- •Психологічні засади групової психокорекційної роботи
- •1.1. Практична психологія та психокорекційна практика
- •1.2. Поняття психокорекції
- •1.2.1. Природа психічних явищ, які підлягають психокорекції
- •1.2.2. Спрямованість психокорекційного процесу аспн
- •1.2.3. Поняття особистісної деструкції та особистісної проблеми спілкування
- •Коротко опишемо згадані вище деструкції спілкування.
- •1.2.4. Особливості психокорекційного процесу в групі аспн
- •1.3. Особливості процесуальної діагностики в групі аспн
- •1.4. Результативність психокорекційного процесу в групі аспн
- •Список використаної літератури
- •Групова динаміка як чинник психокорекції
- •2.1. Поняття «дезінтеграція» та «інтеграція» в контексті групової психокорекції за методом аспн
- •1. Початкова стадія розвитку групи
- •2. Робоча стадія розвитку групи
- •3. Завершальна стадія роботи групи
- •2.2. Механізми особистісних змін суб'єкта у процесі групового навчання спілкування
- •3.2. Теоретичні моделі психокорекційної практики
- •3.2.1. Психоаналітична модель
- •3.2.2. Екзистенційно-гуманістична модель
- •3.2.3. Модель групи, центрованої на клієнті
- •3.2.4. Гештальт-модель
- •3.2.5. Феноменологічний підхід до психокорекції
- •3.3. Активне соціально-психологічне навчання та його теоретико-методологічне підґрунтя
- •3.3.1. Онтопсихологія
- •3.3.2. Інтегральний психоаналіз (аналітична трилогія)
- •3.3.3. Теорія психосинтезу
- •3.3.4. Трансперсональна психологія
- •3.3.5. Гуманістична психологія
- •Список використаної літератури
- •Організаційно-методичні аспекти активного соціально-психологічного навчання
- •4.1. Принципи функціонування групи аспн
- •4.2. Методичні вимоги, спільні для керівника й учасників аспн
- •4.3. Методичні положення, обов'язкові для керівника групи аспн
- •1. Заохочення групи до обговорення певної теми.
- •3. Техніка інтерпретації матеріалу навчання:
- •4.4. Чинники, що сприяють інтеграції групи
- •4.5. Вимоги до професійних і особистісних якостей керівника групи аспн
- •Список використаної літератури
- •Методи соціально-психологічного навчання
- •5.1. Групова дискусія
- •5.2. Психомалюнок
- •5.3. Рольова гра
- •5.4. Психодрама
- •5.5. Методи невербальної взаємодії
- •5.6. Використання вправ у аспн
1.2. Поняття психокорекції
Феномен психокорекції почали активно досліджувати останнім часом. Його відкриття пов'язане з розвитком практичної психології. Як відомо, корекція — це внесення змін у явище, якому притаманна статичність та певна деструктивність суперечливих тенденцій. Процес виховання не збігається з процесом психокорекції, що покликаний нівелювати деформації особистості, оптимізувати її стосунки з оточенням. Проте і психокорекція, й виховання зорієнтовані на розвиток особистості, тоді як методи та засоби досягнення мети в них різні. Виховання пов'язане з впливом на особистість вихованця та внесенням корективів у його поведінку, що лише побічно позначається на структурних особливостях його психіки. Результативність виховання залежить від виховних прийомів, гнучкості психічних процесів та авторитету вихователя. Натомість процес психокорекції покликаний відродити гнучкість, мобільність психічної організації суб'єкта й тому апелює до статичних якостей психіки та виявлення певних дисфункцій. Психокорекція слугує відродженню та розвитку лабільності й пластичності особистісних якостей суб'єкта.
Якщо виникає потреба у переробці, «перековуванні» певних особливостей психіки, виховання поєднується з психокорекцією. Це добре ілюструє теорія «вибуху» А. С. Макаренка. Механізми цих явищ адекватно описано в теорії позитивної дезінтеграції та вторинної інтеграції на більш високому рівні розвитку психіки [7]. Хоча слід пам'ятати, що поняття «виховання» стосується передусім дітей, а «психокорекція» — дорослих; якщо в першому випадку це вплив на суб'єкта, то психокорекція передбачає модель «разом із суб'єктом» — «звернення до суб'єкта». Останнім часом практична психологія впливає на педагогічну науку, взято курс на зближення позицій у моделі «вчитель — учень» шляхом гуманізації та гуманітаризації освіти.
Багаторічні дослідження автора посібника свідчать, що успішна психокорекція передбачає взаємне поєднання зусиль у пошуку причин труднощів у спілкуванні та стосунках між людьми. Розробки теоретичних питань групової психокорекції спрямовані на розкриття глибинних психологічних першопричин особистісних проблем, які переживає людина під час спілкування з іншими, а не на внесення «косметичних» змін. Ми переконані, що без наукового дослідження цих причин і внесення корективів у диспозиційні утворення неможливо досягти бажаного успіху. Теоретичні виклади зі згаданих вище проблем наведено у параграфі 3.1.
1.2.1. Природа психічних явищ, які підлягають психокорекції
Групова психокорекція потребує розуміння особливостей деструктивних проявів психіки. З практичного погляду аналізу підлягає така поведінка суб'єкта в групі, яка засвідчує його соціально-перцептивні відступи від реальності, що каталізуються внутрішніми суперечностями та конфліктами з іншими людьми. Таким чином, у процесі активного соціально-психологічного навчання створюються умови для вивчення особливостей внутрішньої детермінації активності суб'єкта, яка імперативно визначає поведінку в будь-якій ситуації спілкування (побутовій чи службовій). Вивченню внутрішньої зумовленості поведінки сприяє атмосфера спонтанності й невимушеності стосунків між членами групи.
Завдяки цьому відкриваються можливості об'єктивування неконтрольованих внутрішніх установок, які активно впливають на характер і зміст спілкування. Отже, в поле уваги професійного психолога потрапляють факти розбіжності між свідомо декларованими устремліннями до дії і самою дією (поведінкою) суб'єкта. Важливо також відрізняти фактичну поведінку, яка суперечить декларованій суб'єктом меті, від навмисно демонстративної.
Глибинна психокорекція, пов'язана з виявленням особистісних передумов труднощів у спілкуванні, спрямована на дослідження цілісних явищ психіки в єдності свідомої й несвідомої сфер. Це потребує від психолога високого професіоналізму, який сприятиме розумінню труднощів психокорекційного процесу, пов'язаного з подоланням опору суб'єкта, породжуваного його захисною системою. З цим завданням не впоратися без розуміння функціональних та індивідуально-неповторних характеристик захисних процесів, особливостей системної їх організованості, яка визначає «логіку несвідомого», що суперечить «логіці свідомого».