Глобальний ринок: економічна природа та структурні елементи.
Лук’яненко Д.Г. трактує глобальний ринок, з одного боку, як механізм забезпечення глобальної факторної мобільності з вільним доступом до матеріальних і нематеріальних ресурсів розвитку, що безперервно функціонує, а з другого – як само відтворювальний механізм врівноваження глобального попиту і глобальної пропозиції.
Системоутворюючим елементом глобальної економіки є глобаль- ний ринок, який в ідеалі має функціонувати як самовідтворювальний механізм врівноваження глобального попиту і глобальної пропозиції. При цьому глобальний попит відображає бажання, потреби і можли- вості сукупного споживача придбавати необхідні товари і послуги за інтернаціоналізованою ціною без обмежень за обсягами, номенклату- рою і територіями. При цьому відбувається гомогенізація споживчих вимог під впливом глобальних торгових марок і брендів, а глобаль- ний ринок насичується стандартизованими товарами і послугами, чому сприяє усунення торговельних бар’єрів, зокрема, у межах СОТ; гармонізація законодавства, а саме, із захисту об’єктів інтелек- туальної власності; розвиток інформаційно-рекламних технологій; глобальна консолідація бізнесу. Глобальна пропозиція характеризується спроможністю суб’єктів глобальної економічної системи забезпечувати ринок то- варами і послугами в адекватних глобальному попиту обсягах, номенклатурі і цінах.
У структурному плані глобальний ринок інтегрує, з одного бо- ку, ринки національні, транснаціональні та міжнародні (регіона- льні), а з другого – факторні ринки і ринки товарів, послуг, інве- стицій, інновацій (рис. 1).
Рис. 1. Формування глобального ринку і контури його сегментації
Найбільш прибутковим і тому висококонкурентним є наукоміст- кий сегмент глобального ринку, що характеризується наддинамічніс- тю внаслідок прогресуючого скорочення часу між винаходом нового товару і його впровадженням, стрімким поширенням інновацій у глобальному масштабі. Загальний обсяг світового ринку високотех- нологічних товарів оцінюється у десятки трильйонів доларів зі зрос- таючими темпами його розвитку. На глобальному ринку виступає, як правило, вже не власне товар у чистому вигляді, а комбінований па- кет товарів, послуг та інформації як найефективніший спосіб реалі- зації інтелектуального капіталу. У результаті лідерство у науково- технологічній та інформаційно-масмедійній сферах стає вирішальним фактором глобальної конкурентоспроможності.
Трансформація ролі держави в сучасних умовах.
Глобалізація економіки вносить істотні поправки в процес пошуку оптимального механізму її регулювання, оскільки держава як управлінська підсистема зіткнулася з принципово новою парадигмою. 1) Держава втрачає можливість ефективно використовувати традиційні важелі макроекономічного регулювання (імпортні бар’єри, експортні субсидії, курс національної валюти, ставка рефінансування центрального банку). Уряди змушені користуватися традиційними важелями регулювання з урахуванням інтересів ТНК. Тобто держави втрачають можливість ефективно регулювати власну економічну систему навіть з використанням найсучасніших методів.
2) деякі економічні процеси, особливо у валютній сфері , набули глобального характеру й не підпадають під регульований вплив держави. Національна держава поступово втрачає можливість здійснювати абсолютний контроль на своєму економічному просторі, оскільки держави передають частку свого суверенітету наддержавним організаціям.
3) державний суверенітет втрачає свій первинний зміст. Чим різноманітнішими та інтенсивнішими стають господарська, політична, науково-технічна, культурна взаємодія різних країн, тим більше зростає розрив між державним суверенітетом де-юре та суверенітетом де-факто. Для захисту власного суверенітету країни можуть використовувати два варіанти стратегій – оборонної інтервенції та поступальної інтервенції.
Роль і функції держави в умовах глобальних трансформацій.
Г вносить істотні поправки в процес пошуку оптимального механізму регулювання, оскільки держава як управлінська підсистема стикнулась із принципово новою парадигмою.
1) держава дедалі більше втрачає можливість ефективно використовувати такі традиційні важелі макроекономічного регулювання, як імпортні бар’єри та експортні субсидії, курс національної валюти і ставка рефінансування центрального банку. Більш того, за умов високого рівня конкурентної боротьби за приплив іноземних капіталів навіть такі традиційно «внутрішні» сфери державного регулювання, як оподаткування, соціальна політика, трудове законодавство, освіта і професійна підготовка кадрів невпинно інтернаціоналізуються. В таких умовах національні держави втрачають можливість ефективно регулювати власну економічну систему навіть з використанням найсучасніших методів.
2) деякі економічні процеси, особливо у валютно-кредитній сфері, набули глобального характеру і не підпадають під регулюючий вплив держави. Для цієї мети необхідні узгоджений вплив і заходи багатьох країн і глобальних організацій (МВФ, Світовий банк, СОТ). Але ефективність наддержавного втручання буде тим більшою, чим більшу частку власного суверенітету країни-члени будуть делегувати таким глобальним інститутам, чим більш повним буде процес дотримання державами спільно розроблених правил регулювання не тільки власної зовнішньоекономічної діяльності, а і внутрішньої економічної політики.
Держава поступово втрачає можливість здійснювати абсолютний контроль на власному економічному просторі.
3)Вперше в історії державний суверенітет втрачає власний докорінний зміст. Протягом багатьох тисячоліть основою існування і процвітання суспільства були природні ресурси, що нерозривно пов’язувалися з тією чи іншою територією. Володіння територією, охорона її від зазіхання ззовні і організація експлуатації природних багатств, що знаходяться на ній, були й досі залишаються природними функціями держави. На цьому підґрунті утворилося і пустило глибоке соціальне, політичне, правове, і навіть психологічне коріння поняття «державний суверенітет». У своєму крайньому вираженні воно означає здатність держави здійснювати на власній території повний контроль над економікою та іншими сферами суспільного життя, що виключає будь-яке втручання ззовні.
Проте вже на ранніх стадіях інтернаціоналізації економіки держави змушені були вступати одна з другою у договірні відносини і брати на себе різноманітні обов’язки, які неминуче в тій чи іншій мірі обмежували свободу дій національних урядів, тобто де-факто звужували державний суверенітет
Таким чином держава з історичної та етнокультурної самоцінності все більше трансформується в корпорацію з управління соціально-територіальною системою. Ефективність цієї корпорації все більше залежить від того, наскільки успішно вписалася вона в глобальний процес і функціональні зв’язки з техноструктурою, наскільки позитивно є пов’язані з ними найбільш значимі сфери і процеси власного внутрішнього життя. Чим повніше розв’язуються означені завдання, тим більш імперативним шляхом держава політико-правовими засобами має бути інтегрована до загального світового порядку і нести відповідальність, у тому числі і матеріальну, за його суттєві порушення. Не виключається і ймовірність сплати свого роду міжнародних «податків» на утримання світового порядку.