10. Поняття ознаки та види конституційних звичаїв як джерел конституційного права зарубіжних країн.

Коституційний звичай - це правило, не санкціоноване нормами державного права, якому надається загальнообов'язкове значення. Вони найбільш поширені в країнах загального права (ВБ, США, Канада, Австралія). Конституційні звичаї поділяються на юридично значимі та церемоніальні. Ознаки: недержавне походження, усна (неписана) форма, невизначений автор, спонтанність виникнення, призначення його необхідності і справедливості, вираження колективної волі або згоди всієї соціальної групи. Як правило конституційні звичаї відміняються або н/п актом, який закріплює цю або іншу норму, або їх офіційним порушенням. Звичай виник після того як Президент США Дж.Вашингтон вибирався на цю посаду двічі. У багатьох країнах, особливо англосаксонських, а також у країнах, що сприйняли основи англосаксонської правової системи, найважливіші питання державного життя регулюються звичаями. Для того щоб склався звичай, потрібен значний час (десятки або навіть сотня років). Його основною функцією вважають уточнення конституційно-правової практики. Наприклад, палати двопалатних законодавчих органів, як правило, є рівноправними за своїм юридичним статусом, назви "верхня" і "нижня" – лише данина історичній традиції, що відображає рух законопроекту. Водночас звичай може впливати на поведінку людей. У США під час виборчої кампанії саме усталений звичай змушує виборщиків голосувати за кандидата від своєї партії. Норми , які випливають зі звичаю, не можуть бути захищені в суді". Вони дотримуються лише в силу традиції і лише доти, доки всі учасники конституційних правовідносин згодні зі станом справ. 11. Поняття ознаки та принципи конституціоналізму в зарубіжних країнах Конституціоналізм - це політико-правова категорія, яка опосередковує місце і роль конституції у правовій системі, суспільстві і державі, що знаходять вияв у її верховенстві та характері впливу на суспільні відносини.  Механізм державної влади, обмежений конституцією; політична система, що спирається на конституцію і конституційні методи управління.  За своєю суттю конституціоналізм опосередковує місце і роль конституції у правовій системі держави, тобто її верховенство та статус як Основного Закону держави.  За змістом конституціоналізм - це конституційне будівництво, реалізація конституції та її охорона, гарантування. Розрізняють такі загальні принципи конституціоналізму:  o верховенства конституції у правовій системі;  o верховенства права у суспільстві та державі;  o поділу та обмеження державної влади;  o взаємної відповідальності держави і особи;  o реальності прав і свобод, їх охорони, непорушності, гарантованості;  o наступності конституційних ідей.

12. Конституція як основне джерело конституційного права у зарубіжних країнах.

У переважній більшості держав конституція є головним законодавчим актом держави.

Конституція є Основним законом держави. Це не лише обумовлено верховенством цього нормативно-правового акта в загальній системі правових джерел, а й пов'язано з тим, що саме в конституції фіксуються основні права і свободи, принципи суспільного та державного устрою. У конституції фіксуються, таким чином, ті начала й принципи, яких зобов'язані дотримуватися у повсякденній практичній діяльності всі суб'єкти конституційного права, починаючи від індивіда й закінчуючи державою (або навпаки – починаючи з держави і закінчуючи індивідом). Конституційні принципи лежать в основі побудови всієї національної системи права і багато в чому визначають характер галузей, що її утворюють.

Однак слід зазначити, що конституції часто містять лише загальні положення і замовчують низку найважливіших питань державного життя, тим самим залишаючи їхнє вирішення на розсуд уряду й адміністрації. Саме такий характер має Конституція США 1787 p. Поряд із цим конституції багатьох країн перевантажені низкою дрібниць і другорядних деталей. Досить послатися на ст. 25-біс Конституції Швейцари, що забороняє "випускати кров у м'ясної худоби, не оглушивши її попередньо". Конституційні норми не охоплюють усього різноманіття відносин, що складаються у процесі здійснення державної влади, і доповнюються цілою низкою інших нормативних актів.