3.2.4. Гештальт-модель

Метою гештальт-моделі групи є надання допомоги людям у актуалізації незавершених потреб дитинства. Увага зосереджується на визнанні особистої відповідальності суб'єкта за все, що він робить і думає. Проговорювання душевних травм дитинства в такій групі підміняються моделюванням і психодрамою, щоб суб'єкт пережив їх заново, «занурився в них», вивчив причини і розв'язав свої проблеми.

Метою групової роботи за цією моделлю є забезпечення внутрішньої цілісності «Я» суб'єкта шляхом прийняття в собі деяких раніше відчужуваних складових психіки. Завдання керівника полягає не в тому, щоб пояснювати (тлумачити) поведінку членів групи, а в тому, щоб допомогти їм визначити емоційні моменти свого досвіду, пов'язані з певними «незавершеними справами», які негативно впливають на «актуальну поведінку. При цьому слід зважати на тлумачення її самими учасниками психокорекції. Всі гештальт-вправи зорієнтовані на посилення рівня усвідомленості власної поведінки, її причин, що зумовлює надалі конструктивні зміни.

3.2.5. Феноменологічний підхід до психокорекції

Поняття «феномен» — грецького походження, воно означає явище, що виникає у свідомості суб'єкта й не завжди адекватно відображує об'єктивну дійсність. Представником цього підходу в контексті групової психокорекції є італійський учений Антоніо Менегетті, праці якого останнім часом перекладено російською мовою.

Упродовж тривалого часу, будучи священиком, А. Менегетті вивчав внутрішній світ людини. Згодом він захопився груповою психотерапією й працював у царині психоаналізу. Йому близькі позиції К. Юнга, К. Роджерса, А. Маслоу, Е. Фромма та ін. У полі його зору — феноменальний план бачення людини, план буття — «онтос». Своє вчення А. Менегетті назвав онтопсихологією.

Онтопсихологія виникла в клінічних умовах як ефективна методика лікування неврозів, а також засіб відкриття в кожній людині енергетичного ядра, що створюється власною волею й проявляє себе в усіх процесах життєдіяльності. Це ядро дістало назву «ін-се» (сутність у собі).

«Ін-се» — це невидима душа людини, форма свідомості, наявна в реальності кожної особистості. Менегетті доводить, що соціалізація особистості здійснюється зі шкодою для її «ін-се». Тому «ін-се», хоч і є єдиною реальною силою, майже не проявляє себе зовні. Людина перетворюється на виконавця певних функцій, проте її постійними супутниками залишаються смуток і тривога. Людина несе в собі суперечність між вимогами буття й вимогами соціуму.

Основоположник онтопсихології дійшов висновку, що психіка людини програмується досить хибно, і знайшов ключі до розуміння характеру такої запрограмованості. її секрет полягає в наявності «монітора відхилення». Цей механізм запрограмований і сприймається свідомістю людини як проекція її власної реальності.

На переконання А. Менегетті [6-8], лише свідомо-логічне «Я» (стадія, на якій людина приймає життєво важливі рішення) є свідомою сферою. Решта — сфера підсвідомого. З цієї теорії випливає висновок: люди є продуктами власної підсвідомої сфери.

Якщо врахувати, що у процесі соціалізації людина віддаляється від своєї справжньої природи, то стає цілком очевидним, що її поведінка є продуктом компромісу між «монітором відхилення» й «ін-се» (сутністю в собі). Важливо, що особистість стає свідомою вже після того, як її сформовано іншими особистостями. Розмірковуючи про своє «Я», людина перебуває під тиском вражень від школи, батьків, вулиці, першого середовища психологічної взаємодії. А. Менегетті наголошує, що про справжнє «ін-се» можна дізнатися лише за допомогою психотерапії. Будь-якій людині досить шести місяців для пізнання себе (під керівництвом онтопсихолога), щоб встановити контакт із власним «ін-се» й творчо перебудувати власну особистість.

У груповій чи індивідуальній роботі онтопсихолог зорієнтований на вичленування особливостей викривлень свідомості (породжуваних «ґраткою» — «монітором відхилень») і відділення привнесеного соціумом від справжнього, первісного.

Особливу увагу онтопсихологи приділяють аналізу сновидінь, вважаючи, що сон — це рентгенівський знімок людини, яка його бачить. А. Менегетті створив словник образів сновидінь, назвавши їх інтерпретацію імагогікою [9, 120]. Проте поняття «імагогіка» ширше, ніж просто інтерпретація сновидінь. Воно передбачає спільність зусиль психолога й клієнта, його можна тлумачити як «веду образ», «керую виникненням образів у клієнта». «Імагогіка» означає прагнення проникнути в ключові коди або символи, що охоплюють існування якихось давнішніх історичних культур, міфів тощо [5, 162— 163]. Однак, щоб проникнути туди, треба бути незалежним від звичних моделей пам'яті й дослідження з жорстко фіксованою моделлю очікуваних результатів.

На наш погляд, А. Менегетті сформулював важливу тезу: нічний розум не можна вважати мірилом, за яким визначалися б межі реальності. Якщо врахувати, що розум пов'язаний зі свідомістю, то завжди є реальність, якої він не бачить і навіть відчужує. Імагогіка дає змогу проникнути в те, що становить особистісну цілісність.