3. Сонати для скрипки і фортепіано. «Крейцерова» соната № 9.

Бетховен написав 10 сонат для скрипки і фортепіано. В скрипкових сонатах еволюція бетховенського стилю виражена більш послідовно. Перші 3 сонати створені у 1795-1799 рр. (ор.12), присвячені Сальєрі, типові для стилю раннього віденського періоду – в них багато світла, радісного відчуття, класичність. Це ще не драми, конфліктність ще не дуже глибока.

Серед ранніх скрипкових сонат виділяється F-dur, відома під назвою «Весняна» № 5 (ор.24, 1800 р.). Вона представляє собою сферу світлих пасторальних бетховенських образів, поезії особистого внутрішнього світу, гармонічного злиття з природою. Ця соната відрізняється пластичною м’якістю мелодичного малюнку, легкістю фактури. Героїчний стиль знайшов відображення в сонатах с-moll і A-dur («Крейцерова»). Написані в період становлення бетховенської симфонії, вони відобразили процес проникнення симфонічного методу до камерної музики.

Зупинимось на сонаті № 9 «Крейцерова», ор. 47 A-dur, 1803 р. Бетховен поважав талант Р. Крейцера і присвятив йому свою сонату, але офранцужений німець високомірно відносився до німецьких музикантів і не зміг по-достоїнству оцінити цю присвяту. Л.Бетховен писав: «Крейцер – хороший, милый человек, доставивший мне много удовольствия во время его пребывания в Вене. Его естественность, отсутствие претензий мне милее, чем лишенный внутреннего содержания внешний лоск большинства виртуозов». На жаль «милый» Крейцер внаслідок прославився повним нерозумінням творів Л.Бетховена.

Протягом 1803-1805 рр. Л.Бетховеном створені такі твори, як «Героїчна симфонія» (1804 р.), фортепіанна соната «Аврора» (1804 р.), «Аппассіоната» (1805 р.), опера «Фіделіо» (1805 р.). цими творами відкривається музика ХІХ ст.

У 1803 році на академії молодого скрипаля мулата Бреджтоуера (англійський придворний музикант) була вперше виконана «Крейцерова» соната. Л.Бетховен виконував партію фортепіано. Одна з газет писала «Господин Бреджтоуер имел полный сбор. Он действительно очень сильный скрипач, преодолевший трудности со счастливой смелостью и легкостью». Бреджтоуер близько зійшовся з Бетховеном. Л.Бетховен хотів присвятити йому сонату, але змінив свій намір через сварку.

«Крейцерова» соната виділяється з числа скрипкових сонат Л.Бетховена насамперед за своїм жанром. Він називав її «Соната для фортепіано і облігатної (обов’язкової) скрипки». Написана в концертному стилі. Соната задумана композитором, як концерт і належить більше до симфонічного ніж до камерного жанру. Вона має складну психологічну концепцію. Її можна назвати скрипковою «Аппассіонатою». Поряд з останньою «Крейцерова» соната є найбільш значною «інструментальною драмою» в камерній музиці Бетховена.

Драматургія сонати яскраво індивідуальна. Починається як монолог-імпровізація. Вступ – Adagio sostenuto (A-dur) – образ філософського роздуму – нагадує традиції бетховенських інструментальних імпровізацій-речитативів. Але воно включає до себе і бетховенський принцип – становлення образу головної партії. В цьому контраст і взаємозв’язок з сонатним Allegro (Presto), визначається сутність драматургії цієї сонати. Так, інтонація м₂, що з’явилась у вступі, є імпульсом головної партії (головний мотив), а також всього сонатного allegro. Незвичний темп І частини сонати Presto переривається частими ферматами, каденціями, уповільненнями.

Значний драматургічний контраст носить п.п. хорального складу. В E-dur звучить лірична акордова тема. Це посилює внутрішній конфлікт. Заключна партія – кульмінація експозиції, тема якої є продовженням головної партії, виростає з її початкової інтонації.

Розробка – основна тема розвитку – заключна партія, яка зводиться до початкової інтонації і супровід, підтримуючий пристрасність всієї музики.

Кода – концентруються героїчні інтонації, створює нову маршеподібну тему – просту, чітку мелодію.

2 частина – Andante F-dur, варіації – служать ліричною інтермедією перед фіналом. В темі – мякі синкопи, танцювальність, грація. В трелях – відгук природи. Мир, протилежний 1 частині, мов пасторальна ідилія в дусі Руссо. Дуже важливим змістом сонати є фінал 3 частини – вогняна тарантела. Складні психологічні конфлікти 1-ї частини розв’язуються і завершаються у перемозі радості, образів героїко-масового тріумфального звучання. Основний образ фіналу – в танцювальному ритмі, «Карманьоли» - 1 тема п.п.

Лірична тема фіналу (2-а п.п.) також народного складу. За словами Вагнера, його можна назвати «апофеозом» танцю. Масштаби, характер тематизму і напруга розвитку дозволяють його порівняти з фіналами бетховенських симфоній. Так, ще до завершення «Героїчної» симфонії, в скрипковій сонаті він втілив основну ідею свого симфонізму.

«Крейцерова» соната є кульмінаційним моментом в розвитку героїчних образів в камерній музиці Л.Бетховена.

Остання скрипкова соната G-dur ор.96 (1812 р.) присвячена інтимно-ліричним образам. Вона стоїть з групою таких творів як квінтет Es-dur ор.74, сонати фортепіанні – ор.78 і 81 а, коло образів G-dur сонати лірико-пасторальні. Відчувається віденська побутова музика (шубертівський план).