28.Принципи психологічного консультування.

Для забезпечення результативності та ефективності психологічного консультування необхідно дотримуватися таких його принципів: -принцип доброзичливого й безоцінного ставлення до клієнта, що передбачає вияв емоційної теплоти й поваги, вміння прийняти клієнта таким, яким він є, не оцінюючи й не засуджуючи його норми і цінності, стиль життя і поведінку; - забезпечення конфіденційності зустрічі. Цей принцип означає, що психолог зберігає у таємниці все, що стосується клієнта, його особистих проблем і життєвих обставин - принцип добровільності, що означає, що клієнт сам звертається до психолога, оскільки суб'єктивно відчуває труднощі у своєму житті та мотивований до сприйняття психологічної допомоги;

- принцип професійної вмотивованості консультанта означає, що він захищає інтереси клієнта, а не інших осіб чи організацій, не бере бік жодного з учасників конфлікту, уникає упередженого ставлення; - принцип відмови психолога від порад чи рецептів. Завданням є посилення відповідальності клієнта за те, що з ним відбувається, спонукання його до активності в аналізі проблем, у пошуку виходу з кризи; -розмежування особистих і професійних відносин. Психолог не може вступати з клієнтом у будь-які особисті стосунки. Психолог не може встановлювати дружні стосунки з клієнтом, а також надавати допомогу друзям чи родичам. 

29. Принципи ставлення суспільства до громадян похилого віку.

Соціальні проблеми старіння виникли разом із розвитком суспільства. Вони виражалися у цьому, яку позицію займало суспільство стосовно старіючим і "старим людей і яке фактичне місце вони обіймали серед інших вікових груп, які функції у суспільстві вони виконували.

У давні часи старі не вмирали своєї смерті, т.к. у племені, які живуть у конкуруючих умовах навколишнім світом був місця слабким і немічним. Поки чоловік був корисний як мисливець, знавець природи, він був поважаємо, але тільки пам'ять відмовлялася служити йому, він ставав тягарем для племені, чужаком, це й недочеловеком, і надлюдиною, і ідолом, і непотрібної зношеною річчю, тобто. він був «іншим» та її кидали напризволяще.

Коли сталося згасання цього варварського звичаю сказати з точністю неможливо. І все-таки можна сказати, що це пов'язано з господарським прогресом. Недарма кажуть, що « про розвиток суспільства судять з його відношення до стариків та дітей», яких через непотрібність теж вбивали при народженні, особливо ця доля стосувалася дівчат.

Згодом, принаймні поліпшення побутових умов формується нова, більш гуманна, мораль. Літніх людей як перестають знищувати, а й ставлять їх предметом вшанування і із боку молодших поколінь. Найбільшим повагою користувалися старі під час класичної давнини (давня Еллада, древній Рим). Привілеєм старості була мудрість.

Далі під впливом промислових революцій, урбанізації, формування класу пролетарів що зберігся престиж старості став руйнуватися. Становище більшості старих людей погіршилося. ХХ століття успадкував стереотиповий образ старого, що сформувався під час історичного поступу. Рано вичавлені з ринку робочої сили в, пенсіонери стають тягарем суспільству, орієнтованого отримання прибутків і мало піклується про конкретну людину. Більшість старих позбавлена достатніх гроші на прожиття. Але вони складається враження, що вони просять милостині, ситуація погіршується емоційним станом старих людей, які втрачають близьких, друзів, переживають самотність і втрачають увагу оточуючих.

Ворожі почуття до старих людей – геронтофобия, - це реліктове явище, зайшле до нас з минулого, коли було місця старому фахівця в царині суспільстві. Сучасні геронтофобы надходять не краще древніх, з тією різницею, що ні особисто убивають старих, а доводять тих до самогубства. Про що засвідчую численні самогубства старих до західні країни та й в нам також.