8. Зміст, роль і місто спеціальних предметів у системі професійної підготовки учнів у учбовому закладі.

Одним з методичних шляхів здійснення зв’язку теоретичного і виробничого навчання є встановлення між цими дисциплінами наступних міжпредметних зв’язків:

1. використання раніше вивчених явищ, понять, законів у процесі здобуття спеціальних знань та вмінь;

2. пояснення виробничих явищ і процесів науковими положеннями і фактами.

Аналіз теоретичних знань дає можливість класифікувати їх таким чином:

1. знання, які безпосередньо пов’язані з виробничим навчанням;

2. знання, які опосередковано пов’язані з виробничим навчанням;

3. знання, які є базою для зростання професійної майстерності;

4. знання, які розширюють загальнонауковий і технічний кругозір учнів.

Така класифікація теоретичних знань дозволяє визначити шляхи взаємозв’язку теорії і практики. В науковій літературі виділено основні напрями зв’язку виробничого і теоретичного навчання:

1. конкретизація і поглиблення теоретичних знань на уроках виробничого навчання;

2. удосконалення умінь сформованих на уроках загальноосвітніх, загально-технічних та спеціальних предметів під час виконання навчально-виробничих робіт;

3. застосування знань з різних предметів, прийомів розумової діяльності, практичних та організаційних умінь для виконання навчально-виробничих завдань;

4. розв’язування на уроках виробничого навчання репродуктивних задач, творчих задач з метою закріплення в поглиблення знань та розвитку творчої здібностей учня з раціоналізаторства і винахідництва.

Таким чином, у навчально-виробничому процесі ПТНЗ теоретичне і виробниче навчання повинно здійснюватись в єдності і взаємозв’язку. Базою використання системи теоретичних знань є виробниче навчання, а основою виробничого навчання – є продуктивна праця. Основним критерієм якості підготовки робітників є кваліфікаційна характеристика, в якій визначено, що повинен вміти випускник ПТНЗ з певної професії певного кваліфікаційного рівня.

При складанні переліку навчально-виробничих робіт та формулюванні єдиних вимог до їх виконання необхідний тісний контакт майстра виробничого навчання і викладача «Спецтехнології», а це досягається через такі форми зв’язку:

• єдність змісту та система розміщення програмного матеріалу з виробничого навчання і «Спецтехнології»;

• узгодженість вивчення матеріалу виробничого і теоретичного навчання у часі;

• застосування набутих учнями теоретичних знань у процесі виробничого навчання;

• використання практичних знань, умінь та навичок у процесі теоретичного навчання;

• єдність термінології.

При плануванні виробничого та теоретичного навчання слід керуватись такими положеннями:

1. навчальний матеріал, який відбирається ля здійснення міжпредметних зв’язків повинен бути яскравим, переконливим, без штучного притягування його до змісту виробничого навчання.

2. кожен предмет повинен зберігати стрункість і логічність свого змісту.

3. зв’язки між різними навчальними дисциплінами повинні бути:

   1. систематичними;

   2. послідовними;

   3. різнобічними;

   4. спрямовуватись на розвиток пізнавальних інтересів;

   5. сприяти поглибленню, розвитку і закріпленню теоретичних знань і практичних умінь;

   6. сприяти формуванню комплексних умінь, застосовувати знання предметів загальноосвітнього, загально-технічного, спеціального циклів;

   7. позитивно впливати на зростання самостійності учнів та їх творчу активність.

Планування спільної роботи викладача і майстра виробничого навчання не можна здійснювати на інтуїтивному рівні.

Передовий педагогічний досвід в системі професійної освіти свідчить, що найкраще здійснюється професійна підготовка робітників тоді, коли функції викладача «Спецтехнології» і майстра виробничого навчання виконує одна особа.

Для систематизації між предметних зв’язків певну роль відіграють перспективно-тематичні плани, які передбачають визначення між предметних зв’язків при вивченні теоретичного або виробничого навчання.

При підготовці до занять майстер і викладача повинні визначити обсяг навчального матеріалу, що вивчатиметься на кожному занятті, встановити міжпре6дметні зв’язки, виявити рівень готовності учнів до сприйняття нового матеріалу.

Для того, щоб плануюча документація відображала дика муку постановки мети від заняття до заняття необхідне попереднє ознайомлення, формування, вдосконалення знань, умінь, навичок; засвоєння ЗУН (вправи повинні носити як навчальний, так і виробничий характер завдань).

Наукові дослідження в плані реалізації між предметних зв’язків свідчать, що:

1. на перших уроках виробничого навчання необхідність застосування знань випереджає їх набуття.

2. з часом теоретичні заняття з певної теми випереджають відповідні практичні заняття.

Якщо розрив між засвоєнням знань і їх практичним застосуванням становить 3 дні, то збереження таких знань складає 40%, якщо 5 днів -33%, якщо 7 днів – 25%, якщо 2 тижні – 12%

Таким чином, для досягнення високої якості професійної підготовки необхідно об’єднати зусилля викладача «Спецтехнології» і майстрів виробничого навчання. Ця робота повинна починатися з виявлення так званих «точок зіткнення» (необхідно детально вивчити програму з «Інформатики» загальноосвітньої школи). Порівняльний аналіз програм переконує в тому, що намічений в школі тип політехнічних знань в основному зберігається і набуває подальшого розвитку у ПТНЗ.

Наприклад, у школі у курсі «Трудового навчання» вивчається тема «Типові деталі. Вимоги до якості виробів», в ПТНЗ у програмі із «Спецтехнології» вивчається тема «Відомості з стандартизації і контролю якості продукції».

Таким чином, при вивченні таких наскрізних питань інженерно-педагогічні працівники ПТНЗ повинні спиратися на знання і вміння навичок набутих у школі.

Спостереження за ходом навчально-виробничого процесу свідчить про те, що реалізація між предметних зв’язків здійснюється не систематично. Розробку системи міжпредметних зв’язків необхідно здійснювати в декілька етапів:

1. виявлення тематичних міжпредметних зв’язків;

2. конкретизувати міжпредметні зв’язки відповідно до окремих тем уроку, для цього викладачу спец. дисципліни і майстру виробничого навчання необхідно взаємне вивчення навчальних планів і програм з теоретичного і виробничого навчання;

3. організувати навчання майстрів і викладачів по методиці здійснення між предметних зв’язків;

4. організувати вивчення навчальної і методичної літератури з питань реалізації між предметних зв’язків.

Взаємозв’язок теоретичного і виробничого навчання може здійснюватись за допомогою таких прийомів:

1. нагадування-повторення;

2. ілюстрація;

3. історичні екскурсії;

4. інструктаж;

5. розв’язування задач;

6. виконання міжпредметних комплексних завдань;

вирішення проблемних завдань за допомогою дослідницького методу.

9. МЕТОДИ ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ. ІНСТРУКТАЖ – ОСНОВНИЙ МЕТОД ДІЯЛЬНОСТІ МАЙСТРА І УЧНІВ НА ЗАНЯТТІ.

Інструктаж. Цей метод виробничого навчання слід віднести до найпоширеніших і найважливіших. Інструктаж – найбільш поширений метод навчання у виробничому навчанні. Це чітко визначена система вказівок, рекомендацій, які стосуються способів виконання трудових дій.

Інструк­тажем в умовах виробничого навчання називають чіт­ко визначену систему вказівок, рекомендацій, які сто­суються способів виконання трудових дій. Дехто із спе­ціалістів вважає інструктаж не окремим методом, а системою методів, і, треба визнати, вони до певної мі­ри мають рацію. Інструктаж — це основний метод діяль­ності майстра і учнів на занятті, спрямований на фор­мування професійних знань, умінь і здібностей. Під час інструктажу майстер зосереджує увагу учнів на певних аспектах діяльності, на виконанні потрібних трудових операцій, на необхідних прийомах роботи.

У виробничому навчанні залежно від часу проведення заняття розрізняють три основних види інструктажу: вступний, поточний, заключний.

Мета вступного інструктажу — підготувати учнів до активного і свідомого виконання вправ. Залежно від того, чи вперше вони виконують вправу, чи йдеться про вже знайомі операції, які вико­нувалися при розв'язанні інших трудових завдань, змінюються акценти інструктування.

Коротко проаналізуймо основні завдання вступного інструктажу.

У вступному інструктажі майстер повинен підготувати учнів до активного і свідомого виконання вправ. Має включати ознайомлення учнів із:

• змістом наступної роботи;

• обладнанням;

• інструментами для виконання роботи;

• технічною та довідковою документацією;

• організацією робочого місця;

• прийомами виконання роботи;

• вимогами до виконання кожної вправи;

• правилами і логічною послідовністю виконання роботи;

• найтиповішими помилками, яких слід уникати при виконанні роботи;

• способи контролю якості виконаної роботи;

• правилами техніки безпеки.

2. за кількістю учасників:

• індивідуальний;

• груповий;

колективний (фронтальний)

Поточний інструктаж. здійснюють під час виконання вправ, процесі поточного інструктажу майстер виробничого навчання слідкує за правильністю виконання роботи, за дотриманням правил техніки безпеки, за правильністю виконання окремих прийомів. зміст поточного інструктажу неможливо планувати так ретельно, як вступного. В діяльності учнів при виконан­ні трудових вправ спостерігається ряд досить типових помилок. Поточний інструктаж адресований в індивіду­альному плані кожному учневі, тому його зміст диферен­ціюється більшою мірою, ніж зміст вступного інструк­тажу. Незалежно від обсягу, складності і характеру амінь і навичок, які формуються з допомогою вправ, майстер повинен тримати в полі зору всіх учнів групи, спостерігати їхню діяльність і в разі потреби консуль­тувати їх. Доцільно час від часу обходити робочі міс­ця учнів, давати їм певні поради.

Заключний інструктаж. Заключний інструктаж – найскладніший етап для майстра виробничого навчання, оскільки досить складно передбачити зміст заключного інструктажу в усіх деталях. У за­гальному плані можна зазначити, що він проводиться у формі бесіди. Майстер аналізує результати виконання вправ, звертає увагу на типові недоліки, шляхи запобі­гання їм. Зміст заключного інструктажу залежить від середнього рівня сформованості умінь та навичок учнів. Оцінюються індивідуальні результати роботи, дотриман­ня виробничих норм і відповідної технології. Майстри виробничого навчання повинні підтримувати спроби уч­нів (навіть безрезультатні) раціоналізувати технологічний процес, наближати працю учнів до праці передо­вих кваліфікованих робітників. Слід разом з учнями обговорити можливості ефективнішого виконання трудових завдань. Крім того, можна провести опитування уч­нів, визначити домашні завдання, дати вказівки щодо підготовки до нового уроку тощо.

Зміст і форма інструктажу залежать від специфіч­них рис застосованої системи виробничого навчання.

10. ПРАКТИЧНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ: МЕТОД ВПРАВ ТА СИСТЕМИ ВПРАВ.

Під вправами розуміються багатократні повторення певних дій для їх свідомого вдосконалення. Вправи як метод виробничого навчання повинні задовольняти наступним основним вимогам:

1. вправи — це не лише повторення, але і рух впе­ред, черговий крок в опануванні професії;

2. кожна вправа повинна мати чітку мету: учбову -чему навчитися, що освоїти, відпрацювати, закріпити, удосконалити, розвинути, чого досягти і так далі і виробничу — що, как и скільки зробити в процесі вправ. Цілі повинні сочетать­ся, причому досягнення виробничої мети є засобом досягнення учбової мети. Цілі мають бути чітко доведені до учнів і усвідомлені ними;

3. вправи виконуються під керівництвом майстра виробничого навчання. Мета майстра при керівництві вправами має бути і метою учнів. Коректування діяльності учнів в процесі вправ повинна вироблятися перш за все з позицій реалізації учбової мети;

4. виконуючи вправи, учень повинен мати міцну свідому орієнтовну основу своїх дій, чітко знати, що, як і чому саме так треба виконувати учбово-виробничі завдання;

5. висока ефективність вправ забезпечується наявністю інтересу і позитивною мотивацією учбово-виробничої діяльності учнів;

6. в процесі виконання вправ учні повинні мати чіткі орієнтири для контролю і самоконтролю ходу і результатів своїх дій (зоровий образ дії, робоче креслення, эта­лон, технічні вимоги, сигнал тренажера і т. п.);

7. на кожному етапі виконання вправи учень повинен чітко уявляти, яких результатів він добився.

Найбільш прийнятною підставою для класифікації видів вправ є їх зміст на певних періодах процесу навчання. По такій підставі можна виділити вправи: по відробітку елементів трудових дій — трудових при­емов і способів; по освоєнню трудових операцій; по освоєнню виконання цілісних трудових процесів; по управлінню авто­матизованими технологічними процесами.

Весь процес виробничого навчання — це послідовний ланцюг поступово і постійно ускладнюючих вправ, в процесі яких вирішуються все нові і нові учбово-трудові завдання, досягаються но­ві дидактичні цілі.

Вправи в освоєнні трудових прийомів і способів: Це в основному тренувальні, попередні попередні по засвоєнню елементів, прийомів виконання трудових опе­раций.

Орієнтовну основу виконання таких вправ складають теоретичні знання учнів; демонстрація масте­ром відповідних трудових прийомів і способів і необхідні пояснення при цьому; описи і інструктивні вказівки і пояс­нения в карті інструкції; зображення способу виконання прийому, вигляду робіт на наочному посібнику — плакаті, слайді, кіно­відеофрагменті. Основна мета проведення вказаних вправ — формування первинних умінь учнів правильно виконувати основні елементи трудового процесу - трудові прийоми і способи дії, відповідні показаному майстром образ­цу і опису в карті інструкції. Такі вправи явля­ются, як правило, початковим етапом освоєння нової операції або вигляду роботи. Проводяться вони зазвичай протягом невеликого відрізання часу — не більше 1—2 годин проводяться шляхом виконання чисто учбових робіт, що не мають виробничою ціннос­ті (плитки, учбові валики, пластини, обрізання тканини, відходи дротів і т. п.) і полягають в багатократних повтореннях вивчаємих трудових дій (трудових рухів, установки, перестановки, налаштування, регулювання, заправки, пробної обробки, збірки-розбирання і т. п.).

11. КЛАСИФІКАЦІЯ УРОКІВ ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ. СТРУКТУРА УРОКУ ВИРОБНИЧОМУ НАВЧАННЯ.

Урок виробничого навчання – це організаційна форма, яка забезпечує розв'язання єдиного дидактичного завдання всією групою учнів в однакових навчально-виробничих умовах.

До уроку виробничого навчання пред'являються певні вимоги:

• єдність навчальної, виховної і розвиваючої мети і завдань уроку;

• організаційна чіткість, ясність загального завдання (яке буде вирішуватись на даному уроці), його відповідність змісту навчальної програми;

• правильний вибір форм організації діяльності учнів на уроці (фронтальна, бригадно-ланкова, індивідуальна, змішана);

• правильний вибір об’єктів праці для групи, бригади, кожного учня;

• матеріально-технічне і дидактичне забезпечення заняття, організація робочих місць, наявність і справність обладнання, інструментів, пристосувань, наявність матеріалів, необхідної навчально-виробничої документації;

• правильний вибір методичних прийомів інструктажу з урахуванням форми організації заняття, особливостей трудового завдання, індивідуальних особливостей окремих учнів;

• колективність в роботі учнів, взаємодопомога у поєднанні із самостійною індивідуальною роботою кожного.

Уроки виробничого навчання класифікуються за різними ознаками:

1. за місцем проведення (заняття в навчальних майстернях професійно-технічного навчального закладу, заняття з виробничого навчання в навчальному цеху, заняття в цехах базового підприємства, урок виробничого навчання в умовах полігону).

2. за змістом ( вступний урок, урок вивчення трудових прийомів і операцій, урок виконання простих комплексних робіт, урок виконання складних комплексних робіт, контрольно-перевірковий урок).

3. за метою і завданнями (уроки формування умінь та навичок; уроки формування умінь та навичок при виконанні простих комплексних робіт; уроки формування умінь та навичок при виконанні складних комплексних робіт).

4. за місцем у навчальному процесі (вступний урок, виробнича практика учнів на штатних робочих місцях).

Таким чином, процес організації виробничого навчання може бути організований в різних формах:

• виробнича екскурсія;

• практикум;

• консультація;

• заняття в ПТНЗ;

• навчання в цехах підприємства;

• перед випускна виробнича практика та ін.

СТРУКТУРА УРОКУ ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ

Дата_________ Група_________

Курс _________

Спеціальність___________

Тема за програмою:

Тема заняття:

Мета: навчальна –

виховна –

розвиваюча –

Тип уроку:

Наочність:

Обладнання:

Міжпредметні зв’язки:

Час проведення:

Місце проведення:

Хід заняття:

I. Організаційний момент

II. Вступний інструктаж:

• аналіз помилок попереднього заняття;

• перевірка вивченого матеріалу;

• актуалізація опорних знань;

• мотивація пізнавальної діяльності учнів;

• викладення теоретичного матеріалу;

• показ трудових прийомів;

• закріплення теоретичного матеріалу;

• повторення трудових прийомів;

• видача інструкцій, технологічної документації;

• повторення правил техніки безпеки;

• пояснення роботи за інструкційними та технологічними картками.

III. Поточний інструктаж

1-й обхід (з 9¹⁰ до 9²⁰) з метою перевірки чи всі учні приступили до роботи.

2-й обхід (з 9⁴⁰ до 9⁵⁰) з метою перевірки правил техніки безпеки.

(не менше 7-10 обходів)

IV. Заключний інструктаж.

V. Підведення підсумків заняття і видача домашнього завдання.