3. Внутрішня і зовнішня політика княгині Ольги

Внутрішня політика

1. Намагалася обмежити прерогативи місцевої знаті, закріпивши за княжою скарбницею виняткові права на багаті хутровим звіром землі, що забезпечувало їй постійний прибуток.

2. Було зроблено познаки на деревах, каменях, стовпах, які означали князівську власність на землю та мисливські угіддя.

3. Щоб запобігти новим виступам з боку підлеглих племен, Ольга провела реформу, якою унормувала розміри повинностей з феодально залежного населення:

• було запроваджено норми данини, податків - “уроки", “оброки", “дані”, щоб регламентувати повинності (такі терміни вживає літописець);

• створено “устави”, щоб ними керувалися княжі дружинники, збираючи данину;

• данину приймали від населення в укріплених пунктах - “становищах” — опорних пунктах центральної влади на місцях спеціально послані представники київської адміністрації у певний визначений час за визначеними розмірами;

• встановила місця збору данини — “погости” — адміністративно-господарські осередки, куди зносилася данина де княжі люди забирали зібрану данину, тут здійснювалися князівські розпорядження, чинився суд;

• дві частини данини відправляли до Києва як державний прибуток, третю частину — до Вишгорода в Ольжин двір і вона була прибутком княгині (Вишгород — місто княгині Ольги).

4. Адміністративна і судова системи Київської держави поширювалися на всі підвладні Києву землі племінних княжінь.

5. Розбудовувала Київ.

6. Купо збудовано резиденцію Ольги у Києві - двоповерхову кам’яну споруду, простору і величаву, з могутніми мурами, прикрашену мармуром, червоним шифером і декоративною керамікою.

7. Сама об’їздила на санях та возі майже всі свої володіння: річками Десна, Мста, була в Новгороді, Пскові, закладала нові села, міста, наставляла у них урядників. Літописець повідомляє, що у Пскові, мов реліквію, зберігали сани, якими вона подорожувала.

8. Сама прийняла християнство і доклала багато зусиль для поширення нової релігії.

Зовнішня політика

У зовнішніх зносинах надавала пере вагу дипломатії, переговорам. Війн не вела, а більше думала про внутрішній спокій і лад у державі, а тому дбала, щоб була сприятлива міжнародна обстановка.

1946 р. (або 957 p.). Княгиня у супроводі великого посольства з понад 100 осіб (16 двірських жінок, священика Григорія, 20 послів, 44 купців, двох перекладачів, 18 служниць та інших) відвідала Константинополь і була прийнята візантійським імператором, який, згідно з літописною розповіддю був зачарований її красою і розумом. Прагнула оженити сина Святослава на візантійській принцесі. Ользі було влаштовано пишний прийом, запрошено на імператорські обіди, іподромні перегони тощо. Візантійський імператор Константин Багрянородний у творі “Про церемонії” описав цей візит. Ольга вела розмову з імператором сидячи, що було надзвичайним привілеєм, яким до того іноземне посольство не користувалося.

2. Згодом княгиня вдруге відвідала Константинополь, було укладено союзницьку угоду, що зміцнила господарські та культурні зв’язки з цією могутньою державою.

3. Щоб домогтися більших поступок з боку Візантії, Ольга активізувала дипломатичні відносини із західноєвропейськими Державами.

4. 959 р. Відправила послів до германського імператора Оттона І з проханням направити до Києва єпископів і священиків.

961 р. На Русь прибула від Оттона І місія єпископа Адальберта, маючи на меті прилучити Русь до римо-католицького світу, але і успіху не мала, бо під загрозою фізичної розправи з боку язичників змушена була рятуватися втечею у 962 році.

Дипломатія — діяльність керівників держав і урядів, спрямована на досягнення цілей зовнішньої політики, захист інтересів держави і її громадян у зарубіжних країнах.

Реформи — перетворення, зміни, нововведення.