14. Глобальна інституалізація економічного розвитку.

Становлення глобальних регуляторних інститутів. Майбутнє міжурядових організацій.

Виникнення глобал регулятор інститутів пов’язано з: 1)утворенням у результаті буржуазно-демократичних революцій суверенних (націонал) держав; 2) з результатами НТП, які сприяли взаємозалежності та розширенню і зміцненню взаємозв’язків між державами. Необхідність узгодження функціонування суверенної держави і співробітництво з іншими державами – сприяли появі такої форми міждержавних зв’язків, як міжнародні міжурядові організації.

ММУО — це об’єднання держав (інших ММУО), створене на погоджу­вальній основі, що має певні цілі, які відповідають загальновизнаним принципам міжнародного права, має постійну внутрішньоорганізаційну структуру та володіє міжнар правосуб’єктністю. Уряди діють від імені своєї держави (яка делегувала частину прав) і представляють її інтереси, притримуючись поваги її суверенітету. Найважливішою відмінною ознакою будь-якої ММО є наявність договірної основи – «ця ознака визначає юридичну природу міжнародної організації».

Першою такою організацією міжнародники називають Центральну комісію із судноплавства на Рейні (1815).

У 2-й пол. 19 ст. такі організації мали неполіт. характер і вузько спеціаліз. цілі. Серед них — Міжнар союз електрозв’язку (МСЕ, засн. 1865), Всесвітній поштовий союз (ВПС, 1874) та ін., які діють досі (всього — бл. 20).

Першою політичною ММО була Ліга Націй (1919—19), досвід якої використано при утворенні у 1945 ООН. Після Другої світ, війни розвивається система універсальних ММО, що уклали спец, угоди з ООН про співробітництво, — МОП, 1919, ВООЗ, 1946, ІКАО, 1947, Міжнародна морська організація (ІМО, 1959). На регіон, рівні діють Ліга арабських держав (ЛАД, 1945), Організація американських держав (ОАД, 1948), Організація африканської єдності (ОАЄ, 1963), Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН, 1967), Рада Європи (РЄ) та ін. Особливе місце серед них займають Європейське економічне співтовариство, Європейське об ‘єднання вугілля і сталі (ЄОВС) та Європейське товариство по атомній енергії (Євратом), на основі яких виникло наддержавне регіональне утворення —ЄС.

Сьогодні налічується бл. 500 ММО у різних сферах міждерж. співробітництва. Укр — член понад 40 ММО: ООН (Україна – одна із дер-жав-засновниць), МОП (з 1954), МАГАТЕ (1957), МВФ, з 1992, Ради Європи (з 1995) та ін.

Проте, на сьогодні дещо сумнівне майбутнє таких організацій. Скептики вказують на факти порушення прав людини, все більшу витонченість методів тероризму, домінування у МВ егоїстичних національних інтересів держав, неефективність ММУО при вирішенні низки питань. Роль арбітрів виконують сьогодні США, НАТО, ЄС. В результаті має місце політика «подвійних стандартів». Політика захисту прав людини стала ширмою за якою реалізуються інтереси Заходу.

Діяльність та вступ до СОТ також піддається критиці сьогодні. багато країн, в першу чергу США, порушують досягнуті домовленості, роздаючи індивідуальні пільги та преференції, тим самим зводячи на «ні» саму ідею вільної торгівлі. Зараз СОТ вже перетворилося на декларативну організацію, що частково не виконує свої функції.

Інституційне оформлення унітарного сценарію глобального розвитку

Глобальна реінституціоналізація передбачає нові форми організації світового простору. Отже, передбачається або утворення нових інститутів, покликаних найбільш адекватно відповідати новим глобальним процесам, або еволюцію і трансформацію функцій вже існуючих міжнародних організацій.

Глобальними композиціями системної реінституалізації можуть виступати: становлення уніполярної системи (концепції “країни-гегемону”, “глобального уряду”, “антитерористичного уряду”); бі- чи триполярна система, яка використовує коаліційний потенціал держав та інтеграційних об’єднань; поліполярна система глобального управління, яка є найбільш прийнятним, але і найскладнішим варіантом реінституціоналізації. В процесі реалізації будь-якого з варіантів можна очікувати як генеруючий (позитивний), так і деструктивний вплив на глобальну економічну стабільність та безпечність розвитку.

Інституціоналізація нових міжнародних структур надасть країнам «Центру» реальну можливість формулювати власні вимоги (що зумовлюються не довільною зацікавленістю, а завданнями боротьби з тими чи іншими загрозливими тенденціями) до решти держав. Головним інструментом тиску на «периферію» можуть стати умови економічного, технологічного й інформаційного партнерства із «центром», які можуть бути більше чи менше сприятливими. Основним завданням союзу є не підкорення, а цивілізування «периферійних» територій.

Окрім традиційних воєнних конфліктів, реально діючими інструментами глобальної реінституціоналізації виступають війни “нових поколінь”, які демонструють досконалі тактики і стратегії дій на базі "високих" геоекономічних технологій (технологічне виснажування, геоекономічний бумеранг, глобальні фінансові атаки тощо). Головними дієвими особами в даному разі виступають гегемоністська держава США та інші наддержави, які будуть реалізовувати вирішення глобальних проблем на власних умовах.

а) геоекономічний бумеранг — стратегічна гра на різниці і рівні розвитку національних інфраструктур і одержання на цій основі ефекту від вживлення ультрасучасних товарів (виробів, об’єктів) і технологій до безпосередньої інфраструктури, що автоматично призводить до відсічі товарів, які закуповуються;

б) технологічне виснажування — культ новацій, технологічних революцій, у результаті здійснення яких «зрізаються» життєспроможні виробничі структури на користь новітніх.