77. Визначте напрямки і значення національно-визвольної боротьби в західних областях Укр в 40-на початку 50-х рр. XX ст.

Захищаючи себе від наступу тоталітарного режиму, західноукр населення вдавалося до річних методів боротьби – від саботажу до збройного опору. Організатором боротьби стала УПА, яка у 1943 р. об'єдналась з підпіллям ОУН в єдину структуру -ОУН-УПА. Політичною надбудовою УПА була Українська головна визвольна рада (УГВР) – організація, покликана здійснювати керівництво національно-визвольним рухом в Україні.На початку 1944 року ОУН-УПА переходять до бойових дій проти Червоної армії. У бою біля села Турба Рівненської області радянські війська розгромили 5-тисячне угрупування військ УПА. Із січня 1944 р. УПА керував Роман Шухевич. Під кінець року він усвідомив неможливість проводити великі бойові операції. УПА стала діяти невеликими загонами, які підтримували зв’язок один з одним через зв’язкових.1945 р. центр боїв перемістився до Галичини, де сталося близько півтори тисячі бойових зіткнень між УПА і радян військами. У 1945-1946 рр., УПА взяла під контроль значні території Зх Укр. Величезні райони на території Волині та у передгір'ях Карпат були блоковані. Всіх, хто хоч якось був пов'язаний з ОУН-УПА знищували або відправляли до Сибіру. Пропаганда, жорстокість і підступність радянських каральних органів, а також ефективні соц-економ зміни та поширення колективізації зробили неможливим продовження опору.5 березня 1950 р. у с. Белогорщі під Львовом Р.Шухевич загинув під час бою з радянськими військами. Наступник Р.Шухевича В.Кук вже не міг координувати дії розрізнених загонів, які в основному вели боротьбу за виживання. Невеликі загони ОУН-УПА діяли до середини 50-х років. Зрештою рух опору був повністю придушений. 170 тис. членів ОУН-УПА та співчуваючих було засуджено і відправлено до таборів. Національно-визвольна боротьба мала велике значення у пробудженні укр. Суспільства від політичної летаргії.

Трагічною подією в післявоєнному житті зх. українців стала так звана операція „Вісла”. Її витоки слід шукати в 1944 р. Саме тоді, 8 вересня, було підписано угоду між пол Комітетом нац. визволення та урядом УРСР про взаємну репатріацію пол та укр. населення. У такий спосіб пол прокомуністичний уряд намагався розв’язати проблему нацменшин у своїй країні. Малося на увазі, зокрема, „добровільне” переселення українців Закерзоння до радянської Укр. На 1 січня 1945 р. виїхало лише до 40 тис.осіб. Це були переважно члени КПЗУ, „москвофіли”, а також ті, хто вимушений був жити у знищених війною селах. Що ж стосується більшості українців Закерзоння, то вони не мали такого наміру. Тоді пол влада, підтримана Моск, почала „переконувати” українців виїхати з Пол. В хід пішло все – від пропаганди й погроз до підпалів, грабунку та вбивств. На початок серпня 1946 р., коли було офіційно оголошено про закінчення „добровільної репатріації”, на територію УРСР було переселено понад 480 тис. осіб. Активну участь у спротиві насильницькій депортації брали формування Української повстанської армії. Бої в пол. Карпатах практично не вщухали і в повоєнні роки. 29 березня 1947 р. польська влада приймає рішення про виселення всіх українців, що мешкали у Пд-Сх Пол. 28 квітня 1947 р. о 4-й годині ночі розпочалася горезвісна операція „Вісла”, яку здійснювали 6 пол дивізій, об’єднаних в оперативну групу, війська держбезпеки. В результаті їхніх дій було депортовано велику кількість українців, багато вбито та взято в полон вояків ОУН–УПА.В 1947 р. до смертної кари було засуджено 372 українці. Ця акція не лише підірвала базу ОУН–УПА на Закерзонні. Вона вкрай важко відбилася на соц-економі політико-правовому становищі українців, котрі залишилися в Пол. Негативними були й міжнародні наслідки операції. Протягом довгих повоєнних десятиліть вона значно заважала розвиткові укр-пол відносин.