67. Розрахунки по інкасо (з використанням інкасового доручення)

Згідно зі ст.ст. 1099-1101 ЦК України характеризуються тим, що банк (банк-емітент) за дорученням клієнта здійснює дії з одержання від платника платежу та/або акцепту платежу (наприклад, з одер­жання акцепту переказного векселя).  Розрахунки по інкасо можуть бути трьох видів, два з яких є інкасо документів, що не вимагають згоди платника і одне — перед­бачає таку згоду. Розглянемо ці види інкасо.  Розрахунки по інкасо документів, що вимагають згоди плат­ника, є інтегративною формою розрахунків, за якою одержувач коштів доручає банку, який його обслуговує, отримати грошовий платіж від платника після надання («проти») комерційних доку­ментів або в результаті інших інструкцій.  Основою регламентації інкасової форми розрахунків є норма­тивні акти НБУ, а також Уніфіковані правила по інкасо в редакції 1995 р., публікації Міжнародної торгової палати № 550.  Розрахунки по інкасо в порядку примусового списання (стяг­нення) — це специфічна інструментальна форма розрахунків, за якою у випадках, встановлених законами України, банк здійснює платіж з рахунка платника, поза його волевиявлення, на підставі платіжної вимоги одержувача. Примусове списання коштів відпо­відає усталеному поняттю «безспірне стягнення коштів».  Розрахунки по інкасо в порядку договірного списання є само­стійною інструментальною формою розрахунків стосовно примусо­вого списання (стягнення) коштів. Поняття договірного списання вперше було встановлене в Законі «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» і охоплює собою процедуру, за якою банк реалізує платіжну вимогу, ініційовану одержувачем, на виконання договору між платником і одержувачем.  Стаття 1071 ЦК України передбачає можливість списання бан­ком коштів з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі укладеного між ними договору (а не договору клієнта з іншими особами). Тому одержувач має право ініціювати договірне списання лише у разі, коли в договорі банківського рахунка його контрагента обумовлена умова про договірне списання.  У договорі між клієнтом і банком, який його обслуговує, може пе­редбачатися, наприклад, договірне списання плати за розрахунково- касове обслуговування. Тут сам банк виступає ініціатором списання.

68. Розрахунки, засновані на зарахуванні взаємної заборгованості. До розрахунків, заснованих на зарахуванні взаємної заборгованості платників, відносяться розрахунки, за якими взаємна заборгованість боржників та кредиторів погашається в рівних сумах і лише за різницею здійснюється платіж на загальних підставах.Такі розрахунки можуть здійснюватися шляхом зарахування зобов'язань між двома платниками або групи платників всіх форм власності однієї або різних галузей господарства.Підприємства, які мають постійні господарські зв'язки щодо постачання товарів (виконаних робіт, наданих послуг), можуть здійснювати розрахунки періодично по сальдо зустрічних вимог.В угодах сторонами передбачається періодичність звірок взаємної заборгованості зі складанням відповідного акту, визначенням термінів і форм розрахунків.Після складання акту звірки взаємної заборгованості сторона, залежно від того, на користь кого склалося кредитове сальдо взаємних зобов'язань, виписує розрахунковий документ (платіжне доручення, платіжна вимога-доручення) або оформляє вексель. Таким чином, безготівкові розрахунки характеризуються деякими перевагами, оскільки в такій формі відбувається економія на зношенні грошового матеріалу (банкнот, монет), скорочуються витрати на інкасування, зберігання, перевезення, перерахування готівки.

69. Розрахунки векселем. Вексель як визначена форма грошового забов'язання широко застосовується в господарському обороті УкраїниВекселем визначається цінний папір, який засвідчує нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця (простий вексель) або іншого вказаного у векселі платника (переказний вексель) виплатити з настанням зазначеного у векселі строку відповідну суму володарю векселя (векселедержателю). Таким чином, вексель є безумовне, абстрактне, суворе формальне зобов'язання або наказ сплатити відповідну суму грошей. Основні учасники вексельних правовідносин – векселедавець, векселедержатель та платник. У залежності від того, хто є платником за векселем – сам векселедержатель чи третя особа – розпізнають два види векселів: простий і переказний. Переказний вексель інакше називається “трата”. Вексельне забов'язання утворюється одностороннім волевиявленням з боку векселедавця. Особливість векселя як цінного папера полягає в тому, що він є суворо формальним документом. З одного боку, щодо нього діє правило: чого немає у векселі, того не існує, з іншого – дефект форми векселя спричиняє його недійсність без попереднього визнання данного фокту з боку суду. Ця особливість одержала також назву вексельної суворості. Та недійсність векселя є відносною: недоліки форми векселя забирають від нього тільки “вексельну силу”, але не можуть перешкодити розгляду такого векселя як ділового документа іншої ділової природи (наприклад, боргової записки).Векселі, як і чеки, - невідємні елементи грошового обігу. Без них не можливо ефективно здійснювати міжгосподарськи розрахунки і вийти з платіжної кризи. Однак функціонування вексельного обігу в Україні пов'язане з певними труднощами. Причини тут різні: брак традиційних навичок у здійснені розхрахунків векселями; ненасиченість ринку відповідною товарною масою; неплатоспроможність та недисциплінованість багатьох господарських організацій.Звичайно, поки комерційні банки активно не працюють із векселями, адаптувати вексель до умов чинної системи розрахунків буде важко. Нині операції з векселями поетапно впроваджуються у практику діяльності комерційних банків. Діяльність банку здійснюється за двома основним напрямками:-       проведення класичних банківських операцій з векселями, тобто облік, інкасування, надання авалю, надання кредитів під заставу векселів, продаж векселів, що належать банку;-       оформлення векселями взаємозаборгованості суб'єктів підприємницької діяльності.