Кількість медичних закладів у 20102015рр.

	Кількість лікарняних закладів, тис	Кількість лікарняних ліжок		Кількість лікарських амбулаторно-поліклінічних закладів, тис.		Планова ємність амбулаторно-поліклінічних закладів
		всього, тис.	на 10 000 населення			кількість відвідувань за зміну, тис.	на 10 000 населення
2010	2,8	429	94		9		993	217,7
2011	2,5	412	90,6		8,2		999	219,8
2012	2,4	404	89,1		8,3		1023	225,4
2013	2,2	398	88		10,8		1037	229,2
20141	1,8	336	78,5		9,8		912	213,4
20151	1,8	332	78,1		10		912	214,2

¹ Без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м.Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції.

З таблиці бачимо, що кількість лікарняних закладів у 2010-2015рр. зменшується,і вже в 2015 році їх кількість становить 18 тис. заклади.На 10 тис.населення у 2015 році припадає 78,1 тис лікарняних ліжок.Також кількість лікарських амбулаторно – поліклінічних закладів у 2010-2015 рр. змінилась.Як бачимо у 2010 році їх кількість становила 9 тис. заклади,а у 2015 році збільшилось до 10 тис. лікарсько амбулаторно-поліклінічних закладів.

Щодо планової ємності амбулаторно-поліклінічник закладів ,то кількість відвідувань за зміну у 2010-2015рр. незмінилась.Найбільшу кількість відвідувань за зміну спостерігається у 2013 році  1037 тис. відвідувача.(рис.2.4)

Рис.2.4. Кількість медичних закладів у 20102015рр

Тривожна картина стану системи охорони здоров’я ускладнюється швидким старінням населення та зменшенням кількості лікарів (що часто хибно тлумачиться під час перерахунку на особу) та, що ще гірше, кількості медсестер та іншого кваліфікованого медичного персоналу. Низька заробітна плата, незалежна від обсягу та якості роботи, яку працівники вимушені виконувати з використанням застарілих технологій та низьких професійних навичок, а також доволі жорсткі правила роботи й свавілля керівництва, яке призначається за політичними мотивами, мали поганий вплив на етичні й моральні аспекти та соціальну привабливість постачальників медичних послуг (табл.2.2).

Таблиця 2.2

Медичні кадри України з 20102015рр.

	Кількість лікарів усіх спеціальностей		Кількість середнього медичного персоналу
	всього, тис.	на 10 000 населення	всього, тис.	на 10 000 населення
2010	2253	49,3	467	102,4
2011	2243	49,3	459	101
2012	2173	47,9	441	97,2
2013	2173	48	441	97,4
20141	1863	43,5	379	88,6
20151	1863	43,7	372	87,3

¹ Без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м.Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції.

Отже,як видно з таблиці кількість лікарів усіх спеціальностей дуже зменшилась у 2010-2015рр. У 2010 році їх кількість становила 2235 тис. лікарів усіх спеціальностей,а у 2015 році1863 тис.лікарів усіх спеціальностей, тобто їх кількість зменшилась на 372 тис..Також бачимо,що кількість середнього медичного персоналу теж зменшилась у 2010-2015 рр. на 275 тис. медиків і у 2015 році їх кількість вже становить 372 тис. медичного персоналу.

Щодо кількості лікарів усіх спеціальностей то з 2010по 2015 роки їх кількість дуже зменшилась.(Рис.2.5)

Приватний сектор перебуває на ранній стадії розвитку, у галузі наразі практично немає великих приватних страхових компаній, а кількість приватних лікарень замала. Приватний сектор в основному складається з аптек, медичних закладів (переважно амбулаторних) та приватних лікарів. Ці заклади отримують фінансування здебільшого за рахунок прямих платежів від населення.

Таким чином, виконавча і законодавча гілки української влади успадкували систему охорони здоров’я, успадковану від радянського періоду – модель Семашка, при цьому спотворивши її. В ній вся система є державною власністю та орієнтована на лікарні, з дуже фрагментованим управлінням та послугами, зосередженими на лікуванні гострих випадків при мінімальній профілактиці. Ця система не орієнтована на задоволення реальних потреб населення та виявилася нездатною реагувати на непомірний тягар НІЗ, оскільки була сформована для боротьби з інфекційними захворюваннями і травмами, які, в цілому, мають однакову причину і не залежать від особистої поведінки громадянина.

Рис 2.5. Медичні кадри України з 20102015рр.

Ця система була розроблена в ті часи, коли ще не було створено сучасних методів комунікації, а медичні технології були недостатньо розвиненими. Вона також ігнорує міжнародні тенденції модернізації та поліпшення системи охорони здоров’я (наприклад, пропонуючи простір для ініціатив приватного сектору) та не змогла забезпечити політичне керівництво у таких життєво важливих галузях, як інформаційні технології.

Таблиця 2.3