Колективний поточний інструктаж

Проводиться одночасно для всієї групи шляхом повторного пояснення та показу прийомів роботи в тих випадках, коли у більшості учнів виявлені однотипні помилки та утруднення в роботі.

Ведучі методи поточного інструктажу: пояснення, роз'яснення, самостійна практична робота учнів по рівню навчально-пізнавальної діяльності учнів: репродуктивний, дослідницький.

Заключний інструктаж

Заключний інструктаж - структурний елемент уроку виробничого навчання. Основна його мета - підведення підсумків уроку.

При проведенні заключного інструктажу застосовуються такі методи ви-робничого навчання: за джерелами, пізнання - пояснення, бесіда, демонстрація і аналіз навчально-виробничих робіт учнів; за рівнем навчально-пізнавальної діяльності учнів - пояснювально-ілюстративний або проблемний метод.

Питання, що їх виносять на заключний інструктаж.

Повідомлення про досягнення мети та завдань уроку:

• виконання навчально-виробничих завдань групою в цілому, учнівськими бригадами, окремими учнями;

• підсумки змагання між учнями та учнівськими бригадами, розбір неточностей, які

допущені при виконанні навчально-виробничих робіт, - зазначення шляхів їх попередження та усунення недоліків;

• аналіз додержання правил безпеки праці, організації робочих місць, розглядання випадків утрати робітничого часу, браку, аналіз його причин,

• повідомлення про оцінки з мотивацією, тему наступного уроку та видача домашнього завдання з поясненням методики його виконання.

Підвищення ефективності заключного інструктажу

З цією метою майстру рекомендується:

- завжди проводити підведення підсумків виконання навчальних завдань уроку на підставі аналізу успіхів та недоліків;

• показувати учням чому вони навчилися, наскільки просунулися в оволодінні професією, придавати заключному інструктажу навчаючий характер. На підставі вказаного аналізу показувати учням, що треба робити, щоб запобігти помилок, закріпити успіхи, залучати учнів до активного обміркування підсумків минулого уроку;

• аналіз підсумків уроку та оцінку діяльності роботи проводити об'єктивно та всебічно, оцінки, які виставляються, аргументувати. При видачі завдань вимагати повторення матеріалу теоретичних предметів (особливо спецтехнології), розбирати креслення, схеми, графіки, пов'язані з матеріалами наступного уроку, виконання технічних розрахунків, вивчення інструкційних карт технологічного процесу, виробничих інструкцій, доручати самостійну розробку технологічних процесів майбутніх робіт, виконання комплексних завдань, конструювання приладів. При цьому обов'язково інструктувати учнів про способи виконання названих завдань.

Особливості заключного інструктажу

При вивченні операційних тем

Основу заключного інструктажу складає аналіз викання вивчаючих прийомів та операцій, звертається увага на раціональність хватки інструменту, приладів, робочої пози та рухів.

Необхідно суворо додержувати педагогічний такт, не акцентувати увагу на помилках учнів, якщо їх причиною є недосвідченість.

Належить широко практикувати порівняння робіт, виконаних учнями, із зразками-еталонами.

При виконанні робіт комплексного характеру

Основу заключного інструктажу складає аналіз трудової діяльності учнів, додержання ними технологічного процесу, вимог щодо якості робіт,

раціональності використання робочого часу. При цьому інструктажі звичайно залучають учнів до самоаналізу виконаних робіт з тим, щоб вони самостійно розібратися в своїх помилках та запропонували способи їх попередження, рекомендується розбір раціоналізаторських пропозицій учнів щодо удосконалення технології, інструменту, приладів, способів контролю робіт тощо.

При навчанні учнів в умовах виробництва

Основу заключного інструктажу на виробництві складає аналіз вмінь учнів виконувати роботу в виробничих умовах, додержувати встановлених вимог організації й технології виробництва. При навчанні учнів у складі учнівських бригад заключний інструктаж проводиться у формі виробничих нарад групи або учнівської бригади. До підведення підсумків роботи доцільно залучати кваліфікованих робітників-наставників, а також керівників виробничих цехів, дільниць, бригад.

13. ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ УЧБОВО-ВИРОБНИЧОЇ ПРАЦІ УЧНІВ. ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ: ФРОНТАЛЬНА, БРИГАДНА, ІНДИВІДУАЛЬНА. ГРАФІК ПЕРЕМІЩЕННЯ УЧНІВ.

Графіки переміщення учнів. Вивчаючи цей розділ, необхідно перш за все|передусім| вказати, що в тих випадках|, коли немає можливості|спроможності| або недоцільно організувати фронтальне (одночасне) навчання|вчення| учнів однаковим видам робіт на постійних робочих місцях, застосовується переміщення окремих бригад або ланок учнів по відповідних видах робіт, або робочим місцям. Плануючим документом для такого переміщення є|з'являється| графік. Види і способи складання таких графіків можуть бути найрізноманітнішими. Вони залежать від призначення, причин, що викликали|спричиняли| необхідність застосування|вживання| графіків, характеру робіт або робочих місць, періоду навчання|вчення| і так далі.

Необхідно перш за все|передусім| розгледіти|розглядати| основні спільні|загальні| вимоги до складання графіків переміщення:

• графік повинен складатися так, щоб що кожен учень групи освоїв всі види роботи, минув|проходив| навчання|вчення| на всіх видах устаткування|обладнання|, на всіх робочих місцях відповідно до програми виробничого навчання|вчення|;

• на певному робочому місці або виді устаткування|обладнання| в один і той же час графіком має бути передбачена робота тільки|лише| одній учнівської бригади (або одного учня);

• періоди переміщення повинні |бути рівними за часом або кратними найменшому. У необхідних випадках для забезпечення цього слід скоректувати кількість годин (днів), передбаченого учбовою програмою на відповідні теми або види робіт;

• у графіках переміщення по можливості повинне враховуватися поступове підвищення складності виконуваних учнями робіт.

Далі слід зазначити, що при всьому різноманітті варіантів складання графіків переміщення їх можна звести до двох основних типів:

а) графіки, що передбачають переміщення всіх учнів групи:

В даний час на виробничому навчанні встановилися три основні форми організації учнів: фронтальна (фронтально-групова); ланковий (бригадна); індивідуальна.

Достоїнства і недоліки кожної організаційної форми слід розглядати одночасно з двох точок зору:

1) поважно визначити, яка з форм найбільш ефективна для опанування конкретних знань, умінь і навиків;

2) не менше важливий, аби при організації навчання у майбутніх робітників було створено реальне уявлення про сучасне виробництво, вживаних на нім технологічних процесах.

Фронтальна форма організації виробничого навчання полягає в тому, що всі учні виконують однакові зада­ния.

Єдиний зміст ввідного інструктажу і пояснення осо­бливостей роботи, попередження про типові помилки і кол­ективне обговорення причин, що їх викликають, — все це ди­дактично ефективно при такій формі. Легко контролювати етапи роботи, зручніше порівнювати міру просунутості різних учнів. Методичне керівництво учбовим процесом концен­тровано, плановані цільові обходи «прив'язані» до одного і того ж виробу (об'єкту праці).

Інша перевага фронтальної форми — в мобілізації дидактичних ресурсів самого колективу учнів. Якщо мате­ріальная база дозволяє організацію фронтального навчання, тобто досить устаткування, інструментів і пристосувань, то така форма сприяє і перейняттю учнями вдалого освоєння прийомів в інших, а також тому, що вихід із скрутних ситуацій відбувається за рахунок обміну досвідом усередині групи. Практика роботи в майстернях показала: завжди є учні краще з'ясовують особливості роботи, якщо вони бачать «як робити» на прикладі своїх товаришів.

Фронтальний характер навчання при виконанні робіт, со­держащих різнохарактерні по техніці виконання прийоми (спо­соби), дозволяє витримувати розділення уроку на стадії (див. схему 5).

Як і будь-яка інша, фронтальна форма організації роботи не ідеальна. Її недоліки є оборотною стороною її до­стоинств. Так, скажімо, спочатку не враховуються відмінності в розвитку окремих учнів, унаслідок чого — із-за неоднакового темпу роботи — фронтальність порушується. Кожен уча­щийся зазвичай виконує всю роботу сам від початку до кінця, і це мимоволі спотворює його уявлення про характер розподілу праці на сучасному виробництві. Фронтальна форма сприятлива для опанування оброблювальних операцій, проте при ній недостатньо диференціюється програмний вміст, а деколи така диференціація повністю відсутня. Крім того, при навчанні ряду професій вживання фронтальної форми просту неможливе.

Ланковий (бригадна) форма організації навчання передбачає розділення групи при виконанні робіт на підгрупи. Характерний, що кожна ланка виконує своє завдання (вони можуть різко різнитися).

Сприятливий вплив цієї форми на результати роботи передбачає дотримання майстром наступних методичних правил, перевірених практикою.

1. Невеликі групи — як правило, від 2 до 5 чоловік — можуть працювати як над певними теоретичними (наприклад, при виконанні лабораторних робіт), так і над практичними завданнями як на уроці, так і на позаурочних заняттях.

2. Склад ланок (бригад) постійний. Учні створюють їх сами, руководствуясь особистими мотивами, наприклад дружніми відношенями, загальними інтересами і тому подібне. Майстер, проте, стежить за тим, аби кожна ланка представляла свого роду «мікросоціум», тобто, аби в його склад входили більш і менш просунуті учні, різні по образу мислення, по діяльним характеристикам.

3. Роботою ланки (бригади) керує старший, функції якого учні виконують по черзі з метою навчитися і керувати, і підкорятися, що абсолютно відповідає реаліям майбутнього трудового життя.

4. Всі групи працюють під обов'язковим контролем майстра. Керівна роль майстра виявляється в конкретних підсказках для дозволи виникаючих тупикових ситуацій, в оцінці індивідуальних результатів, створенні атмосфери співпраці, духу взаємної допомоги. Це особливо поважно для перших етапів роботи ланки, коли його члени ще не уміють організовано працювати разом протягом тривалого часу і часто неготові поставити групові інтереси вище власних.

Виникає питання суто практичного характеру: а чи може майстер комплектувати групи не за принципом добровільності, а на основі особистих міркувань! Адже хто, як не він, повинен доби­ваться кращого «зв'язку» швидшого на рішення учня з обережним «тугодумом», грунтовно вари­ант, що промацує, і стримуючим від можливої помилки «торопыгу»?

Автор пропонує вирішувати питання самому наставникові, результату з аналізу конкретної ситуації. Можливо, при цьому будуть корисні рекомендації, пропоновані американською педагогічною енциклопедією для практики групового навчання:

«1. Перш ніж приступити до розподілу учнів по груп­ах, постарайтеся якнайкраще взнати кожного з них. Зрівняйте свою думка про учнів з думкою останніх педагогів.

2. Перш ніж привчати учнів до групової роботи, їх нуж­но навчити працювати самостійно.

3. Роботу у складі груп слід вводити поступово, аби дати виучуваним час, необхідний для пристосування до но­вым умов.

4. Групуйте учнів відповідно до їх індивідуальних здібностей.

5. Перевірте, чи всі вони добре знають принципи і обв’язки членів групи».

Стосовно виробничого навчання представляет­ся, що ланкова (бригадна) форма організації роботи може бути особлива прийнятною при навчанні на виробництві. Та і в майстернях часто не представляється можливим надати каж­дому учневі однотипне виробниче завдання (на­пример, ремонт вузла верстата і тому подібне).

Природно, що при груповому виконанні завдання ускладнюється керівництво учбовим процесом з боку майстра, увага якого додатково розосереджується. Вірогідна опас­ность підпорядкування членів групи неформально­му лідерові, що виділився, що наводитиме до його авторитаризму при формальному керівництві іншим членом групи. Тому ми ще раз підкреслимо необхідність контролюючої ролі майстра.

Достоїнства ланкового (бригадною) форми очевидні. Вона дозволяє створювати правильне уявлення про сучасну орга­нізацію праці на виробництві. Ланка може працювати над складнішими об'єктами праці, вирішувати складніші виробничі завдання, а це підвищує інтерес учнів. Висока і виховна значущість роботи в мікроколективі.

Нарешті, ця форма, по суті, єдино можливий варіант для тих випадків, коли фронтальність не може бути обес­печена через нестачу устаткування — наприклад, при роботі на верстатах.

Специфіка змісту праці і умов виробничої діяльності цілого ряду професій (наприклад, водії) визиває необхідність вживання індивідуального навчання.

Індивідуальна форма організації навчання економічно до­вольно дорога. В той же час, застосовуючись на виробництві у вигляді прикріплення учнів до висококваліфікованого ра­бітника, вона вельми продуктивна. Досить сказати, що, наприклад, у Великобританії підготовка фахівців повністю грунтується на системі учнівства безпосередньо на підприємствах. Безперечною перевагою цієї форми навчання є можливість повністю індивідуалізувати вміст і темп навчання, максимально розвинути здібності індивіда, проявити особові якості кожного учні. Проте майстрові значно важче контролювати велику кількість різних робочих місць, а учень не має можливості співробітничати зі своїми товаришами, не виробляє уміння працювати в колективі, з колективом і для колективу. Тим часом відомо, що формування у майбутніх робітників саме цих якостей є одним з умов його всестороннього розвитку, виступає засобом підготовки до тих форм роботи, зна­чение яких в епоху науково-технічної революції і пов'язаного з нею процесу змін функцій людини на виробництві постійно зростає.

Всі приведені організаційні форми, про які ми гово­рим, виправдовують себе — як окремо, так і в органічному поєднанні — в разі добре продуманого вживання. Їх різноманітність достатньо довго перевірялося на практиці — досвідом раз­них поколінь.