40. Контроль за концентрацією суб’єктів господарювання.

Для попередження і припинення негативних наслідків у процесі ринкових перетворень у державі була створена система контролю за економічною концентрацією. Антимонопольний контроль за еко­номічною концентрацією поділяють на попередній та поточний. Тобто про те, що контроль за концентрацією здійснюється державою не лише на стадії створення і реорганізації суб'єкта гос­подарювання (попередній), а й на стадії подальшого перерозподілу його часток, паїв, акцій чи активів між різноманітними особами, включаючи правовідносини, пов'язані з призначенням та суміщенням керуючих посад у декількох юридичних особах (поточний).Метою даного державного контролю є виявлення і попереджен­ня монополізації ринків, що здатні зруйнувати досягнутий рівень конкуренції.Відповідно до ч. 2 ст. 40 ХК України, з метою попередження монопольного становища окремих суб'єктів на ринку створення, реорганізація та ліквідація суб'єктів господарювання, придбання їх активів, часток (акцій, паїв) господарських товариств, а також створення об'єднань підприємств чи перетворення органів влади у вказаних об'єднаннях у випадках, передбачених законодавством, здійснюються при умові отримання на це згоди Антимонопольного комітету України. Підстави для видачі дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання визначаються законом.Закону України «Про захист економічної конкурен­ції» (далі Закон) виділяє та регулює наступні види концентрації суб'єктів господарювання:1злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого;2придбання безпосередньо або через інших осіб контролю од­ним або декількома суб'єктами господарювання над одним або декількома суб'єктами господарювання або частинами суб'єктів господарювання, зокрема, шляхом:а)       безпосереднього або опосередкованого (через інших осіб) придбання, отримання у власність іншим способом активів у ви­гляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, отримання в управління, оренду, лізинг, концесію або отримання іншим способом права користування ак­тивами у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, зокрема придбання активів суб'єкта господарювання, який ліквідовується;б)         призначення або обрання на посаду керівника, заступника ке­рівника спостережної ради, правління, іншого наглядового або вико­навчого органу суб'єкта господарювання особи, яка вже займає одну або кілька з перерахованих посад в інших суб'єктах господарюван­ня, або створення ситуації, при якій більше половини посад членів спостережної ради, інших наглядових або виконавчих органів двох або більше суб'єктів господарювання займають одні й ті самі особи;в)            створення суб'єкта господарювання двома і більше є суб'єктами господарювання, який тривалий період самостійно здійснюватиме господарську діяльність, і при цьому вказане створення не призводить до координації конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, які створили цей суб'єкт господарювання, або  між ними і новоутвореним суб'єктом господарювання;3) безпосереднє або опосередковане (через інших осіб) придбаная отримання у власність іншим способом або отримання в управлінь часток (акцій, паїв), які забезпечують досягнення або перевищену 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання.Таким чином, як доречно вказується в літературі, поняття концентрації визначається корпоративним і посадовим аспектом. Корпоративний аспект включає випадки злиття, приєднання придбання активів, колективного засновництва, придбання часток (паїв, акцій) суб'єктів господарювання. Посадовий аспект передба­чає сумісництво керуючих посад у різних суб'єктах господарювання.Є випадки, які не підпадають під концентрацію,вони визначені законом.

41. Поняття і прояви недобросовісної конкуренції.На думку вчених-правознавців, у вітчизняній літературі під недобросовісною конкуренцією розуміють порушення правил по­ведінки, які склалися, широко застосовуються в господарській ді­яльності та визнаються підприємцями як обов'язкові ділові норми. Недодержання цих норм наносить шкоду відносинам добросовісної конкуренції та свободі в підприємницькій діяльності.Виходячи з терміна «недобросовісна конкуренція» чіткого пе­реліку дій, що можуть бути віднесені до такої категорії, не може існувати. Законодавець у частині другій ст. 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» підкреслює: «Недобросовіс­ною конкуренцією є дії у конкуренції, зокрема визначені главами 2-4 цього Закону», тобто наступні:неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господа­рювання;створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конку­ренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції;неправомірне збирання, розголошення та використання комер­ційної таємниці.Сам по собі термін «недобросовісна конкуренція» вже несе не­гативну інформацію про те, що дії конкурентів суперечать певним категоріям, найчастіше етичним, які не регулюються правовими приписами. Однак законодавство багатьох країн, на який би концеп­ції не базувався його розвиток (влади над ринком чи владою ринку), використовує дані категорії як правові критерії, за допомогою яких визначаються межі правомірності дій, що виходять за рамки цих етичних категорій. Морально-суб'єктивна оцінка методів здійснен­ня конкурентних дій є важливим елементом правової конструкції акта про недобросовісну конкуренцію.Розкриття явища недобросовісної конкуренції найбільш вдало здійснюється через вивчення його конкретних проявів та законо­давчо встановлених актів, що прямо кваліфікуються як такі, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності.Отже, дії з неправомірного використання ділової репутації суб'єкта господарювання можуть мати наступні вирази: неправомірне використання позначень;неправомірне використання товару іншого виробника;копіювання зовнішнього вигляду виробу; порівняльна реклама.  Неправомірним використанням позначень є використання імені, комерційного (фірмового) найменування, торговельної марки (знака для товарів і послуг), рекламних матеріалів, оформлення упаковки товарів і періодичних видань, інших позначень без дозволу (згоди) суб'єкта господарювання, який раніше почав використову­вати їх або схожі на них позначення у господарській діяльності, що призвело чи може призвести до змішування з діяльністю цього суб'єкта господарювання.Неправомірним використанням товару іншого виробника є введення у господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом змін чи зняття позначень виробника без дозволу уповноваженої на те особи.Копіювання зовнішнього вигляду виробу являє собою відтво­рення зовнішнього вигляду виробу іншого суб'єкта господарювання і введення його у господарський обіг без однозначного зазначення  виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання.У разі визнання вчинення порушень з неправомірного вико­ристання позначень або копіювання зовнішнього вигляду виробу, органи Антимонопольного комітету України або особи, права яких порушені, мають право звернутися до суду із позовом про вилучення відповідних товарів з неправомірно використаним позначенням, копій виробів іншого суб'єкта господарювання і у виробника, і у продавця.Порівняльною є реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого суб'єкта господарю­вання. Не визнається неправомірним порівняння в рекламі, якщо наведені відомості про товари, роботи, послуги підтверджені фак­тичними даними, є достовірними, об'єктивними, корисними для інформування споживачів.

42. Поняття та джерела регулювання приватизації державного і комунального майна.  Приватизація державного майна – це відчуження майна, яке знаходиться в державній власності, та майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення засобів на структурну перебудову економіки України.З даного визначення можна виділити три основні ознаки приватизації:  а) відчужуване майно повинно відноситися до державної або комунальної власності;б) майно переходить до юридичних або фізичних осіб (змінюється форма власності), у зв’язку з чим підвищується зацікавленість трудового колективу в результатах власної праці;в) основні цілі приватизації – підвищення соціально-економічної ефективності виробництва, створення конкурентного середовища та залучення засобів на структурну перебудову економіки України.Законодавче регулювання приватизації здійснює Верховна Рада України, оперативне регулювання та контроль за виконанням законодавчих актів і Державної програми приватизації – Президент України, Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна України (далі – ФДМУ), Антимонопольний комітет України, Державна комісія України з цінних паперів і фондового ринку, інші органи управління в межах їх компетенції.Протягом короткого періоду сформувалася нормативна база даного інституту, до якої увійшли такі Закони України, як:- «Про приватизацію державного майна» - «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» - «Про приватизаційні папери- «Про приватизацію державного житлового фонду»;  - «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі»;  - «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» - «Про Державну програму приватизації» - «Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва» Приватизаційні процедури забезпечили Укази Президента України, серед яких виділяються:- Указ «Про єдину систему органів приватизації в Україні;- Указ «Про забезпечення гласності в процесі приватизації державного майна»;- Указ «Про корпоратизацію підприємств.Центральне місце серед правових актів даної сфери займає Державна програма приватизації, що визначає основні цілі, пріоритети, завдання та способи приватизації державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим, і відчуження комунального майна, групи об’єктів, які підлягають приватизації, орієнтовні завдання щодо обсягів приватизації та надходження засобів від неї до Державного бюджету України і відповідні заходи щодо виконання Програми.До 2000 р. такі програми приймалися Верховною Радою України щорічно, і лише в 2000 р. у зв’язку із зниженням темпів приватизації та економікою, що стабілізувалася, парламент країни прийняв рішення про твердження програм на три роки.

43. Обєкти і суб’єкти приватизації.До групи А Державна програма приватизації відносить:а) цілісні майнові комплекси державних та орендних підприємств, структурні підрозділи підприємств, виділені в самостійні підприємства, із середньообліковою чисельністю працюючих до 100 чоловік включно або більше 100 чоловік, якщо вартість основних фондів недостатня для формування статутних фондів ВАТ (1250 мінімальних заробітних плат);б) готелі, об’єкти санаторно-курортних установ і будинків відпочинку, що знаходяться на самостійних балансах;в) окреме індивідуально визначене майно (наприклад, устаткування, нежилі приміщення);г) майно підприємств, яке не було раніше продано як цілісний майновий комплекс.До групи В відносяться:а) цілісні майнові комплекси підприємств із середньообліковою чисельністю працюючих більше 100 чоловік і вартості основних фондів яких достатня для формування статутних фондів ВАТ;б) акції ВАТ, випуск яких зареєстрований до 22.06.2000 – дати публікації останньої Програми (окрім підприємств групи Г);в) акції ВАТ, створених на базі підприємств агропромислового комплексу.Група Е включає акції (частки, паї), які належать державі в статутних фондах господарських товариств (зокрема, підприємств з іноземними інвестиціями), розташованих на території України або за кордоном. До даної групи фактично відносяться всі об’єкти, що не підпадають під правила групи В і Г.До групи Ж відносяться незалежно від вартості об’єкти охорони здоров’я, освіти, культури та інші об’єкти соціально-побутового призначення, які перебувають на балансі підприємств, тобто не є самостійними юридичними особами, як у групі А.  Суб’єктів приватизації можна розглядати в широкому та вузькому розумінні. У вузькому розумінні під суб’єктами приватизації розуміються дві сторони процесу приватизації – орган приватизації та покупець. У широкому розумінні суб’єктами також є посередники.