співпраці з Мозером, показує, що в основі розвитку лежить слух, сольфеджування.

Вимоги розкриття задуму композитора, об'єктивної передачі стилю й змісту твору, мистецтва «художнього перетворення» - такові непорушні основи Іоахимської педагогіки.

Що стосується технології гри, то їй в педагогіці Іоахима відводилося незначне місце. Його учні погано й по-різному утримували скрипку. Показував сам, як треба грати. Учні обожнювали його. Іоахим не помер. Віртуози з квартету не могли змиритися зі смертю Іоахима.