9. Особливості політичного і соціально-економічного розвитку Галицького і Волинського князівств у хі – хіі ст.

Галичина розташована у східних передгір'ях Карпат, у верхів'ях річок Дністер і Прут. На схід від Галичини розташовувалась Волинь з її розлогими та лісистими долинами.

У X ст. за правління Володимира Великого землі Галичини та Волині до складу Київської Русі. Обидві землі мали вдале розташування, недосяжне для нападів кочівників зі степу. Ці землі були густозаселені, а їхні міста стояли на важливих торговельних шляхах із Заходу. Крім того, у Галичині містились значні родовища солі .

У політичному розвитку обидва князівства мали істотні відмінності. У Галичині був великий вплив на управління князівством свавільних, багатих і могутніх бояр. Формування Галицького князівства розпочалося у другій половині XI ст. Після смерті Ярослава Мудрого в Галичині формувалась династія, родоначальник - онук Ярослава — Ростислав Володимирович. Сини Ростислава Рюрик, Володар, Василько зміцнили незалежність Галичини,приборкали боярство і дали відсіч угорському й польському королям. Син Володаря Володимирко (1124-1153) у 1142 р. об'єднав галицькі землі в одне князівство з центром у Галичі. Найбільшої могутності Галицьке князівство досягло за часів правління сина Володмирка Ярослава Осмомисла (1153— 1187).

Волинська земля мала традиційні зв'язки з Києвом. З часів Ярославичів київські князі вважали її своєю вотчиною. Внаслідок цього до середини XII ст. Волинь не мала власної династії князів: вона управлялась з Києва, або ж на волинському престолі сиділи київські ставленики. Окрему князівську династію на Волині започаткував онук Володимира Мономаха Ізяслав Мстиславич. За зміцнення Волинського князівства боролися його син Мстислав Ізяславич (1154—1170), а також його наступник Роман Мстиславич (1170-1205).

По смерті Ярослава Осмомисла наступником князя став його позашлюбний син Олег. Законного сина Володимира було позбавлено прав на стіл. Це спричинило нову усобицю. Галицьке боярство вигнало Олега з Галича і запросило Володимира. Ймовірно бояри вважали, що новий князь, одержавши престол з їхніх рук, буде слухняно виконувати їхню волю. Проте він не виправдав цих сподівань і був вигнаний. Тоді Володимир звернувся за допомогою до угорського короля Андрія, який скористався ситуацією для захоплення Галичини. Бояри звернулися до Романа Мстиславича, який на нетривалий час став галицьким князем. Володимир звернувся за допомогою до німецького і польського короля і в 1189 р. відновив свою владу. Після його смерті династія Ростиславичів у Галичині припинилася і Роман Мстиславич об'єднав Галицьку й Волинську землі в єдине князівство(1199-1205).

10. Обставини утворення Галицько-Волинського князівства. Діяльність князя Романа Мстиславовича

Наприкінці XII – у першій половині XIII ст. більшість князівств Давньоруської держави занепали. Особливо посилила та поглибила ці руйнівні процеси монгольська навала. Проте дещо іншою була ситуація в південно-західній частині Русі, де основними політичними центрами виступали Галицьке і Волинське князівства. Після смерті Я.Мудрого в Галичині сформувалася династія, родоначальником якої став онук Я.Мудрого – Ростислав Володимирович. Особливістю політичного життя Галичини був значний вплив боярства, яке формувалося не з князівської дружини, а з родоплемінної знаті. Саме Ростиславичі, прагнучи утвердити свою династію в Галичині, залучали до влади боярську верхівку, роздаючи їй посади та маєтки. До того ж значним джерелом збагачення галицького боярства була торгівля сіллю. Загалом політична ситуація протягом правління Ростиславичів забезпечувала панівне становище боярства. Особливого розквіту Галицьке князівство сягнуло за Ярослава Осмомисла (1153–1187 рр.). Тоді будувалися нові міста, фортеці. Успішними були походи Ярослава проти зовнішніх ворогів. Так, у 1183 р. він взяв у полон 12 половецьких ханів. Але після смерті Ярослава Галицьке князівство почало втрачати свою міць через міжусобну боротьбу між боярами, багато з яких були в союзі з польськими і угорськими феодалами. У цей час набирає сили Волинське князівство (центр у м. Володимирі), яке пролягало в басейні річок Західний Буг, Прип’ять, Стир і Горинь. За правління талановитого князя Романа Мстиславовича (1160–1205), який у своїй політиці зробив ставку не на бояр, а на міщан, дружинників і частину дворянства, вдалося забезпечити внутрішню стабільність Волинського князівства. В Галичині після смерті Я.Осмомисла наступником став його позашлюбний син Олег. Проте його було вигнано і запрошено Володимира(правнук Я.Мудрого). Бояри надіялися, що він буде виконувати їх волю, проте новий князь не виправдав цих сподівань і був теж вигнаний. Тоді бояри звернулися до волин князя Р Мстиславовича,який на нетривалий час став галиц князем. Проте Володимир в 1189р відновив свою владу. Після його смерті в 1199 династій Ростиславовичів у Галичині припинилася. Скориставшись цим Р Мстиславович удруге захопив Галич і об’єднав галиц і волин землі в єдине князівство. Після об’єднання він провів рішучу боротьбу з галиц боярством. У 1203 Роман установив владу над Київською землею, Переяславщиною, підкорив чернігівських князів, ходив походами проти половців, Литви. Переможні походи підвищили авторитет Р Мстиславовича на Русі. Але у 1205 р. під час війни з Польщею Р Мстиславович потрапив у засідку і загинув. Після цього потужне державне утворення фактично розпалося. Заслугою Р Мстиславича було об’єднання Галичини та Волині в єдиний політ центр, який поступово став спадкоємцем занепадаю чого Києва, продовжувачем традицій і надбань Київської Русі. Р Мстиславович відновив авторитет і вплив Київської держави, а також був активним європейським політиком.