27. Виробнича практика учнів у складі бригад кваліфікованих робітників виробництва: діяльність майстра виробничого навчання, інструктажі.

Ця форма організації виробничої практики набула найбільшого поширення завдяки своїй порівняльною про­стоте її здійснення, хоча об'єктивно ефективність її набагато нижча, ніж практики у складі учнівських бригад.

В той же час досвід показує, що при правильної організації практики, умілому керівництві нею з боку майстра виробничого навчання, при встановленні нормальних ділових стосунків між учбовим закладом і підприємством, майстром і керівниками підрозділів підприємства і кваліфікованими робітниками, в бригадах яких учні проходят практику, така форма організації і проведення виробничої практи­ки дає сповна задовільні результати.

Узагальнюючи досвід, можна виділити наступні основні питання діяльності майстра виробничого навчання по керівництву практикою учнів при включенні їх в бригади кваліфікованих робітників:

• інструктаж учнів (ввідне, поточне, заключне) про способи і засоби виконання виробничих робіт;

• контроль правильності завантаження учнів роботами, типовими і характерними для їх професії;

• участь в прийманні робіт, виконаних учнів; оцінка ус­пішності учнів;

• видача, керівництво і контроль виконання учнями завдань, по вивченню сучасної техніки і технологій, що використовуються на підприємстві;

• переміщення учнів по об'єктах роботи, робочих місцях, ділянках відповідно до програми практики і графіка пере­мещения;

• допомога учням у веденні щоденників практики, контроль правильності ведення щоденників;

• організація навчання учнів сучасним передовим при­емам і способам виконання виробничих робіт, що вирористовуються на підприємстві.

Важливе значення для успішності практики учнів у складі виробничих бригад мають ділові взаємини майстра з кваліфікованими робітниками бригад, де учні проходят практику. Ці взаємини багато в чому впливають на установлення контактів робітників, фахівців з учнями, включеними в бригади.

Ввідний інструктаж учнів, як правило, проводить кваліфікований робітник, з яким працює учень в бригаді. Проте і майстер виробничого навчання, використовуючи створені сприятливі умови, також проводить інструктаж учнів, перш за все при перестановці учнів на нові робочі місця або нове устаткування, новий вигляд робіт. Фактично проводиться змішаний ввідно-поточний інструктаж. Воно включає звичайно наступні питання:

• характеристика робіт, що виконуються на даному робочому місці, технічні вимоги до них;

• особливості пристрою і роботи устаткування, приладів; спо­собы вживання інструментів, пристосувань; режими роботи устаткування, способи управління ним, правила відходу;

• розбір технічної і технологічної виробничої до­кументації, характерної для даного робочого місця або вигляду роботи;

• роз'яснення конкретних обов'язків учнів на робочому місті; особливості процесу виконання роботи, способи самокон­троля і підсумкового контролю виконаних робіт;

• пояснення і показ прийомів і способів виконання виробничих робіт, характерних для даного робочого місця;

• розгляд особливостей організації праці, робочого місця, правил безпеки, санітарно-гігієнічних вимог до процесу виконання виробничих робіт;

• розбір способів забезпечення необхідної продуктивності праці;

• роз'яснення, від кого і по яких питаннях учні повинні отримувати поточні вказівки в процесі роботи, хто і по яких питанням обслуговує дане робоче місце; порядок здобуття матеріалів, інструментів; інформація учням, до кого звертатися в разі неполадок в роботі устаткування.

Це, природно, загальна схема такого інструктажу. Нею слід користуватися з врахуванням конкретних особливостей змісту і організації виробничого процесу.

Сутність поточного інструктажу учнів полягає в тому, що майстер стежить за виконанням учнів вимог техно­логічного процесу і правильним використанням устаткування, належним доглядом за ним, дотриманням правил безпеки, організацією робочих місць. Час і вміст такого інструктування диктується ходом виробничого процесу, характером роботи учнів. Майстрові не слід втручатися в поточну ра­боту учнів і давати йому вказівки в процесі його спільної роботи з кваліфікованим робітником. Це зазвичай робиться у час перерв в роботі. Втручання в поточну роботу учнів виправдано лише при порушенні технології або правил безпеки. У будь-якому випадку поточні вказівки і зауваження учню в ході його виробничої роботи в бригаді доречні лише тоді, коли майстер переконаний в їх правильності, своєчасності і виробничій необхідності.

Шляхом індивідуального поточного інструктажу учнів в процесі їх роботи майстер допомагає їм самостійно при­ймати виробничі рішення, долати труднощі, що виникали в роботі, освоювати найбільш раціональні прийоми і методи праці, сприяючі збагаченню їх виробничого досвіду.

Керівництво майстра роботою учнів не обмежується толь­ко цим. Майстер обов'язково бере участь в розборі спільного з учнями виробничих завдань на початку зміни, при переході від однієї роботи до іншої, при здачі виконаних робіт. Особливу увагу майстер приділяє учням, що закінчуючим чергове складне завдання. Спільно з учнем він перевіряє відповідність виконаних робіт встановленим вимогам, розбирає з ним достоїнства і упущення в роботі, спільно з уча­щимся пред'являє виконану роботу у відділ технічного кон­троля.

В процесі керівництва виробничою практикою слід як можна більш повно і ефективно використовувати можливості виробничого інструктажу, що проводиться в цеху, на ділянці, у виробничій бригаді, стежити за використанням учнів отриманих при цьому вказівок і рекомендацій в своїй поточній роботі.

Велику методичну допомогу майстрові в керівництві виробничою діяльністю учнів надає використання розроблюваємих на підприємстві інструктивно-технологічних документів, а також матеріалів науково-технічної інформації.

На закінчення приведемо пам'ятку, рекомендаціями якої слід керуватися для підвищення ефективності проведення виробничої практики.

28. МАЙСТЕР ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ – ВЧИТЕЛЬ І ВИХОВАТЕЛЬ МОЛОДІ.

Майстер виробничого навчання, як і інші інженерно-педагогічні працівники училища, повинен пам'ятати, що виховний процес базується на принципах учнівського са­моврядування, передбачає відносини взаємної довіри і поваги викладача, майстра та учнів, їхню спільну відпо­відальність за справи колективу, за долю кожного його члена. Учнівські самодіяльні організації та об'єднання за інтересами функціонують на демократичних засадах, на основі громадянських прав і свобод, загальнолюд­ських цінностей та моралі.

Відповідно до статті 7 Закону «Про освіту» учні й працівники освіти можуть створювати у навчально-ви­ховних закладах первинні осередки громадсько-політич­них організацій, членами яких вони є. У поза навчальній діяльності можуть використовуватись різноманітні фор­ми роботи, клуби і гуртки художньої, технічної творчості, раціоналізаторів та винахідників, університети народо­знавства, творчі об'єднання дослідників історичної спад­щини тощо. Утвердженню й розвитку національно-куль­турних та професійних традицій сприяють естетичне ви­ховання, багатоаспектна краєзнавча, туристська робота, широка участь вихованців в охороні пам'яток природи, історії та культури, у відродженні народних промислів, фольклору, пісенної і музичної культури різних регіонів України.

Успішне педагогічне керівництво вихованням май­бутніх робітників передбачає поєднання зовнішніх і внутрішніх стимулів. Зовнішні стимули — це вимоги, які виходять від майстра і спонукають учнів до певних дій. До цих стимулів належать також умови й обставини, в яких відбувається педагогічний процес.

Внутрішні стимули виходять від самих учнів, вони містять, зокрема, реакцію вихованців на поради й вка­зівки майстра. Коли зовнішні вимоги приймаються учнем і стають його внутрішніми вимогами до себе, тоді застосовувані вихователем засоби і методи виховання набувають неначе подвоєної сили

Проблема стимулів органічно пов'язана із стилем пе­дагогічного керівництва: виховна робота повинна відповідати рівневі розвитку юнаків і дівчат, умовам, в яких вони живуть і працюють. Тому, плануючи виховну робо­ту з учнями, слід передбачити цілком конкретні заходи колективного та індивідуального характеру.

Для того щоб виховна робота за своїми формами і методами відповідала змісту навчально-виховної діяль­ності учнів, слід диференціювати її за періодами навчан­ня: вступний, підготовчий, період освоєння професії та контрольно-заключний.

У кожний з періодів перед учнями ставляться цілком конкретні завдання, адже рівень трудової і моральної вихованості перебуває в постійній динаміці, змінюються ступінь розвитку колективу, характер виховної роботи.

Різноманітність умов, у яких здійснюється професій­на підготовка учнів, неоднакова її тривалість, специфіка форм навчання, особливості профілів підготовки не доз­воляють сформулювати універсальні вимоги до вихов­ної роботи майстрів виробничого навчання. Разом з тим можна визначити основні з них у формі певних зав­дань.

Виховання в учнів любові й поваги до праці як пер­шої життєвої потреби пов'язане з такою організацією навчального процесу, яка забезпечує свідоме засвоєння учнями знань, формування у них міцних навичок, розви­ток пізнавальних здібностей, вироблення навичок само­освіти.

Велике виховне значення має проведення зборів са­мими учнями. На обговорення загальних зборів слід ви­носити питання підготовки до екзаменів і до подання кваліфікаційних пробних робіт, результати навчальної роботи групи за певний час, стан успішності і дисцип­ліни учнів, звіти про виконання колективних дору­чень.

Важливе завдання полягає в тому, щоб систематично навчати учнів усього нового, передового, що впроваджу­ється у виробництво (організація, норми, технологічні процеси, робочий інструмент, пристрої). З самого почат­ку навчання учні повинні добре уявляти собі свою про­фесію в розвитку, знати, якими знаннями і виробничими уміннями їм доведеться оволодіти для кваліфікованого виконання робіт.

Виховна робота майстра має спрямовуватися на роз­виток в учнів свідомого ставлення до навчання, прагнен­ня до підвищення рівня своїх знань, удосконалення на­вичок, оволодіння передовими методами праці. У нього завжди є можливість показати учням значення їх загаль­ноосвітньої підготовки. Особливо важливо це для тих вихованців, які недооцінюють теоретичні знання.

Потрібно залучати учнів до активного громадського життя. Важливе виховне значення має їхня участь на заключній стадії навчання у діяльності комплексних бригад робітників.

Важливою умовою ефективності виховних зусиль майстра є його особистий приклад, ділова кваліфікація, глибоке знання справи, моральні якості, сувора вимогли­вість до себе, доброзичливе ставлення до учнів, тактов­ність, невимушеність поведінки. Майстер повинен бути для учнів зразком витримки, принциповості й справедли­вості. Його особистий приклад допомагає і в формуванні в учнів дбайливого ставлення до суспільної власності. Завдання полягає в тому, щоб зробити бережливість по­требою учня, невід'ємним компонентом його виробничої діяльності.

Провідне місце в системі виховної роботи, здійсню­ваної майстром виробничого навчання, належить індиві­дуальному підходу до учнів. Сутність його в тому, що майстер визначає, яких позитивних і негативних впливів під час навчально-виховної роботи зазнає кожний учень, встановлює шляхи усунення негативних впливів, допома­гає учневі усвідомити допущені помилки і вказує, як їх виправити, створює кожному учневі умови, що сприяють досягненню успіхів у навчанні і праці, враховує громад­ську думку колективу, домагається, щоб вона позитивно впливала на кожного вихованця; проводить індивідуаль­ну роботу з батьками учнів.

Щоб досягти успіху в навчально-виховній роботі, слід враховувати вікові та індивідуальні особливості учнів, знати їх інтереси, нахили і прагнення, здібності і звич­ки, рівень знань і навичок, набутих раніше.

Однією з принципово важливих умов забезпечення індивідуального підходу майстра до учнів є виховання в них самостійності, а саме:

• уміння розбиратись у вимогах, що ставляться до ро­боти, планувати свою діяльність і домагатися виконання накресленого плану;

• забезпечення виконання виробничих норм;

• уміння долати труднощі в роботі;

• застосування нових прийомів праці на основі досвіду передовиків виробництва;

• ощадливе витрачання матеріалів та електроенергії; утримання обладнання, інструменту і пристроїв у зразковому стані;

• намагання виготовляти вироби лише відмінної яко­сті.

Проте надавати молодій людині самостійність треба з певною обережністю, враховуючи ступінь її трудової підготовки. Важливо не підказувати учням готових рі­шень, а підводити їх до самостійних висновків і дій.

Позитивним фактором у виховній роботі є правильні взаємовідносини майстра і учнів, що базуються на вза­ємній повазі. Майстер повинен давати учневі можливість висловити свою думку, виявляти довір'я до його знань, утримуватися від поспішних і категоричних заперечень та висновків. Майстер радиться з учнями з виробничих питань, обговорює з ними плани роботи, розкриває перед ними перспективи зростання, тобто створює атмосферу довір'я, викликає учнів на відверту розмову, радиться з ними перед тим, як прийняти певне рішення.

29. СКЛАДОВІ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ МАЙСТРА: ПЕДАГОГІЧНИЙ СТИЛЬ, ТАКТ ТА ПЕДАГОГІЧНА ТЕХНІКА.

Ці доданки педагогічної майстерності особливо виділені через їх виняткову значущість в педагогічній деятель­ности майстри виробничого навчання як вчителі і вихователя.

Педагогічний стиль — це система педагогічних засобів і методичних прийомів, що використовуваються майстром виробничого навчання в учбовому процесі і у взаєминах з учнями, що характеризує його педагогічну індивідуальність.

Поняття «Педагогічний стиль» розглядається зазвичай вдвух взаємозв'язаних аспектах: по-перше, стосовно стилю саілкування між педагогом і учнями (міжособовою), по-друге, стосовно організації і методики процесу навчання (функ­ціонально-діловий).

Позитивний педагогічний стиль, як і педагогічна майстерність в цілому, не є природженою якістю, а формується в процесі практичної педагогічної діяльності, а також педагогічного самоудосконалення.

Виділяють наступних основних типів стилів педагогічного спілкування:

демократичний (або стиль дружньої прихильності) — пе­дагог прагне, аби кожен учень був самостійним і відповідав за свої дії перед колективом, а не лише перед ним. Його установка на стосунки з учнями — максимум довіри і пошани до них, але не примусово;

авторитарний (спілкування — дистанція) — у взаєминах з учнями способи дії засновані на підпорядкуванні. Педа­гог прагне до одноосібного управління групою і встановлює суворий контроль за виконанням вимог, що пред'являються ним. Перетворення «дистанційного показника» в основу педагогічного спілкування різко знижує загальний рівень успішності спільної роботи педагога і учнів;

ліберальний — педагог вельми терпимо відноситься до всіх пе­рипетиям життю учбової групи, не втручається у справи учнів без крайньої необхідності, не проявляє особливої ініціативи в організації тих або інших справ. Різновидом цього типа сти­ля спілкування є спілкування-загравання, властиве для деяких початківців молодих педагогів, пов'язане з невмінням організувати продуктивне педагогічне спілкування. По суті — це прагнення завоювати помилковий, дешевий автори­тет в учнів, що протиречить вимогам педагогічної етики.

У педагогічній діяльності у кожного педагога, майстра виробничого навчання ці стилі виявляються по-різному, не в «чистому» вигляді, а залежно від ситуації.

Найпліднішим є спілкування педагога з учнями на основі використання ідей «педагогіки співпраці». У ос­нове цього стилю лежить єдність високого професіоналізму педагога і його етичних установок, взаємодія і співпраця педаго­гів і учнями в учбово-виховному процесі. Такий стиль спілкування відрізняв педагогічну діяльність А.С. Макаренко, В. А. Сухомлінського, він характерний для діяльності кращих пе­дагогів професійних учбових закладів.

У аспекті організації і методики навчання можна виділити наступні загальні характеристики позитивного педагогічного стилю: цілісність, насиченість змістовним матеріалом; велика щільність уроку (заняття); інтерес учнів до учбової і учбово-виробничої діяльності; висока активність учнів впродовж всього заняття; емоційний тонус; ділова атмосфера у поєднанні з невимушеністю і природністю.

Не ототожнюючи педагогічний стиль з методами викладання і інструктування, слід підкреслити, що індивідуальний стиль педагога передбачає і свої методичні прийоми і засоби, умілий підбір яких характеризує особливості його педагогічної діяльності.

Для ілюстрації позитивного педагогічного стилю учбової роботи досвідчених майстрів виробничого навчання приве­дем деякі, узяті з аналізу їх уроків дані:

• починає заняття (урок) вчасно, без зайвого «розгойдування» і метушні; береже робочий час своє і учнів, вимагає цього від учнів в процесі їх роботи;

• утримує своє робоче місце в ідеальному порядку, виявляючи цим приклад для учнів;

• особливу увагу приділяє чіткості, дохідливості, наочності демонстрації прийомів і способів виконання трудо­вых операцій, що вивчаються, і учбово-виробничих робіт;

• постійно мотивує учбово-виробничі завдання на усвідомлене виконання учнями;

• уміє «тримати групу в руках»; вчасно і тактовно присікає порушення трудової і технологічної дисципліни, що намітилися;

• на уроці завжди знаходиться серед учнів, спостерігаючи за їх ра­ботой і проводячи поточний інструктаж;

• прагне не допускати вживання учнями в процесі роботи неправильних трудових прийомів і способів;

• не залишає без уваги жодного випадку порушення учнями правил безпеки і недбалої організації робочого місця;

• при прийманні виконаних учнями робіт звертає увагу не лише на виконання технічних вимог до якості, але і на їх красу і акуратність виконання;

• постійно привчає учнів користуватися в роботі інструкційною, технічною і технологічною документацією;

• заохочує і стимулює ініціативу, самостійність, кмітливість учнів в процесі роботи.

Враховуючи, що багато майстрів паралельно з виробничим навчанням ведуть уроки спеціальних предметів, проілюструємо деякі показники позитивного стилю викладача, виділені на основі вивчення передового досвіду:

• широко практикує продуктивну роботу на уроці всіх учнів, постійно активізує їх мислення, спонукає до самостійних міркувань і висновків; противник передачі «розжованих» знань;

• головне, чому хоче навчити учнів, — самостійність в думках;

• перетворює рішення кожної задачі на маленьке дослідження;

• на перше місце ставить інтереси і цілеспрямованість учнів;

• учні вчаться не тому, що цього хоче викладач, а тому, що їм цікаво, вони розуміють мету навчання;

• постійно систематично учить учнів працювати з книгою;

• завжди прагне, аби кожен учень працював із захопленням, з повним використанням своїх можливостей;

• робоча обстановка на уроці спокійна, ділова, немає напруженості і погрози провалу; постійно береже учбовий час на уроці;

• часто практикує лекції, семінари, практикуми, уроки запитань і відповідей, ділові і інші дидактичні ігри, інші фор­ми занять, стимулююча самостійність і активність мислення учнів;

• опитування проводить не від випадку до випадку, а регулярно; контролює при цьому не лише виконання чергового домашнього зада­ния, а знання вузлових питань за матеріалом, вивченим після попереднього виклику для відповіді.

Від стилю роботи майстра, викладача багато в чому залежить ре­зультативность учбової діяльності учнями, уміння застосовувати отримані знання і засвоєні способи дії в різних учбових і виробничих ситуаціях.

Майстри виробничого навчання, що володіє педагогічною майстерністю, характеризує також педагогічний такт — відчуття міри, педагогічній доцільності всього того, що він робить, виучувавши і виховуючи своїх учнів. Педагогічний такт грунтується на глибокому знанні і розумінні психології учнів, вдумливому, уважному і доброзичливому відношенню до них.

Педагогічний такт виявляється в умінні педагога знаходити найбільш ефективні способи дії на учнів, додержувати педагогічну етику у вживанні виховних дій, враховуючи конкретне педагогічне завдання, особливості і можливості особи учня, конкретну педагогічну ситуацію; у умінні триматися з учнями гідно і доброзичливо, розмовляти з ними, не зачіпаючи їх самолюбства, в розумінні стану учня, в умінні підтримати його, в умінні створювати і об'єднувати учнівський колектив. Досвідчений, тактовний педагог ніколи не зловживає вимовами і навіяннями учню у присутності його товаришів; осуд перед колективом він вважає крайнім заходом. У спілкуванні з учнями його характеризує справедливість, витримка, уміння володіти со­бою, управляти своїми відчуттями, настроєм, переживаннями, темпераментом. Засуджуючи вчинок, досвідчений майстер завжди прагне показати учням, що це неприємна для нього, але необхідна для учня міра, направлена на припинення його про­махів.

Антипод педагогічного такту — нетактовність, грубість, зло­пам'ятність, приниження особи учня, рознесення, крик, лайка і т. п., чим, на превеликий жаль, ще грішать деякі, вибачте на слові, «педагоги» і що несумісно не лише з пе­дагогічною майстерністю, але з педагогічною діяльністю взагалі. Не володіючи педагогічним, та і не тільки педагогічним, але і просто людським тактом, внутрішньою культурою, витремкою, ввічливістю, здатністю прощати дрібниці, немає чого йти в педагоги.

Відомий психолог, професор Н. Б. Страхов, зна­чний вклад, що вніс, у вивчення педагогічного такту, називає наступні його ознаки, які можна розглядати як своєобразні правила педагогічного такта:

• природність, простота звернення, не допускаюча фаміл'ярності;

• щирість тону, чужда всякій фальші;

• довіра до учня без потурання;

• вираження прохання без нав'язливості;

• рекомендації і поради без нав'язливості;

• дія у формі пропозиції, навіювання і вимоги без придушення особи учня;

• серйозність тону в обігу, але без того, аби створювати «на­тянутость» обстановки;

• іронія, гумор без глузливості, що принижує гідність особи учня;

• вимогливість без дріб'язкової прискіпливості;

• доброзичливість без підлабузнювання;

• наполегливість без упертості;

• діловий тон без дратівливості, сухості і холодності;

• послідовність у вживанні виховних дій без коливань і необгрунтованої відміни вимог; розвиток са­мостійності без зайвої опіки;

• прудкість орієнтування, своєчасність виховного впливу без поспішності і необачності рішень;

• уважність до учня без підкреслення того, що педагог спостерігає за його поведінкою;

• спокійна зосередженість і врівноваженість в спілкуванні, що виключає байдужість і непотрібну збудливість;

• уміння вести з учнем бесіду без поверхневого поучитель­ства і моралізування.

Одним з важливих доданків педагогічної майстерності яв­ляется педагогічна техніка, яку можна розглядати як арсенал педагогічних засобів, педагогічних умінь і навиків, за допомогою яких педагог (викладач, майстер виробничого навчання) безпосередньо здійснює учбовий процес. Ці педагогічні засоби завжди індивідуальні, неповторювані, засновані на використанні педагогом своїх сильних особових якостей. Педагогічна техніка включає дві групи умінь: уміння управляти собою і уміння взаємодіяти з учнями в процесі вирішення учбових завдань.

Перерахуємо деякі найбільш характерні прояви пе­дагогічної техніки стосовно діяльності майстра виробничого навчання:

чітка, дохідлива, наочна демонстрація прийомів і спосо­бів виконання трудових операцій і учбово-виробничих робіт, ефективна техніка мови;

скромність і простота спілкування з учнями;

спокійна стриманість, ввічлива строгість, ненастирлива пунктуальність;

уміле володіння діалоговими формами учбового спілкування з учнями, зокрема ведення евристичної бесіди, «ділових ігор», колективних обговорень і т.п.;

володіння ефективними способами проблемного викладу і постановки учбових проблем, зокрема використовуючи природну проблемну учбово-виробничих ситуацій;

багата педагогічна уява, здатність импровизи­ровать, бути завжди «новим» для учнів;

емоційність ведення учбового процесу, жвавість, способ­ность захопити учнями, викликати їх відповідь емоційну реак­цию;

уміння доводити, переконувати учнями, не нав'язуючи їм свое­го думки;

уміле володіння основними методичними прийомами текуще­го інструктажу учнів в процесі їх учебно-производ­ственной діяльності;

педагогічна уважність, здатність чітко стежити за «зворотним зв'язком», за реакцією учнів на свої дії;

об'єктивна вимогливість і строгість, справедливість в критиці провини — упор робити на факт, а не на суб'єкт крити­ки і так далі

А. С. Макаренко, який в своїй педагогічною деятельнос­ти надавав велике значення педагогічній техніці, рекомен­довал звертати увагу на такі «дурниці», які по суті частенько є вирішальними: як стояти, як сидіти, як под­няться із стільця, з-за столу, як підвищити голос, посміхнутися, як поглянути, вважаючи, що цьому можна і потрібно вчитися постійно. Майстер, як актор, на сцені знаходиться весь час у полі зору уча­щихся, які всі швидко помічають, на все реагують. Тому привабливий зовнішній вигляд, охайність, подтянутость, відчуття міри в кольорі і фасоні одягу і тому подібне — все це теж складові частини педагогічної техніки, педагогічної майстерності.

Вигострена педагогічна техніка — це певний авто­матизм окремих елементів педагогічної діяльності. Одна­ко необхідно розумно поєднувати такий автоматизм з педагогічною творчістю. Автоматизм в педагогічній діяльності корисний до тих пір, поки він позбавляє педагога від скутості, від необходимо­сти обдумувати кожен свій крок. Автоматизм шкідливий, якщо він рас­пространяется на всю систему діяльності майстра, якщо майстер здійснює процес навчання однаково з року в рік, не реагуючи на нові, неповторні ситуації. Іншими словами, автоматизм вре­ден, якщо заважає творчому зростанню педагога.

30. ПЕДАГОГІКА СПІВПРАЦІ.

В умовах сучасних тенденцій до гуманізації і широкої демократизації освіти, становлення у зв'язку з цим нового педагогічного мислення помисли передової педагогічної громадськості знаходять своє втілення в реалізації ідей «пе­дагогики співпраці», в яких відбиті і сконцентрирова­ні нові напрями і чинники і педагогічного стилю, і педагогічного такту, і педагогічної техніки педагога.

«Педагогіка співпраці» є однією з найбільш все­объемлющих і багатющих педагогічних узагальнень, що викликали до життя багаточисельні інноваційні процеси в освіті. Назва ця була дана групою педагогів-новаторів 80-х рр. про­шлого століття. У їх узагальненому досвіді з'єдналися кращі тра­диції радянської школи, досягнення російської і зарубіжної педагогічної для психологотипу науки і практики. Її ідеї увійшли майже до всіх сучасних педагогічних технологій, склали основу втілення в життя концепції нового педагогічного мишлення. «Педагогіка співпраці» як прояв нового педаго­гического мислення характерна для всіх освітніх установ, всіх структурних елементів учбово-виховного процесу, у тому числі і для виробничого навчання.

У сучасних умовах «педагогіка співпраці» розглядається як гуманістична ідея спільною розвиваючою діяльності учнів і їх вчителів, побудована на усвідомленні педагогом і учнями спільності цілей в педагогічному процесі. Педагог і учні в учбово-виховному процесі є рівноправними партнерами. При цьому педагог виступає як авторитетний порадник, старший товариш, а учні отримують достатню самостійність як в придбанні знань і досвіду, так і у формуванні власної життєвої позиції. Відношення співпраці забезпечують умови для вільного розвитку творчої індивідуальності і активності учнів, а також для виховання колективізму, товариства, взаємодопомоги, дисциплінованості.

Педагогічна співпраця — явище двостороннє, що предполагає участь в нім обох суб'єктів педагогічного про­цесу. Немає учіння без захоплення, і немає учіння без вимог. Тут немає протиріччя — це дві сторони «педагогічної медалі», що складають її єдність. Не можна орієнтуватися лише на працелюбних, спраглих знань і умінь, що бажають успішно вчитися, творчо працюючих учнів. Є дуже здатні учні, але немало і таких, які лінуються, не хочуть вчитися, яких до цього треба привчати, а інколи — навіть змушувати. Але це наші діти, і ми не можемо виключити їх з сфери нашої педа­гогического уваги. Педагогічний обов'язок кожного учите­ля (викладача, майстра) — постійно і неодмінно активізувати процес навчання, включати кожного учня в активну учбову і учбово-виробничу діяльність. Раз є різні учні, значить, мають бути і різні підходи до їх навчання і виховання. Таким чином, педагогічна співпраця — це не лише взаємодія, не лише довіра і взаємна пошана, але і вимогливість, висока відповідальність учнів.

Педагогічна співпраця, вибір відповідного сти­ля взаємин з учнями вимагають педагогічного такту, майстерності, досвіду роботи педагога. Тому недивно, що ідеї педагогічної співпраці набувають поширення і підтримку перш за все в досвідчених, творчо працюючих педаго­гов-новаторов. В той же час це не означає, що «педагогіка співпраці» — надбання лише «педагогічних маяків». Кожен педагог, прагнучий до опанування педагогічної майстерності, повинен і може бути її активним послідовником.

Значення «Педагогіки співпраці» виходить далеко за межи методики і організації навчання. Це свого роду стратегія учбово-виховного процесу. В той же час «педагогіка співпраці» — ця цілісна методична система, характерними чер­тами якими є:

створення творчої атмосфери на кожному уроці, кожному за­нятті; постійне перетворення учнів з об'єкту навчання в суб'єкт учбового процесу; забезпечення упевненості учнів у власних силах, в можливості досягненні успіху; виключення, як правило, методів примусу учнів до вчення;

демократичний, доброзичливий стиль учбових занять, невимушена атмосфера спілкування педагога з учнями, учнів між собою; створення умов просування вперед «слабо­му» і прискореного розвитку «сильних»; організація добровільної взаємодопомоги «сильних» учнів «слабким»;

створення на кожному занятті комфортних умов учбово-виховного процесу: обстановка радості успіху; зняття боязні провалу і негативної оцінки; широка практика оцінного спілкування педагога з учнями; емоційна розкутість, заохочення ініціативи і запитань учнів до педагога і один до одного;

широке вживання педагогічних засобів, що спонукають учнів до активної пізнавальної діяльності: евристичні бесіди, «продуктивні» питання, творчі завдання, самостійні роботи, збудження і підтримка інтересу учнів всіх його видах і проявах, забезпечення позитивної мотива­ції учнів в ученні, заохочення і підтримка високого рівня допитливості учнів, вживання «активних» форм і методів організації і проведення занять;

об'єктивність і справедливість оцінки учбових успіхів учнів, використання політики оцінки для підвищення якості вчення; вживання таких форм і методів контролю, які стимулють вчення без примусу; широке вживання самокон­троля і самоаналізу учнями своїх учбових успіхів.

В умовах професійної освіти, зокрема виробничого навчання, реалізація ідей «педагогіки співпраці» має певні особливості стосовно тимчасових періодів процесу навчання. У перші місяці навчання провідну роль в навчанні і вихованні учнів грає авторитет майстра, викладача. У цей період відбувається взаємне зна­йомство майстра і учнів, вчаться один з одним, починає складатися учнівський колектив, учні починають освоювати умови в новому для них учбовому закладі, знайомитися з новими порядками і вимогами, новим режимом навчання і роботи. Тому співпраця в даний період вимагає особливого педаго­гического такту і обережності.

На «середньому» етапі навчання (друге півріччя першого курсу, другий курс) в учнів розвивається самостійність мислення, учбовій і учбово-виробничій діяльності, формується власна точка зору; вони особливо схильні до участі в різного роду об'єднаннях, кружках, високо цінують дружбу, това­рищество, справедливість. Даний період найбільш сприятливий для виховання колективізму, і співпраця майстра, учнів, учнівського колективу в цілому може бути виняткове плідним.

На завершуючому етапі освоєння професії (третій курс) в учнів формуються професійні інтереси. Преоблада­ют не механічне, а осмислене критичне засвоєння знань, більш цілеспрямований відробіток професійних умінь. На цьому періоді навчання найбільш розумним є поєднання співпраці з наданням учням значної свободи і самостійності у вирішенні окремих проблем і пошуку цікавої їх інформації.

Зрозуміло, приведена схема вельми умовна і відносна. У кожному окремому випадку слід брати до уваги уро­вень загального розвитку учнів, їх фізичний і психічний стан, конкретну обстановку в учбовому закладі. Крім того, необхідно враховувати ще ряд важливих умов, головні з яких наступні:

бажання майстра співробітничати з учнями, наявність у нього достатній педагогічній для психологотипу підготовленості, позитивних особових якостей педагога-вихователя, володіння основ­ними принципами «педагогіки співпраці»;

згуртованість і працездатність учнівського колективу. Співпраця і колектив розвиваються одночасно, тому перше завдання майстра - згуртувати учнівський колектив;

підтримка керівництва учбового закладу.

У учбовому закладі має бути дружній педагогічний колектив, що прийняв і реалізовує ідеї «педагогіки співпраці» широким фронтом. «Педагогіка співпраці» в такому колективі повинна розглядатися як найважливіший принцип меж­предметних зв'язків.

На закінчення приведемо «Пам'ятку майстрові», в якій на основі узагальнення передового педагогічного досвіду сформульовані деякі правила вдосконалення педагогічної майстерності, витікаючі з основних принципів «педагогіки співпраці».

Вчиться читати по обличчям учнів; прагніть побачити, чого вони чекають від вас.

Частіше ставте себе на місце ваших учнів, прагніть зрозуміти їх скруту.

Заохочуйте навіть найменші спроби учнів думати і робити не за шаблоном, не по готовому рецепту, а по-свойому, самостійно, творчо.

Допомагайте учням досягти мети, але не нав'язуйте сво­єї думки.

Як можна частіше давайте учням відчути радість успіху.

Не опікайте учнів по дрібницях, довіряйте їм по крупному рахунку.

Умійте прощати учням дрібні провина, не зводіть ме­лочи в принцип.

Прагніть бути завжди підтягнутим, охайним, акуратним не лише зовні, але і внутрішньо.

Ні в якому разі не перетворюйте виховання на сухі нудні, докучливі нотації і моралі.

До всіх учнів, незалежно від симпатій, відноситеся ров­но, з єдиними мірками вимогливості.

Жоден вчинок, жодна хороша справа учнів не повинно проходить мимо вашої уваги; учні завжди повинні чув­ствовать, що майстер все бачить, майстер все знає.

У взаєминах з учнями, навіть в найскладніших випадках і ситуаціях, не принижуйте людської гідності уча­щегося.

До серйозних покарань прибігайте украй рідко, прагніть обійтися без них.

Завжди підтримуйте бадьорий, життєрадісний стиль і тон в діяльності колективу групи.

Доріг до сердець і розумів учнів безліч: захоплююча цікава розповідь, задушевна розмова, справедлива оцінка, творчий успіх, зустріч з цікавими людьми, особа педа­гога... Педагогічна майстерність полягає в тому, аби йти не однією дорогою, а всіма відразу, шукати нові.