144

1. Передумови виділення господарського права в якості самостійної галузі права.  2. Предмет господарсько-правового регулювання.  3. Метод правового регулювання господарсько-правових відносин.  4. Принципи господарського права.  5. Господарське право як система законодавства та інших джерел права. 

6.Поняття і зміст державно правового управлінського впливу на економіку та господарську.

7.Структура державного управлынського впливу на господарську дыяльнысть у конкретних галузях і сферах економіки

8.Методи державного впливу на господарську діяльніст

9.Форми державного впливу на господарську діяльність

10. Державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності

11. Поняття легалізації господарської діяльності та її елементи.  12. Державна реєстрація суб’єктів господарювання.  13. Державна реєстрація припинення суб’єктів господарювання.  14. Ліцензування певних видів господарської діяльності.  15. Патентування деяких видів підприємницької діяльності.  16. Поняття суб’єкта господарського права.  17. Ознаки і види суб’єктів господарювання.  18. Правовий статус громадян-підприємців.  18. Підприємство як основний господарюючий суб’єкт.  20. Установчі документи суб’єктів господарювання.  21. Державні і комунальні унітарні підприємства. Казенні підприємства.  22. Поняття та види кооперативів.  24. Суть і співвідношення різних видів господарських товариств.  25. Правовий статус акціонерного товариства.  26. Правовий статус товариств з обмеженою і додатковою відповідальністю.  27. Правовий статус повного і командитного товариств.  28. Об’єднання підприємств.  29. Поняття господарського зобов’язання.  30. Класифікація господарських зобов’язань.  31. Виникнення, зміна і припинення господарських зобов’язань.  32. Господарські договори.  33. Поняття господарсько-правової відповідальності та її місце в системі інших видів юридичної відповідальності.  34. Підстави господарсько-правової відповідальності.  35. Порядок реалізації господарсько-правової відповідальності.  36. Господарсько-правові санкції.  37. Поняття економічної конкуренції та її елементи.  38. Антиконкурентна поведінка у вигляді зловживання монопольним положенням.  39. Антиконкурентні узгоджені дії.  40. Антиконкурентні дії органів влади, місцевого самоврядування та адміністративно-господарського управління і контролю.  41. Контроль за концентрацією суб’єктів господарювання.  42. Поняття і прояви недобросовісної конкуренції.  43. Поняття та джерела регулювання приватизації державного і комунального майна.  44. Об’єкти і суб’єкти приватизації.  45. Способи приватизації.  46. Стадії приватизаційного процесу.  47. Поняття та об’єкти оренди у господарських відносинах.  48. Суб’єкти оренди у господарських відносинах.  49. Порядок укладення, істотні умови і порядок припинення договору господарської оренди.  50. Особливості оренди об’єктів права державної та комунальної власності.  51. Поняття ціни як економічної категорії та її значення для господарського обігу.  52. Поняття ціни як правової категорії та її значення як умови господарювання.  53. Види цін та їх класифікація.  54. Державне регулювання цін.  55. Органи, що здійснюють регулювання цін і ціноутворення.  56. Державний контроль (нагляд) та спостереження у сфері ціноутворення.  56. Відповідальність у сфері ціноутворення.  57. Поняття розрахункових правовідносин.  58. Порядок відкриття та обслуговування банківського рахунку.  59. Поняття та зміст готівкових розрахунків.  60. Форми готівкових розрахунків.  61. Поняття та принципи безготівкових розрахунків.  62. Поняття та зміст розрахункових документів, які застосовуються при безготівкових розрахунках.  63. Розрахунки з використанням платіжного доручення.  64. Розрахунки з використанням платіжної вимоги-доручення.  65. Розрахунки з використанням розрахункового чека.  66. Розрахунки акредитивом.  67. Розрахунки за інкасо (з використанням інкасового доручення).  68. Розрахунки, засновані на зарахуванні взаємної заборгованості.  69. Розрахунки векселем.  70. Розрахунки, засновані на платіжній гарантії.  71. Мета, цілі та основні засади державного регулювання інвестиційної діяльності.  72. Форми державного регулювання інвестиційної діяльності.  73. Гарантії захисту прав інвестора в українському законодавстві.  74. Гарантії захисту прав інвестора міжнародному праві.  75. Поняття, види і суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності.  76. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Класифікація оновних методів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.   77. Загальна характеристика основних методів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.  78. Форма і зміст зовнішньоекономічних договорів (контрактів)  79. Базисні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) купівлі-продажу (поставки)  80. Особливості розрахунків за контрактами у зовнішньоекономічній діяльності і механізми контролю за надходженням валютної виручки.  81. Санкції за порушення законодавства про зовнішньоекономічну діяльність.  82. Поняття, ознаки і види господарсько-торговельної діяльності.  83. Загальні положення матеріально-технічного постачання та збуту продукції.  84. Поняття та класифікація договорів поставки.  85. Використання міжнародних звичаїв, рекомендацій і правил при визначенні умов договорів поставки.  86. Предмет, кількість і асортимент поставки.  87. Строки і порядок поставки.  88. Якість товарів, що поставляються.  89. Гарантії якості товарів. Претензії у зв’язку з недоліками поставлених товарів.  90. Комплектність товарів, що поставляються.  91. Правове регулювання контрактації сільськогосподарської продукції.  92. Правове регулювання енергопостачання.  93. Правове регулювання біржової торгівлі.  94. Оренда майна у сфері господарювання.  95. Умови договору оренди.  96. Основні права та обов’язки орендаря.  97. Орендна плата.  98. Оренда державного та комунального майна.  99. Суборенда державного та комунального майна.  100. Викуп (приватизація) об’єкта оренди.  101Припинення договору оренди.  102.Лізинг у сфері господарювання.  103. Міна (бартер) у сфері господарювання.  104. Зберігання у товарному складі.  105. Поняття та ознаки комерційного посередництва (агентської діяльності). Підстави виникнення агентських відносин.  106. Агентський договір, його зміст і виконання.  107. Взаєморозрахунки в агентських відносинах.  108. Відповідальність за порушення агентського договору. Припинення агентського договору.  109. Загальні положення про захист прав суб’єктів господарювання.  110. Адміністративні органи в системі органів охорони і захисту прав суб’єктів господарювання.  111. Правоохоронні органи у системі органів охорони і захисту прав суб’єктів господарювання.  112. Судові органи в системі органів захисту прав суб’єктів господарювання. 

1. Передумови виділення господарського права в якості самостійної галузі права. Динаміка осмислення господарського права як самостійної і повноправної галузі права зумовлюється, в першу чергу тим, що це відносно молода галузь права.  Однак, ця галузь права виникла не на пустому місці, а багато в чому завдяки тим об’єктивним чинникам людської діяльності, які зумовили промислову революцію і невідворотну комерціалізацію життя,-відносинам суспільного виробництва. Основними періодами були: італійський , французький і німецький.  Перший період XI- XIV (італійський)-позначається тим, що в Італії , яка стала центром середземноморської торгівлі і відносно спокійним місцем у контексті зовнішніх посягань, бурхливо розвинулися приморські міста. Забезпечення торгової діяльності вимагало зрозумілих і ефективних правил, які стали формуватися в рамках торгових звичаїв.  Другий період XV-XVIII (французький) –можна загалом визначити як період одержавлення торгових звичаїв. Розвиток промисловості та торгівлі під дією принципів свободи підприємництва ,зумовило необхідність у модернізації комерційного права.  Третій –пов'язаний з переміщенням економічного центру Європи до Німеччини в середині XIX- поч.XX. Обєднання німецьких земель, бурхливе зростання великого промислового виробництва і такі, що посилилися в цей період, тенденції в усуненні економічних кордонів між окремими землями Німеччини,-все це зумовило потребу в досягненні одноманітності в торговому законодавстві.  Четвертий-у розвитку торгового права іменується періодом перетворення торгового права в господарське право. Господарське право-це крок у перед у порівнянні з торговим правом через свою універсальність:інститути господарського права призначені для регулювання як комерційної , так і не комерційної господарської діяльності.

2. Предмет господарсько-правового регулюванняГосподарське право як і будь-яка інша галузь права , має свій предмет правового регулювання-коло відносин,регулювання якого покликані здійснити норми цієї галузі права. Таким предметом є господарські відносини і господарська діяльність.  Предмет господарсько-правового регулювання слід визначати із перших статтей ГКУ , а саме те,що господарські відносини, які виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами й іншими учасниками відносин у сфері господарювання.  Зрозуміло, що варто говорити про дві складові предмета господарського права. Перший – функціональний. Він припускає виділення відносин, які спрямовані на процес організації та здійснення господарської діяльності. Другий – суб’єктивний. Він припускає виділення суб’єктивного складу відносин- суб’єктів господарювання й учасників відносин у сфері господарювання.

6.Поняття і зміст державно правового управлінського впливу на економіку та господарську У літературі зустрічається багато визначень державного регу­лювання економіки. Наприклад, в одних випадках під ним розумі­ється діяльність держави, яка направлена на створення умов для стабільного розвитку економіки, підтримки оптимальних темпів її відтворення і рівня життя населення, а також процес узгодження загальнонаціональних інтересів держави і інтересів його суб'єктів з інтересами господарюючих суб'єктів і населення на основі їх якнайкращого поєднання для досягнення цілей і завдань суспіль­ного розвитку. Державне регулювання ринкового господарства визначається й через комплекс типових заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, які здійснюються право­мочними державними установами і громадськими організаціями з метою стабілізації і пристосування існуючої соціально-економічної системи до умов, які змінюються.В юридичній та іншій літературі вживається також термін «дер­жавне управління економікою». Зокрема, О.М. Вінник відзначає, що управління (як правова форма державного керівництва еконо­мікою) означає ухвалення компетентним органом юридично зна­чущих рішень для суб'єктів господарювання з оперативних питань господарського життя (здійснення державної реєстрації суб'єктів господарювання, окремих видів договорів і майна; видачі ліцензій, патентів і інших дозволів; встановлення квот; затвердження стан­дартів і здійснення сертифікації продукції; встановлення лімітів на використання природних ресурсів тощо). Компетентні органи держави здійснюють при цьому весь комплекс необхідних управ­лінських функцій. На думку О.П. Рябченка, державне управління економікою — це особлива частина управління розвитком суспіль­ства, що здійснюється уповноваженими органами державної влади і місцевого самоврядування, функціонування яких направлене на реалізацію конституційно закріплених положень щодо соціальної спрямованості економіки. Державне управління економікою має владний, організаційний, виконавчий характер.

7.Структура державного управлынського впливу на господарську дыяльнысть у конкретних галузях і сферах економіки Хоча всі рівні організації господарської діяльності є необхідними, проте - державний - має особливе значення, замовне роллю держави в суспільному житті.Як відомо, однією з основних функцій держави є організація життя в суспільстві з метою забезпечення умов для нормальної його життєдіяльності. Функції державного управління - це складові змісту управ­лінської діяльності, що характеризуються певною самостійністю, однорідністю, складністю та стабільністю владно-організуючого впливу суб'єкта управління, спрямованого на забезпечення життєво значущих потреб об'єкта управління.Коротко розглянемо сутність кожної із названих  планування - функція управління, сутність якої полягає у визначенні цілей функціонування системи і шляхів їх здійснення;організація - форма виявлення цілеспрямованого впливу на колективи людей, що передбачає створення формальної структури підлеглості, формування об'єкта і суб'єкта управління, їх підрозділів і зв'язків між ними;укомплектування штату (робота з кадрами) полягає у залученні та підготовці кадрів і підтримці сприятливих умов праці;керівництво (директивність) полягає у завданні прийняття рішень та їх відповідного оформлення, а також у здійсненні керівних дій;координація забезпечує необхідну узгодженість усіх дій підрозділів органів управління і посадових осіб, а також між системою в цілому та зовнішнім середовищем;звітність - це інформування щодо стану справ, необхідність наявної інформації для успішної управлінської діяльності;

складання бюджету включає все, що пов'язане з бюджетним про­цесом у вигляді фінансових планів і фінансового контролю.

3. Метод правового регулювання господарсько-правових відносин

Методи правового регулювання господарських відносин – це застосовувані законодавцем способи правового оформлення господарських відносин відповідно до їхніх властивостей і цілей правового регулювання, що відображають взаємне становище сторін, порядок прийняття ними юридично значущих рішень, характер юридичної відповідальності у випадку порушення і способи юридичного захисту прав та законних інтересів сторін.  Розрізняють чотири основних методи правового регулювання господарських відносин. До них належать:  Метод приписів, що передбачає право прийняття юридично значущих рішень органом господарського керівництва (власником майна) щодо підпорядкованого йому суб’єкта (рішення власника про створення підприємства чи його реорганізацію, ліквідацію; видача ліцензії; розміщення державного замовлення на підприємствах, що функціонують на базі державного майна, і підприємствах-монополістах). Застосування цього методу законодавцем відбувається у формі імперативних норм (щодо мінімального розміру статутного фонду/капіталу окремих видів господарських товариств, комерційних банків, корпоративних інвестиційних фондів та ін.). джерел формування їх майна, обов’язковості певних фондів чи резервів.  Метод автономних рішень дозволяє суб’єктам господарювання приймати самостійно (але в межах своєї компетенції) юридично значущі рішення, і обов’язок усіх інших суб’єктів не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень (наприклад, ухвалення загальними зборами акціонерного товариства рішення про напрями використання прибутку товариства за минулий фінансово-господарський рік).  Метод координації забезпечує прийняття юридично значущих рішень за згодою сторін, кожна із яких не вправі нав’язувати свої умови іншій стороні; рішення приймається на основі компромісу (укладення господарського договору).  Метод рекомендацій передбачає видання компетентними органами адресованих суб’єктам господарювання пропозицій (рекомендацій) щодо певної (бажаної для суспільства, ефективної) поведінки (порядку дій) у сфері господарювання. Це – примірні господарські договори, примірні установчі та внутрішні правові документи господарських організацій, у т. ч. відкритих акціонерних товариств.

4. Принципи господарського права

Основні принципи господарського права закріплені у ГКУ а саме:  1) забезпечення економічного різноманіття і рівного захисту державою всіх суб’єктів господарювання  2) свобода підприємницької діяльності в межах закону  3) вільний рух капіталів, товарів і послуг на території України  4) обмеження державного регулювання економічних процесів у рамках необхідності забезпечення соціальної спрямованості  економіки, добровісної конкуренції в підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів і безпеки суспільства і держави  5) захист національного товаровиробника 6) заборона незаконного втручання органів держави і місцевого самоврядування, їх посадових осіб  у господарські відносини.