Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Управління культури Херсонської облдержадміністрації Херсонське музичне училище

Збірник лекцій з дисципліни

«Історія виконавства» частина ІІ «Епоха романтизму в скрипковому мистецтві. Видатні виконавці епохи романтизму» зі спеціальності 5.02020401 «Музичне мистецтво» спеціалізація «Оркестрові струнні інструменти»

Херсон 2013

Збірник лекцій з дисципліни «Аналіз виконавських стилів», ч.І / Уклад.: методист Дробот Н.С. – Херсонське музичне училище, 2012. – 92 с. Навчальне видання

Збірник лекцій з дисципліни

«Аналіз виконавських стилів»

зі спеціальності 5.02020401 «Музичне мистецтво»

спеціалізація «Оркестрові струнні інструменти»

Укладач:

Дробот Наталія Сергіївна, методист, викладач вищої категорії Херсонського музичного училища

Розглянуто та рекомендовано

Для використання в навчальному процесі

На засіданні циклової комісії

«Оркестрові струнні інструменти»

Протокол №_____від «____»_______2012р.

Голова циклової комісії

_______________Моргуненко О.Є.

Зміст

ТЕМА І

Н.Паганіні………………………………....................5

ТЕМА ІІ

Л. Шпор………………………………………………….25

ТЕМА ІІІ

Ш. О. де Беріо…………………………………………..30

ТЕМА ІV

А. В'єтан…………………………………………………34

ТЕМА V

Й. Іоахим ………………………………………………..42

ТЕМА VІ.

Г. Венявський……………………………………………47

ТЕМА VІІ

П. Сарасате……………………………………………..53

ТЕМА VІІІ

Е. Шоссон………………………………………………..58

ТЕМА ІХ

Е. Ізаї……………………………………………………..59

ТЕМА Х

К. Флеш…………………………………………………..65

ТЕМА ХІ

Фр. Крейслер……………………………………………68

ТЕМА ХІІ

Ж. Тібо……………………………………………………76

ТЕМА ХІІІ

Дж. Енеску……………………………………………….82

ТЕМА ХІV.

Й. Сігеті…………………………………………………89

Список використаних джерел……………………................95

ТЕМА І

Видатний італійський скрипаль-віртуоз

Нікколо Паганіні

(1782-1839)

1. Твори для струнних інструментів.

2. 24 каприси для скрипки соло Н.Паганіні.

3. Скрипкові концерти Н.Паганіні.

4. Кантабіле Н.Паганіні.

1. Твори для струнних інструментів.

«Знайдеться ще один такий художник, життя і слава якого сяяли б таким яскравим сонячним блиском, художник, якого весь світ в своєму захопленому схиленні признав би королем всіх художників».

Ф.Лист

В Італії, в муніципалітеті Генуї під скляним ковпаком зберігається старовинна скрипка Гварнері дель Джезу. За традицією, кожен рік до неї торкаються руки знаменитих скрипалів світу. «Моя гармата» - ласкаво називав музикант свою скрипку. В його руках вона дійсно набирала сили і могутності.

За своє мистецтво володінням інструментом, вмінням захоплювати грою публіку, Паганіні залишався небезпечним для влади навіть після смерті.

Крім того, Н.Паганіні був прекрасним композитором, який писав твори для своїх виступів. У цілому – це твори для скрипки (струнних), гітари.

Він написав:

• 24 каприси для скрипки соло (тв.1);

• 6 сонат для скрипки і гітари (тв.2);

• 6 сонат для скрипки і гітари (тв.3);

• 3 квартети для скрипки, альта, гітари і віолончелі (тв.4);

• 3 квартети для скрипки, альта, гітари і віолончелі (тв.5);

• І-й концерт D-dur для скрипки з оркестром (тв.6);

• ІІ-й концерт h-moll для скрипки з оркестром (тв.7);

• «Танок відьом», варіації для скрипки з оркестром (тв. 8);

• Варіації на англійський гімн для скрипки з оркестром (тв.9);

• Варіації на пісню «О мамо, мамо дорога» для скрипки з оркестром (тв.10);

• «Moto perpetuo» для скрипки з оркестром (тв.11);

• Інтродукція і варіації на тему з опери «Красуня Мельничиха» Паізієлло для скрипки соло;

• Соната для скрипки і фортепіано;

• Кантабіле і вальс для скрипки і фортепіано;

• Кантабіле (D-dur) для скрипки і фортепіано;

• Соната «Наполеон» для четвертої струни (соль);

Всього видано близько 40 творів.

Не видані понад 60 творів, серед них: 3 квартети для 2-х скрипок, альта і віолончелі; три скрипкових концерти, сонати тощо.

Скільки таємниць і легенд про життя Н.Паганіні існує і досі Навіть його день народження таємниця. У Шотткі – першого біографа – дата народження Паганіні 18.02.1784 р. 100 років ця дата вважалась дійсною. Але знайшовся запис в книзі церкви Санта Кроче і Сан Сальваторе в Генуї про хрещення Ніколо Паганіні, яка засвідчила, що 27.10 народився і 28.10.1782 р. був хрещений Ніколас Паганіні. Ця дата тепер вважається офіційною. Весь світ у 1982 році відмічав за рішенням ЮНЕСКО 200 річчя з дня народження геніального італійського скрипаля. Але й цю дату зараз можна ставити під сумнів, оскільки знайдено лист Паганіні де він просив свого друга Луїджі Джермі розшукати свідоцтво про народження десь біля 1780 р., необхідне для того, щоб його підробити і зменшити йому вік для одруження. На той час йому був вже 41 рік, якщо говорити про рік народження (1780 р.) і 39 років – якщо дата 1782 р. Народився на вулиці «Чорний кіт», будинок 38. Був другою дитиною В сым’ї. Хлопчик часто хворів, у 4 роки його прийняли за мерця і майже поховали. Чуйність він успадкував від матері; темперамент, енергію – від батька. Батько грав на мандоліні; навчав першого сина Карло грати на скрипці,але результатів не було. Сам батько грав в азартні ігри. Був везучим , але часто програвав. Тому сімейний бюджет постійно порушувався, хоча сім’я була заможною.Вони,навіть, мали заміський будинок, в якому проводили літні місяці.. Побачивши дар сина Нікколо, батько вирішив навчити його грати на скрипці і заробляти на ньому гроші. Важкі були перші заняття. Зранку до вечора хлопчик грав на скрипці. Якщо він робив помилки, батько його бив, не давав їсти. Часто кашляв кров’ю, потім це переросло у туберкульоз гортані (в кінці життя Паганіні не розмовляв – його син читав по губах).

Примушувати займатись його було не потрібно. Природа дала йому прекрасні музичні здібності, він любив грати на скрипці.

Перший скрипаль-професіонал, якого почув малий Паганіні, був скрипаль театрального оркестру Джовані Черветто. Він розігрував на скрипці гумористичні сценки, зображуючи звуками знайомих людей.Він на домашніх вечорах вперше виступив з Ніколо. Хоча батько жорстоко поводився з Ніколо, він писав: «Батькові я зобов’язаний першими зустрічами з мистецтвом». Дуже багато займався, іноді засинав зі скрипкою в руках. В ранньому віці настільки добре оволодів різними прийомами гри, що всі його викладачі визнавали свою невідповідність і намагались прищепити йому знання з композиції. Скрипка в його руках вперше стала царицею інструментів.

Першим серйозним викладачем Н.Паганіні був Франческо Ньєкко, який впливав на нього своєю поетичністю. Писати Паганіні почав з 8 років. Написав скрипкову сонату і складні варіації на народні і оперні теми.

Слава розповсюдилась містом і другим вчителем Паганіні став Джакомо Коста – знаменитий викладач скрипки того часу у Генуї. Н.Паганіні згадував: «Я навряд чи приносив йому багато задоволення, тому що більшість його вказівок я вважав неприродними і не бажав виконувати». Але ці заняття дозволили хлопчику вийти на естраду.

У понеділок 26 травня 1794 року у церкві Сан Філіппо відбулась велика меса, де «Був виконаний гармонічний концерт молодим чоловіком 11 років – сеньйором Ніколо Паганіні, учнем знаменитого викладача музики Дж.Кости, який викликав загальне захоплення».

Протягом 1794-1795 рр. відбулись зустрічі з польським скрипалем-віртуозом Августом Дурановським, який навчав Паганіні всьому тому, що вмів сам : виконувати pizz лівою рукою – «акомпанемент» до мелодії , яку проводив смичком). Цей прийом Н.Паганіні широко використовував в своїй творчості. Друга зустріч відбулась з маркізом Джоном Карло ді Негро, - багатим генуезьким аристократом і меломаном, який зіграв у житті Н. Паганіні роль мецената.

У цей час Італія відчувала вплив французької революції. Особливо популярною була революційна пісня «Карманьйола». Н.Паганіні створив на неї «Варіації для скрипки» - ранній твір, який дійшов до нас.

За порадою ді Негро Н.Паганіні везуть до Парми, до одного видатного скрипаля А.Ролли (М.Глінку вражала його гра). Для навчання у нього скрипаль ді Негро організовував ряд концертів, щоб заробити гроші на навчання. Один з них відбувся у Флоренції, де маленького Ніколо (13 років) показали одному з скрипалів Тінті, який був вражений грою дитини: «…со столь выраженной точностью и интонацией подобное исполнение в таком возрасте просто невероятно». Коли вони (Ніколо і батько) приїхали у Парму до Ролли стався один цікавий випадок. Алессандро Ролла хворів і поки всі чекали коли він одягнеться, Ніколо побачив на столі ноти якогось концерту. Паганіні дістав скрипку і зіграв його. Ролла в той час підвівся і попрохав подивитись на того, хто грає його новий концерт. Він сказав батькові Паганіні, що нічому не зможе навчити його сина. Порадив звернутись до композитора Фердинанда Паера, але й він мало займався з Н.Паганіні, передав його віолончелісту і композитору-поліфоністу Гаспарро Гіретті, який прищепив юнакові відмінну композиторську техніку. За декілька місяців Ніколо написав 24 фуги для фортепіано у 4 руки, два скрипкових концерти, які не дійшли до нас. Одиного разу, коли він виступав при дворі герцога Фердінанда Бурбонського, там був присутній художник Пасіні, який володів чудовою скрипкою Гварнері. Він запропонував Паганіні виконати найважчий твір, пообіцяв якщо не буде жодної помилки, він подарує цей інструмент майстрові. Звичайно, вона потрапила до рук Н.Паганіні.

Батько зрозумів, що настав час використати талант сина і взяв на себе роль імпресаріо. Організував турне свого сина по північній Італії -Флоренція, Піза, Ліворно, Мілан, Болонья. Всюди його супроводжував успіх.

2. 24 Каприси для скрипки соло н.Паганіні.

У 1797 р. політичне життя Італії загострилось. Батько з сином повертаються додому. Деякий час живуть у Польчеверє (заміський будинок). Ніколо займається по 10-12 годин на добу. Нотна і книжкова бібліотеки ді Негро були в його розпорядженні. Він читав багато і з захопленням. У цій бібліотеці він знайшов скрипкові твори П.Локателлі «Мистецтво нової модуляції» і «Мистецтво скрипки». Особливо вразили юнака 24 капріччі Локателлі (1733 р.), каденції до 17 його концертів, а також відоме капріччіо «Лабіринт гармонії». У цих творах Локателлі використав цікаві прийоми гри – використані звуки в мелодії до 15 позиції, віртуозна смичкова техніка, в тому числі перекидання смичка через струни, складні комбінації штрихів, стрибки і розтяжки в лівій руці тощо. Все це надихнуло Паганіні на створення його капріччі. В них простежуються принципи П.Локателлі, але у Локателлі – це технічні вправи, а у Паганіні – блискавичні мініатюри. Нічого подібного не створювала художня фантазія до Паганіні і не створила після нього. 24 каприччі залишаються унікальним явищем музичного мистецтва.

Як музичний жанр «капріччіо» не представляв нічого нового і був відомим раніше. У 1619 р. німецький композитор Михайло Преторіус визначав капріччіо як фантазію, що вільно імпровізується, не пов’язується з яким-небудь встановленим розвитком тематичного матеріалу. У 1624 р. Дж. Фрескобальді написав 12 каприччів для органу, 1627 р. Карло Фаріна – «Капріччіо екстравагантне».

«Капріччіо» - в перекладі каприз, раптовість.

Н.Паганіні зміг до старовинної музичної форми додати інший зміст. Його мистецтво відкриває новий світ художніх образів: стрімкі пасажі, сміливість стрибків, складність акордів, дивовижна тонкість штрихів. Все це відкриває нову еру музики ХІХ ст. – романтизм.

Зрівнятись з капріччіо Н.Паганіні можуть тільки сонати і партити для скрипки соло Й.С.Баха. Бах і Паганіні різними шляхами розв’язали задачу виявлення можливостей скрипки, як сольного, без супроводу інструменту, Паганіні у порівнянні з Бахом трактує скрипку – гамофонно-гармонічно.

«24 каприччі» є першим з небагатьох творів для скрипки, виданих Паганіні за життя. Надруковані у 1820 р. міланською фірмою «Рікорді».

Н. Паганіні вдосконалив скрипку: продовжив гриф і шийку, вставив більш потужну пружину, змінив форму підставки, використав більш тонкі струни.Застосував у грі смичок Ф.Турта, а також утримання скрипки зліва від струноутримувача.

Н.Паганіні був не тільки видатним скрипалем-віртуозом, але й яскраво володів альтом, був видатним диригентом і одним із кращих гітаристів свого часу. Деякі гітарні принципи переніс до скрипкового виконавства – pizz, подвійні флажолети, розтяжка пальців лівої руки.

«Присвячується артистам» («Dedicati agli artist») - підзаголовок з титульного листа першого видання «24 каприччі».

Різноманітність – основна риса «Капріччі». Вона відчувається у всьому: у формі, у незвичайній і свіжій музичній мові. Одні написані в імпровізаційній манері - № 1 (E-dur), інші - в простій 3-х частній формі: № 5 (a-moll), № 11 (C-dur), № 18 (C-dur) та інші. 3 з них – у формі теми з варіаціями - № 24 (A-dur). Деякі - у вигляді дуету № 6 (g-moll).

Кожному з каприсів відповідає обігравання та розвиток одного віртуозного скрипкового прийому.

№ 1 – побудова на поєднанні гри пасажів з використанням штриху «рикошет».

№ 2 – побудований на використанні стрибків смичку через 1 або 2 струни.

№ 3,4 (C-dur), 13 (В- dur), 21 (A-dur) – на застосуванні хроматичних ефектів.

№ 5 (a-moll) – починається і завершується блискавичною каденцією. Середнє Agitato побудоване на рикошеті каденції – блискавичні пасажі через весь діапазон скрипки.

№ 6 (g-moll) – зразок інструментальної елегії початку ХІХ ст. – зародження раннього романтизму, на тремоло, яке проходить через весь каприс, виникає чудова мелодія, наспівна, ніжна з меланхолічною інтонацією (зб.2).

№ 7, 15 – в ритмі сициліани . № 7 – енергійний, № 15 – пасторальний, поліфонічна п’єса інтонаційного складу.

№ 9 називається «Качча» - зображення картини полювання, погоні, отримала у ХVII-XVIII ст. широке застосування в інструментальній музиці (Леклер, Вівальді, Скарлатті). Для неї типова мелодична побудова: дво голосся, фанфарне чергування терції, квінти і сексти, безперервність ритмічного руху восьмим (тріольний ритм) у формі рондо з контрастним тональним планом.

№ 10 (g) – жартівливо-граціозні, легкі, стрімкі пасажі з летючим стаккато, стрибки, форшлаги, трелі.

№ 19 (Es) – також прийоми летючим стаккато; середина – зразок гри на струні «Соль».

№ 12 (A-dur) – хроматична фактура звучання 2-х струн: звиваюча мелодія з виразними ходами в.2 і м.2 Мелодія переходить зі струни на струну в той час інші виконує роль органного пункту. Мелодія зміщується з сильної долі на слабку – ефект розщеплення. Підкреслене відокремлення опорних звуків – все це зливається у хроматично «мерехтливу» звучність.

№ 14 (Es-dur) – у стислій формі маршу з мелодією фанфарного складу. Найбільш цікавим є прийом нагнітання за допомогою нашарування голосів, яке дає ефект оркестрового звучання. Гострі затримки, хроматичні гармонії надають музиці особливу динамічність і рельєфність. Цікаве і поступове становлення основної тональності – прийом типовий для романтиків (Р.Шуман). Також основна тональність вимальовується не з перших тактів, а визначається в кінці побудови.

№ 17 (Es-dur) – ефект хроматичного звучання за допомогою сковзання одного пальця по струні, гліссандо. Такі хроматизми надають пасажам особливу плавність, велику динамічність, стрімкість.Використанням прийому хроматичного звучання Паганіні вплинув на Ф.Ліста – «Хроматичний галоп».

№ 18 (С-dur) – «Коррента» - чудовий твір у мистецтві композитора, створена з обмеженого матеріалу (всього 3 звуки) мелодія,- цікава і оригінальна.

№ 20 (D-dur) – мелодія з пасторальним відтінком, на фоні безперервного звучання «волинки» - басу – народна музика – ніби награвання італійських флейтистів, гобоїстів, волинщиків – «піфферарій».

№ 21 (A-dur) – один із популярних каприсів. Спочатку звучить пристрасна романтично-насичена мелодія. Прообраз нескінченої мелодії пізнього романтизму (Вагнеровська, Лістовська), її зміст розкритий в авторській ремарці «amoroso» - «закохано» - як дует кохання, її змінює епізод, де композитор використовує штрих «стаккато».

№ 24 – завершує збірку, написаний у вигляді теми з варіаціями. В оригіналі – для скрипки з акомпанементом гітари і називався «Бравурные вариации на оригинальную тему». Брамс називав їх «Фантазії-варіації» - вільне тлумачення поетичної ідеї.

Тема написана в простих тонах, неважка, на відміну від інших капріччів. Одинадцять варіацій – це низка різноманітних образів. Гумористично-граційні або стрімкі, поривчасті завершуються динамічною віртуозно-бравурною кульмінацією. За стислістю форми, відточеністю капріччіо № 24 – класичний зразок варіаційного мистецтва. Для нього характерні танцювальні ритми.

«24 каприси» Н.Паганіні одні із визначних творів концертної інструментальної музики. Не кожному вдається і зараз їх виконати. Віртуози кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст. Байо, Беріо, Абенєк, Лафон не змогли зіграти їх. Першими після Паганіні їх зіграли: росіянин – Н.Я.Афанасьєв, чех – Я.Кубелик. серед виконавців ХХ ст. - Я.Хейфець, Ф.Крейслер, Й.Сігеті, Д.Ойстрах, Л.Коган, Р.Річчі і Пікайзен виступили зі всіма 24 каприсами в одному концерті.А такий видатний скрипаль ХХ століття як Выктор Олександрович Пікайзен (1933 р.н. – учень Д.Ф.Ойстраха, зараз професор Московської консерватоії виконав протягом своєї у концертах всі каприси 78 разів.Останній такий виступ відбувся у 2004 році у Мілані.

У свій час в репертуарі скрипалів існував варіант транскрипції каприсів для скрипки і фортепіано: Л.Ауера,Фр.Крейслера, К.Шимановського та інших композиторів і виконавців. Для скрипки і оркестру Х.Манена. Існують також фортепіанні обробки Р.Шумана ор.3 № 5,9,11,13,16,19 - його 6 концертних етюдів для фортепіано створені за капріччами Н Паганіні ор.10 № 2,3,4,6,10,12. Шуман називав Паганіні першим з самих нових італійських композиторів. Ф.Ліст у 1840 р. створив «Бравурні етюди за капріччами Н.Паганіні» - № 6,17,1,9,24.

У 1866 р. Й.Брамс також написав свої «Етюди для фортепіано» ор. 35 – 28 варіацій на тему каприса № 24.

У 1934 р. С.Рахманінов створив «Рапсодію на тему Паганіні», де також використав каприс № 24.

У ХХ ст. сучасні композитори теж звертаються до каприсів Н.Паганіні: польський композитор В.Лютославський створив «Варіації для 2-х фортепіано» у 1949 р. і німецький композитор Б.Блахера у 1953 р. написав симфонічні варіації на тему Паганіні. Стендаль писав, що «слід слухати Н.Паганіні не у великих концертних залах, коли він змагається з північними скрипалями, а тоді, коли він грає капріччі і знаходиться в ударі. Хочу додати, що ці капріччі більш складні ніж будь-який концерт».