Розділ 1. Фонетика

Тема 1. Звуки української мови

1. Звуки мови і мовлення.

2. Склад. Наголос.

3. Лексична тема. Привітання. Побажання. Знайомство.

• Будь-яка мовна одиниця (морфема, слово, речення) передається через звукове вираження. Звукове вираження – це матеріальна оболонка мови. Матеріальна звукова форма мови є об'єктом фонетики.

Фонетика – розділ науки, що вивчає звуки мови. Українська мова, як і всі інші мови, звукова.

Об'єктом вивчення фонетики є не тільки окремо взяті звуки, а й закономірності їх поєднання (сполучуваність), фонетичні процеси (вплив позиції звука у слові та сусідства інших звуків на його звучання), природа й структура складу, а також наголос та інтонація.

• Звуки мовлення (по рос. звуки речи) – служать для побудови слів і розрізнення їх значень. Звуки творяться мовним апаратом людини, її мовними органами і поділяються на певні групи.

Звуки української мови

Голосні звуки	Приголосні звуки
	тверді		м’які
	дзвінкі	глухі		дзвінкі	глухі
[а]	[б]	[п]		–	–
[о]	[в]	–		–	–
[у]	[г]	[к]		–	–
[е]	[ґ]	[х]		–	–
[и]	[ д]	[т]		[ д′]	[т′]
[і]	[ дз ]	[ц]		[дз′]	[ц′]
	[дж]	[ч]		–	–
	[ ж]	[ш]		–	–
	[з]	[с]		[з′]	[с′]
	–	[ф]		–	–
	[л]	–		[л′]	–
	[м]	–		–	–
	[н]	–		[н′]	–
	[р]	–		[р′]	–
	–	–		[й]	–

• Складом (по рос. слогом) називається частина слова, що складається з одного або кількох звуків і вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря. В українській мові складотворними є голосні звуки: во-да, при-йти, ма-те-ма-ти-ка.

Склади бувають відкриті і закриті (по рос. открытые и закрытые). Наприклад: кни-ги, діж-ка. Кількість складів у слові відповідає кількості голосних звуків у ньому. Залежно від цього слова бувають односкладові (день, рік, ніч, кінь), двоскладові (зем-ля, о-сінь, кни-га, ві-тер), трискладові (до-ли-на, дже-ре-ло, сні-го-пад, ком-бі-нат) і багатоскладові (за-без-пе-че-ння, ре-во-лю-ці-я, за-ко-ло-си-ти-ся, сіль-сько-го-спо-дар-ський).

• Наголос – це виділення у мовленні складу в слові або слова у словосполученні за допомогою інтонації.

В українській мові наголос вільний рухомий, тобто може падати на будь-який склад і під час змінювання слова пересуватися: голова́ – го́лови – голі́в.

Система наголошування в українській мові досить складна. Тому у випадках сумніву щодо наголосу слід звірятися зі словниками. Разом з тим треба знати деякі закономірності в наголошуванні слів:

1. Віддієслівні іменники середнього роду на -ання, у яких більше двох складів, мають наголос, як правило, на суфікс: навча́ння, завда́ння, запита́ння, чита́ння.

2. У багатьох двоскладових прикметниках наголос падає на закінчення: стари́й, вузьки́й, легки́й, низьки́й, страшни́й.

3. У дієсловах перший склад закінчень -емо, -имо, -ете, -ите не наголошується: несемо́, несете́, ідемо́, ідете́, зали́шимо, зали́шите.

4. Треба запам’ятати наголос у таких словах: ви́падок, ім’я́, катало́г, кварта́л, кіломе́тр, кропива́, куліна́рія, одина́дцять, озна́ка, о́лень, пере́пис, по́друга, предме́т, при́ятель, руко́пис, сере́дина, спи́на, украї́нець, украї́нський, урочи́стий, фено́мен, це́нтнер, чергови́й, шо́фер.

В деяких словах допускаються два варіанти наголосу: та́кож – тако́ж, по́милка – поми́лка.