18. Правовий статус громадян-підприємців

Ст. 42 Конституції України закріплює правило, згідно з яким «кожен має право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом». Ст. 26 Конституції України і ст. 129 ГК України розповсюдили на іноземців та осіб без громадянства, що легально здійснюють господарську діяльність в Україні, такі самі права та обов’язки, які встановлені для громадян України, за винятком випадків, передбачених законом. Громадянин стає суб’єктом господарювання після реєстрації в установленому порядку як підприємця. Особливістю правосуб’єктності громадян-підприємців є обсяг майнової відповідальності таких осіб. Річ у тому, що громадяни-підприємці відповідають не тільки тим майном, яке використовується ними для здійснення підприємництва, але й всім іншим майном, що належить їм на праві приватної власності (включаючи частку в спільній сумісній власності подружжя), окрім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернуте стягнення.  Як випливає із змісту ст. 50 ГК України, право на здійснення підприємницької діяльності має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.  Повна цивільна дієздатність наступає:  - при досягненні особою повноліття (18 років);  - до повноліття – з моменту вступу до шлюбу у випадках, коли це дозволено законодавством.  Крім того, згідно із ст. 35 ГК України повна дієздатність може бути надана за наявності письмової згоди на це батьків (усиновителей), опікуна або органу опіки та піклування громадянину, який:  - досяг 16 років і працює за трудовим договором;  - досяг 16 років і бажає займатися підприємництвом;    - записаний матір’ю або батьком дитини. У цьому випадку громадянин набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації як підприємець. Правоздатність і дієздатність фізичної особи може бути обмежена судом тільки у випадках і в порядку, передбачених законом. При обмеженні дієздатності громадянин втрачає право на здійснення підприємницької діяльності.  На підставі аналізу чинного законодавства можна систематизувати категорії осіб, яким заборонено займатися підприємницькою діяльністю. Це:  - Президент України, члени Кабінету Міністрів України, посадові особи центральних державних і місцевих органів, інші державні службовці;  - народні депутати України і депутати місцевих рад;  - посадові особи органів прокуратури, суду, безпеки, внутрішніх справ, нотаріату; - військовослужбовці, а також громадяни, які проходять альтернативну службу; - особи, щодо яких вироком суду заборонено здійснення підприємництва впродовж певного терміну.

19. Підприємство як основний господарюючий суб’єкт

Згідно зі ст. 62 ГК України, підприємство – це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних і особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, научно-дослідної, торгової, іншої господарської діяльності. Таким чином, ГК України розглядає підприємство як найважливішого суб’єкта і форму господарювання. Підприємство володіє правами юридичної особи. Воно, якщо законом не встановлене інше, діє на основі статуту, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунок в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, самостійно визначати чисельність працівників і штатний розклад, зобов’язано вести податковий і бухгалтерський облік, здавати звітність в установленому порядку. Відповідно до ч. 5 ст. 62 ГК України, підприємство не має в своєму складі інших юридичних осіб.  Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі об’єднання прав власника з господарського використання свого майна та участі трудового колективу в управлінні підприємством. Власник здійснює свої права з управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи (наприклад, наглядова рада АТ) відповідно до статуту підприємства або інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений їм орган призначає (обирають) керівника підприємства, укладаючи з ним трудовий контракт.  Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти наступні види підприємств (ст. 63 ГК України):  - приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян або суб’єкта господарювання (юридичної особи);  - підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);  - комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;  - державне підприємство, що діє на основі державної власності;  - підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності)